WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

очаківського бея Мурад-паші з проханням допомогти у відновленні стосунків з султаном Мегмедом IV. У відповідь османським володарем було направлене до Чигирина посольство на чолі з Осман-агою (Осман-чаушем), яке перебувало у гетьманській столиці з 30 липня до 5 серпня 1650 р. [43] Наслідком перебування турецького урядовця в Україні став лист Б. Хмельницького до турецького султана. У ньому обумовлювалися попередні умови, згідно яких Український гетьманат погоджувався на турецький протекторат. Чигирин зобов`язувався: "проти кожного неприятеля (султана. - Т. Ч.) стояти"; "у держави Вашої цесарської милості не вторгатися"; "у згоді перебувати з татарами.., на віки в приятельстві ходити"; з відома султана і кримського хана свої "військові справи чинити" [44]. Відповідь і пропозиції турецької сторони мав вислухати керівник українського посольства полковник А. Жданович, який разом з Осман-агою прибув на початку вересня до столиці Османської імперії. Очевидно, протягом 7-20 вересня послами Хмельницького в результаті переговорів з великим візирем були обумовлені основні пункти майбутнього підданства Українського гетьманату султанській владі. Символом згоди Мегмеда IV взяти козацьку державу під свій захист стало вручення Ждановичу перед від`їздом до України "булави дорогоцінної" для передачі її Б. Хмельницькому [45]. Разом з ним до Чигирина повернувся й Осман-ага, що повинен був викласти гетьману пропозиції султана. Турецький посол був на прийомі у Б. Хмельницького на початку грудня 1650р. [46]. Згідно з дослідженнями М. Грушевського, українсько-турецькі переговори завершилися у березні наступного року "формальним признанням України васальною державою Отоманської імперії" [47]. Такий висновок відомий вчений зробив на основі дослідження тексту султанської грамоти на ім`я гетьмана, де йшлося про згоду турецького монарха протегувати Україні [48]. Про конкретні умови протекції свідчив австрійський дипломат І. Шмід, який у той час перебував у Стамбулі й повідомляв 10 березня 1651 р. до Відня про те, що козаки були звільнені від данини султану й мали одне зобов`язання - нести військову службу на користь нового сюзерена [49]. Мегмед IV також надіслав Хмельницькому вишитий золотом кафтан, що в османській традиції міждержавних відносин означало визнання українського гетьмана за султанського підданого. Однак як тільки дійшло до практичної реалізації цієї угоди, у відносинах між Чигирином і Стамбулом почало виникати певне напруження. Навесні 1651 р. Б. Хмельницький відмовився прийняти військову допомогу турків в обмін на вимогу передачі Порті Кам`янця-Подільського. Коли ж у червні кримський хан, всупереч своїм попереднім зобов`язанням, не підтримав українську армію в битві з поляками під Берестечком, гетьман звернувся з проханням до Мегмеда IV "кримським людям учинити... допомогу" українцям [50]. В обмін на наказ султана хану щодо підтримки Хмельницького, Порта змусила останнього погодитися на зміну попередніх домовленостей. Тепер Український гетьманат (так само, як Молдавія та Валахія) був вимушений платити данину султану. Крім того, гетьман мав надати в розпорядження Османської імперії певну кількість війська для її війни з Венецією [51]. Розуміючи, що Кримський ханат, незважаючи на вказівки із Стамбулу, знову може зрадити, а грошей у військовому скарбі було не так багато (та і кожен бойовий полк перебував на особливому рахунку, з огляду на війну з Польщею), Б. Хмельницький вирішив знову укласти договір щодо підданства Українського гетьманату Речі Посполитій. Тим більше, що до цього спонукала тимчасова військова поразка під Берестечком. Реакція Порти на укладення у вересні 1651 р. Білоцерківського перемир`я між гетьманом і королем була досить різкою, адже тепер плани реального поновлення турецького протекторату над Україною знову відкладалися на невизначений термін. Впроваджуючи свою концепцію полі васалітетної підлеглості, гетьман Б. Хмельницький ще в листопаді 1650 р. заявляв, начебто "виправдовуючись" перед Яном II Казимиром за стосунки з "сторонніми панами" - московським царем, турецьким султаном, трансільванським князем і кримським ханом: "...рятуючи наші голови і запобігаючи нашому лиху, мусимо шукати собі приятелів (іноземних володарів. -Т. Ч.)" [52]. Під тягарем військових невдач української армії в 1651 р. гетьман Б. Хмельницький та генеральна старшина у вересні того ж року складають присягу на вірність "королеві і Речі Посполитій" [53], яка скріплювала укладену між ними Білоцерківську угоду. Однак одразу ж після акту присяги український гетьман висилає своє посольство до Москви з листом до царя, в якому, зокрема, говорилося: "...прийняли перемир`я з гетьманами коронними і Річчю Посполитою..., і сподіваємось на ласку Господа Бога і на ласку Його Царської Величності" [54]. Після примирення Хмельницького з королем під Білою Церквою йому знову потрібно було "виправдовуватися" вже перед іншим династичним володарем - султаном Османської імперії. Основною причиною українсько-польського перемир`я, яку зазначив гетьман у листі до Мегмеда IV від 4 листопада 1651 р., було запізнення татарських орд при поєднанні з козацькою армією перед початком Берестецької битви. Але, незважаючи на це, Український гетьманат залишився в "братерському" союзі з Кримським ханатом. Окрім того, Б. Хмельницький наголосив на своєму бажанні й надалі визнавати зверхність турецької влади: "...як також хочемо бути вірнопідданими і Вашої царської милості (султана. - Т. Ч.)" [55]. Більш того, гетьман знову звернувся до султана з проханням дати наказ хану йти йому на підтримку, адже "ляхи, гарантовані укладеним миром, перейшли на відпочинок за Дніпро; побивши їх, легко примусимо решту піддатися під владу В. ц. м. (Вашої царської милості. - T. Ч.) [султана]" [56]. Ці прохання були повторені й у черговому листі Б. Хмельницького до Мегмеда IV від 27 листопада того ж року [57]. Наступного, 1652 р., коли Ян II Казимир за допомогою не дуже складної політичної комбінації змусив українського гетьмана вибирати між польською і турецькою протекцією - у березні він запропонував йому негайно виступити у військовий похід проти Туреччини, - Б. Хмельницький дипломатичне відмовив королю. А через деякий час у листі до коронного канцлера А. Лещинського від 24 червня 1652 р. відверто заявив, що якщо король не накаже припинити наступ на землі Українського гетьманату, то він "змушений буде шукати собі іншого стороннього пана і чужої сили, яка зможе нас захищати" [58]. Те ж саме було повторене Б. Хмельницьким і в листі до брацлавського воєводи С. Лянцкоронського: "...втративши все, змушені будемо шукати собі іншого стороннього пана" [59]. Невдовзі ці погрози втілилися у відновленні гетьманом більш тісних дипломатичних стосунків з Османською імперією. На початку березня 1653 р. до Стамбулу виїхало представницьке козацьке посольство. Як засвідчував турецький хроніст XVII ст. Наїма, Хмельницький просив султана Мегмеда IV підтвердитисвоєю грамотою протекторат над Україною, і, як
Loading...

 
 

Цікаве