WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

символ зміцнення сюзеренно-васальних стосунків, надіслати йому "стяг" і барабан [60]. Б. Флоря, слідом за М. Грушевським, відзначав, що після здійснення відповідних актів Військо Запорозьке повинне було розглядатися як частина Османської імперії, а військовий напад на нього мав розцінюватися як напад на саму імперію [61]. Йдучи назустріч проханням гетьмана, султан надіслав до України "велике" посольство на чолі з Мегмед-агою, яке перебувало у Чигирині з середини травня до кінця червня. Турецький урядовець привіз султанську грамоту, де говорилося про те, "щоб був гетьман у підданих султана" [62]. Крім того, він вручив Хмельницькому "коруну, і шаблю, і булаву, і бунчук, і кафтан". Османський посол запевнив українське керівництво, що султан Мегмед IV надасть йому військову допомогу у вигляді десяти тисяч вояків силістрійського паші й буде постійно захищати козацьку державу від іноземних вторгнень. Це були зобов`язання монарха Османської імперії як протектора України і разом з тим володаря-сюзерена стосовно гетьмана-васала Б. Хмельницького. Обов`язки Українського гетьманату як васальнозалежної держави перед султанською владою за пропозицією турецького посольства були наступними: 1) передача під султанське управління Кам`янця-Подільського; 2) щорічна сплата данини у розмірі 10 тисяч золотих і 10 тисяч волів та овець; 3) надання Порті своїх військових підрозділів у разі необхідності [63]. Також Б. Хмельницький, разом з усією старшиною, мав скласти присягу вірності султану від імені всього населення України. Гетьману залишалося зробити один (але чи не найголовніший!) крок до правового оформлення угоди про васальну залежність гетьманату від Османської імперії, а саме - скликати Генеральну раду, яка б легітимізувала попередні українсько-турецькі домовленості. Така рада відбулася наприкінці червня - на початку липня 1653р., і на ній після довгих суперечок було відхилено умови турецької сторони щодо підданства. Не останню роль у такому рішенні законодавчого органу козацької держави відіграв сам Хмельницький. Згідно повідомлень російських агентів зі Стамбулу, український правитель при відсиланні турецьких послів говорив їм: "...города (Кам`янця-Подільського. - Т. Ч.) не можу дати, ні іншої ніякої дані, я не маю держави багатої... тільки якщо люди військові, якщо знадобляться султану, бути мені готовим на його службу" [64]. Причина відмови Стамбулу полягала не лише в надмірних вимогах Туреччини, але й у тому, що варіант з прийняттям османського протекторату був, на нашу думку, всього-на-всього певним відволікаючим маневром української дипломатії. Він мав відвернути урядові кола Речі Посполитої від головного напряму зовнішньої політики Українського гетьманату, який, починаючи з 1649 р., намагався одержати протекцію "православного володаря" - царя Московської держави. З іншого боку, декларація бажання визнати зверхність Османської імперії використовувалася Б. Хмельницьким як своєрідний засіб тиску на Росію з метою змусити її монарха прийняти рішення "вступитися" за "одновірців" перед Польською короною. Ще від початку 1649 р. гетьман Хмельницький періодично одержував від царя Олексія Михайловича "милостиве жалування" на потреби Війська Запорозького. За це російському монархові обіцялося "послуги наші (Війська Запорозького. - Т. Ч.) рицарські... і голови наші покладати за твою царську величність проти всякого неприятеля християнського" [65]. Активізація украінсько-російських стосунків припадає на 1651 р., коли, як припускаємо, Б. Хмельницький остаточно зрозумів безперспективність укладення взаємовигідного договору з королем Яном II Казимиром та усвідомив декларативність пропонованої (у відповідь на прохання української сторони) турецької і трансільванської протекцій. Протягом року гетьман тричі особисто звертався до московського царя (9 і 19 березня; 18 липня); двічі направляв посольства до Москви (січень-березень; серпень-листопад); зустрічав царського посла (березень-липень); неодноразово приймав посланців від путивльського воєводи, який був посередником між царем і гетьманом (липень, вересень, листопад, грудень); писав листи до бєлгородського воєводи С. Прозоровського (1 і 8 січня, 20 вересня, 24 листопада, 18 грудня), боярина Б. Морозова (11 березня; 18 липня), ярославського намісника І. Милославського (18 липня). Квінтесенцією всіх цих заходів української сторони були слова Б. Хмельницького в листі до Олексія Михайловича від 19 березня 1651 р.: "...як ми перед тим бажали, так і зараз твоїй царській величності бажаємо, щоб нам государем і царем був, на всі землі царствував" [66]. Тенденція прийняття "царствування", яке означало не що інше, як здобуття собі надійного протектора, зберігалася й у наступному році. Протягом 1652 р. Б. Хмельницький знову тричі безпосередньо апелює до московського царя (9 січня; 24 вересня; 12 листопада), відсилає до нього два посольства (січень-квітень; липень) та посланців від путивльського воєводи (лютий, травень), листується з путивльським воєводою Ф. Хілкевим (21 лютого; 1 і 20 березня, 12 квітня, 17, 24 і 28 травня, 13 і 31 липня, 24 вересня, 18 жовтня). Все це стало причиною того, що від початку 1653 р. відбуваються значні зміни у відносинах гетьманату як з Московською державою, так і з Річчю Посполитою. Крім того, новий виток дипломатичного протистояння був викликаний надто вже шокуючою пропозицією Б. Хмельницького, який запропонував кандидатуру російського царя як посередника під час перманентних українсько-польських переговорів. Таким чином, виникла зовсім інша конфігурація у сюзеренно-васальних стосунках між королем Яном II Казимиром та Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Б. Хмельницьким, який заявив, що задля "тривалого миру" з Польщею "упросили Й. М. (його милості. - Т.Ч) московського царя, п. н. м. (пана нашого милостивого. - Т. Ч.), щоб він, використавши свою повагу, ласкаво й милостиво підтримав наші прохання, які торкаються віри, церков і вольностей Вашої Королівської милості Війська Запорозького" [67]. Це було висловлено в листі до польського короля, датованого березнем 1653 р. З іншого боку, така рішуча заява гетьмана певним чином розв`язувала проблему українсько-російських переговорів. Якщо досі вони велися в основному таємно, то відтепер Б. Хмельницький (хоча і в односторонньому порядку) міг офіційно зноситися з царським урядом. Вже від цього часу, зважаючи на обмін посольствами між Чигирином і Москвою, почали окреслюватися умови, на яких Україна буде приймати протекцію московського царя. Спочатку вони полягали в наступному: російський монарх, з свого боку, мав забезпечити військову допомогу проти "ляхів" й не "попускав віри нашої православної і церков східних в поругання це" [68], а у відповідь український гетьман буде вірно "служити" цареві. Коли в листопаді 1653 р. Л. Капуста привіз із Москви царську грамоту з рішенням Земського собору прийняти Український гетьманат під "міцну руку" Олексія Михайловича, Б. Хмельницький зістаршиною її "радісно прочитав". Пізніше в
Loading...

 
 

Цікаве