WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

двосторонніх переговорів. Хоча відтоді Б. Хмельницький, очевидно, з тактичних міркувань, на офіційному рівні вже визнає себе "вірнопідданим" Яна II Казимира, про що свідчила прийнята від короля булава та корогва [34]. Але, разом з тим, протягом усього 1649 р. гетьман продовжував міжнародну політику щодо зміни протекції - про це свідчили його листи до московського царя (22 квітня; 13 травня; 26 жовтня 1649), продовження переговорів з послами Османської імперії (лютий), переписка з трансільванським князем (14 травня, 25 вересня) та урядовцями Кримського ханату (10,11 та 20 квітня). Однак жодна з цих "високих" сторін (окрім хіба що Криму) не могла забезпечити своєї військової присутності в Україні й тим самим допомогти реальному утвердженню влади Б. Хмельницького. Вона ж у цей час перебувала перед постійною загрозою ліквідації з польського боку. У зв`язку з цим український гетьман головну свою увагу зосереджує на завершенні переговорного процесу з Короною Польською. 17 серпня 1649 р. він висилає свої чергові вимоги до Яна II Казимира, які складалися з 18-ти пунктів і торкалися майже всіх сфер українсько-польських взаємовідносин. Зокрема, польський король не лише мав підтвердити всі попередні "права та вольності" Війська Запорозького, але й присягнути, що буде дотримуватися всіх пунктів, "на сеймі з шістьма сенаторами різних вір (католицької і православної. - T. Ч.)". Ці пункти разом з текстом королівської присяги пропонувалося внести до постанов-конституцій вального сейму Речі Посполитої. В кінці цього важливого документу містилося наступне застереження: "А якщо не будуть дотримуватися вищесказаного, то Військо Запорозьке витлумачить це як неласку й неприхильність Й. Кор. М. (Його королівської милості. - Т. Ч.) до нас, як до своїх підданих" [35]. Наприкінці літа король видає "Декларацію", що завершувала переговори центральної польської влади з Українським гетьманатом і була відповіддю на вимоги поданої перед тим козаками "Супліки". Вже в першому пункті цього документу говорилося: "Військо своє Запорозьке заховує Король Його Милість при всіх давніх вольностях, згідно з давніми привілеями, і на те привілей свій видає разом із сим" [36]. Таким чином, за Військом Запорозьким вперше на офіційному рівні у формі "акту милості" сюзерена закріплювався автономний статус державного "колективного васала". Про це свідчили останні десять пунктів королівської декларації, що увійшли до історіографії під назвою "Зборівського трактату", і всебічно опрацьовані науковцями різних історичних шкіл [37]. Хотілося б звернути увагу лише на один аспект тогочасних українсько-польських стосунків. Відразу ж після оголошення декларації під Зборовом король видає окремий привілей для козацької організації та станів "руського" народу, де підтверджувалися їх "давні права і вольності". Отже, з цього часу можна говорити про розмежування значень терміна "Військо Запорозьке". Воно, на нашу думку, по-перше, означало "Військо Запорозьке" як державне утворення (Український гетьманат, що, крім козацтва, репрезентувався й іншими станами) і, по-друге - "Військо Запорозьке" як замкнуту соціальну корпорацію, що включала лише козаків. Незважаючи на укладення Зборівського трактату й визнання Яна II Казимира своїм патроном, Б. Хмельницький у вересні 1649 р. у листі до трансільванського князя декларує його номінальне протекторство над Українським гетьманатом: "...і себе з усім Військом Запорозьким найохотніше віддаю до всіх послуг Вашої найяснішої високості і цілую руку вашої найяснішої високості, щоб вона зволила, як і раніше, зберігати і захищати нас своїх підданих у прихильності, ласці, опіці" [38]. Те, що наведене висловлювання було лише дипломатичною декларацією, засвідчив подальший розвиток українсько-трансільванських відносин: обмін черговими посольствами й ненадання Трансільванією необхідної допомоги. Останнє дуже нервувало Б. Хмельницького, який писав до князя Сигізмунда Ракоці 25 вересня: "Нарешті ж, благаючи бога, ми готові до крайності, більше заради поваги до Вашої найсвітлішої високості, менше заради нашої безпеки. Прохаємо тільки того, щоб Ваша найсвітліша високість не позбавила нас своєї ласки, під захистом якої ми будемо вважати себе до самого кінця нашого життя найвірнішими підданими Вашої найсвітлішої високості" [39]. Але й ці запевнення українського гетьмана не знайшли відгуку в угорському князівстві, а, отже, реального підкріплення сюзеренно-васальних домовленостей з династією Ракоці Хмельницький так і не одержав. Визнаючи зверхність польського короля, Б. Хмельницький продовжував шукати можливості більш широкої легітимації своєї влади на міжнародній арені. Однак це було важко зробити, не узгодивши до кінця стосунки з королівським урядом Польсько-Литовської держави. Зважаючи на недотримання Яном II Казимиром положень Зборівського трактату, наприкінці листопада 1649 р. гетьман звертається до депутатів варшавського сейму з проханням вплинути на короля у справі повторного підтвердження привілею, наданого українцям під Зборовим - "...на нинішньому сеймі вдруге підтвердити і видати нам з привілейною печаткою..." [40]. Крім того, мали бути підтверджені всі пункти українсько-польського договору 1649 р. Лише після цього Військо Запорозьке погоджувалося "стояти стіною проти нашого ворога і щедро проливати кров за гідність В. Кор. М. (вашої королівської милості. -Т. Ч.) і цілість Речі Посполитої" [41]. Отже, й тут проглядалися елементи сюзеренно-васальних відносин - сюзерен в особі короля надавав козакам "привілей", а ті у відповідь погоджувалися виконувати військові повинності на його користь. І хоча Зборівський трактат було ратифіковано на сеймі, король, незважаючи на різні обставини, все одно не міг (та й, очевидно, не хотів!) виконувати взяті на себе зобов`язання. У березні 1650 р. Хмельницький вже вкотре відсилає до нього своїх послів, які мали відстоювати перед монархом збереження "прав і привілеїв", наданих варшавським сеймом, й оголосити Яну II Казимиру десять пунктів своїх вимог. "Зволь, В. К. М. (ваша королівська милість. - Т. Ч,), виконуючи декларацію (Зборівську. - T. Ч.) здійснити своє королівське слово..." [42], -згідно отриманої від гетьмана інструкції повинні були заявити українські дипломати королю Речі Посполитої. Але й прохання щодо виконання однієї з найголовніших чеснот монарха - дотримання даного своєму підданому слова - також не допомогло. Натомість коронні війська готувалися до рішучого наступу на Український гетьманат, адже, згідно тогочасних повідомлень польських урядовців, "Хмельницький робив себе володарем чи князем". Не відкидаючи перспективу набуття російського протекторату (про що свідчать листи Б. Хмельницького до Олексія Михайловича від 1 липня, 20 жовтня та 11 листопада 1650 р.), українське керівництво з огляду на ненадання Московською державою військової підтримки, влітку 1650 р. активізує свої відносини з Османською імперією. Спочатку гетьман звернувсядо яничарського воєначальника в Стамбулі Бекташ-аги та
Loading...

 
 

Цікаве