WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

листі до російських представників В. Бутурліна, І. Алфер`єва та Л. Лопухіна подякував цареві за згоду надати протекцію, але знову ж наголосив на проханні щодо військової допомоги проти поляків [69]. Елементом тиску на московський уряд, як вже відзначалося вище, була політика переконання царя в серйозності українсько-турецьких переговорів, що тривали з початку 1653 р. і начебто мали завершитися прийняттям османського протекторату. У квітні того ж року про це заявили у Москві гетьманські посли С. Мужиловський і К. Бурляй [70]. Саме від цього часу з гетьманської канцелярії почали "витікати" тексти турецьких грамот, які з відомих причин відразу ж попадали у руки російським дипломатам [71]. Промовистим було й висловлення самого Б. Хмельницького у розмові з посланцями путивльського воєводи Ф. Хілкова: "...не відійти мені бусурманських невірних рук... приводить мені Бог обладану бути і слугою невірному царю (султану. - Т. Ч.)" [72]. Мабуть саме тому одним з головних аргументів учасників російського Земського собору була теза про те, що необхідно якомога швидше прийняти українців "під високу руку" царя, а то вони піддадуться "бусурманам". Безпосереднім поштовхом до скликання гетьманом козацької ради в Переяславі, як дослідили сучасні історики, стало укладення мирного договору у грудні 1653 р. між Кримським ханатом та Річчю Посполитою [73]. Хід та рішення січневої ради в Переяславі 1654 р., за участю представників не лише козацького, а й інших станів України, неодноразово висвітлювалися у вітчизняній та зарубіжній історіографіях [74]. Загальновідомим став факт невдоволеності Б. Хмельницького та генеральної старшини складанням лише однобічної присяги на вірність новому сюзерену. Адже, згідно усталених у Західній та Центрально-Східній Європі принципів, він також мав присягнути в тому, що буде захищати privilegia et liberates свого добровільного васала. З огляду на розробленість питання про політико-правовий зміст Переяславсько-московського договору [75], зупинимося лише на його характеристиці з точки зору сюзеренно-васальних стосунків між Московською державою в особі її царя та суб`єктами Українського гетьманату - Військом Запорозьким і гетьманом. "Служити прямо і вірно у всіх справах і повеліннях царських" згоджувалася українська сторона, але на умовах зобов`язань московського монарха "в тому всьому пожалування і милость свою царську указати" [76]. Під "тим всім" розумілося 23 пункти прохання уряду козацької держави від 17 лютого 1654 р. до представника династії Романових щодо їхнього васального підданства. Олексій Михайлович, так само як і королі Владислав IV та Ян II Казимир, насамперед мав підтвердити "права і вольності наші військові, які з віків бували у Війську Запорозькому (пп. 1,2, 7-12,21, 23), а вже потім "вольності" українських станів - шляхетства, міщанства і духовенства, "надані з віків від княжат і королів" (пп. 3,4,13,17,18). Це мало бути затверджене грамотами з "печатями вислими". Всі інші "люди всякі" (нижчі стани) мали жити згідно усталених норм (п. 17). Обумовлювалися також повноваження гетьмана (п. 5, 6), питання військової співпраці (п. 19, 20), зовнішньополітичні (п. 14, 22) та зовнішньоекономічні (п. 15,16) проблеми функціонування Української держави [77]. Ці побажання Б. Хмельницького і "всього Війська Запорозького" мали донести цареві посли С. Богданович-Зарудний і П. Тетеря, які з кінця лютого перебували у Москві, Затримка із відповіддю російської сторони - цар мав погодити привезені пункти та висунути свої вимоги, згідно яких він збирався протегувати Україні, - змусила Хмельницького 21 березня звернутися з додатковим листом до своїх послів. У ньому наказувалося, що під час ведення переговорів необхідно пригадати росіянам, що незадовго до ради у Переяславі турецький султан "...на всі статті наші і права і віри і вольності дозволяв і ніякої дані від нас не вимагав, тільки щоб ми на війну були готовими" [78]. Отже, тут знову застосовувалася відома з першої половини XVII ст. козацька тактика тиску на потенційного протектора - "лякати" одного монарха іншим. Окрім того, українським послам наказувалося нагадати цареві, що польський "король нині універсал свій присилає до всього посольства (українського. - Т. Ч.), щоб до нього прихилялися" [79]. Саме таким чином, перед загрозою повернення українців до польської чи набуття турецької протекції, Олексій Михайлович мав пришвидшити з оформленням васалітетної залежності Українського гетьманату. Наприкінці березня 1654 р. московський цар погодив (з певними виправленнями і доповненнями) 11 статей, які разом з "жалуваними грамотами" козацькому, шляхетському, міщанському станам, а також духівництву, були привезені до Чигирина українськими послами. Більш детально зупинимося на розгляді "прав", які надавав московський цар Українській державі у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності. У пункті 14-му "статей", направлених Б. Хмельницьким до Москви, вони були окреслені так: "Посли, які від віку з чужих земель приходять до Війська Запорозького, щоб пану гетьману і Війську Запорозькому, які б були до добра, вільно прийняти, щоб те його царській величності у гнів не було; а щоб мало проти його царської величності бути повинні ми його царській величності сповіщати" [80]. Отже, йшлося про правове визнання фактично незалежної української дипломатії, яка утвердилася задовго перед тим. Єдине невелике "самообмеження", згідно прохання гетьмана, повинно було стосуватися можливих "антимосковських" починань послів іноземних держав, які прибували в Україну. У такому випадку Хмельницький заявляв, що буде повідомляти про це своєму протекторові. Олексій Михайлович, очевидно, після довгих роздумів і вагань, затвердив цей пункт у наступній редакції: "Послів з добрими справами приймати (гетьману. - Т.Ч.) i відпускати, а в яких справах приходили і з чим відпустили, про те писати до Государя; а які посли прислані від кого будуть з противною справою Государю, і тих затримувати і писати про них Государю; а без Государевого указу їх не відпускати; а з Турським султаном і з Польським Королем без указу Государя не зсилатися" [81]. Отже, Б. Хмельницький мав повідомляти про всі свої зовнішньополітичні кроки під час прийняття іноземних посольств в Україні. Крім того, він повинен був затримувати в себе тих послів, які б намовляли гетьмана до виступу проти царя. Певне обмеження стосувалося і відносин козацької держави з Річчю Посполитою й Османською імперією - зноситися лише за "указом Государя". Таким чином, з усіма іншими державами, з якими у період з 1648 до 1654 рр. були встановлені двосторонні зв`язки - Австрією, Бранденбургом, Валахією, Венецією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Швецією, Прусією, - Україна могла проводити самостійну дипломатію, не орієнтуючись на вказівки з Москви. Керівництво Війська Запорозького висловило бажання платити данину (фіксованою грошовою сумою) московському цареві, згідно усталених усхідноєвропейському регіоні традицій, що
Loading...

 
 

Цікаве