WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

насамперед йшлося про економічні ("майнові") права козацтва на "хутори, сіножаті, луки, ниви, зорані поля, ставки, млини", "бджолині десятини і поволівщину" та іншу власність ("все, що тільки комусь з панів урядників сподобається"). На другому місці стояло право забезпечення вільного життя батьків і матерів козаків (щоб за них "чини і всяку повинність" не відбувати) та козацьких вдів. Вочевидь, тут йшлося саме про права українських (реєстрових чи городових) козаків, адже, як засвідчується на початку "Інструкції...", їх ущемляли "українні" урядовці. У наступних пунктах вже говорилося про забезпечення військових привілеїв (вольностей козаків на Запорожжі ("na Zaporo?e"). Це можливість здобуття "козацького хліба" в морських та сухопутних походах; заняття уходництвом (полювання на звіра та рибальство) й несплата з цього чиншу; звільнення від різних видів робіт на користь полковників, призначених варшавським урядом для керування реєстровими полками на Січі. "Крім цього, король мав забезпечити платню ("яку ми (Військо Запорозьке. - Т. Ч.) вже п`ять років не отримуємо") для шеститисячного реєстру (згідно "Інструкції..." посли мали просити у Владислава ІV збільшити реєстр на шість тисяч осіб й "залишитися у числі 12000") та охорону, згідно "давніх вольностей" православного духовенства [14]. Також Владислав IV повинен був підтвердити надані "попередніми се пам`яті польськими королям privilegia et libertates. Лише за відновлення перерахованих умов Військо Запорозьке погоджувалося вірно служити своєму сюзеренові. Про це, зокрема, йшлося і в листах Б. Хмельницького до найвищих достойників Речі Посполитої - великого коронного маршалка А. Казановського (2 червня 1648 р.), князя В.-Д. Заславського (2 і 4 червня), брацлавського воєводи А. Киселя (3 і 7 червня) [15]. Треба відзначити, що в першому й другому з них згадувалося, що українське козацтво вже одержало підтвердження власних "прав і привілеїв", наданих попередніми польськими королями "після перших походів" (тут, очевидно, йшлося про походи запорожців 1646 - першої половини 1647 рр.). Однак у листі до Владислава IV та інструкції послам Б. Хмельницький вимагав повторного підтвердження від короля статусу козацтва в соціально-політичній структурі Польсько-Литовської держави. А в посланні гетьмана до воєводи Киселя від 3 червня вперше в письмовому вигляді зустрічаємо думку про можливість звернення Війська Запорозького "за порадою до іншого пана" [16]. Хоча, як можна зрозуміти з уточнення "...бо знаємо, що не з волі Й. К. М. (його королівської милості. - Т. Ч.) над нами таке королівське беззаконня чинилося", - Хмельницький поки що не збирався цього робити, а лишень дипломатично натякав польському воєводі про зміну "пана"-протектора в разі невиконання королем вимог козацтва. Однак усі ці звернення творця Українського гетьманату з проханням про підтвердження "давніх прав і привілеїв" так і не знайшли відгуку в цього козацького сюзерена - на початку червня 1648 р. Б. Хмельницький одержав звістку про смерть короля Владислава IV. Зважаючи на це, гетьман відкликає посольство з Польщі та в "цидулі"-додатку до листа Киселю висловлює скорботу щодо "осиротіння" Війська Запорозького [17]. А вже 8 червня гетьман вперше заявляє про офіційне бажання бачити на опустілому троні Речі Посполитої московського царя Олексія Михайловича: "Зичили бихмо собі самодержца господаря такого в своїй землі, яко ваша царська вельможність, православний християнський цар..." [18]. Якби цей монарх пристав на таку пропозицію, то все козацтво в особі Б. Хмельницького погоджувалося на вірні "услуги" новому сюзерену. "...Щоб він (Олексій Михайлович.- Т. Ч.) ляхам і нам паном і царем був..." [19], - конкретизувалося в листі гетьмана від 11 липня до російського воєводи Н. Плещеєва. Саме в червні 1648 р. Б. Хмельницький у листах до відомих урядовців Речі Посполитої відмовляється від згадки у своїй титулатурі про підпорядкування Війська Запорозького польському королю. Якщо раніше він підписувався як "гетьман" або "старший" і додавав слова "із Військом його Королівської милості Запорозьким", то відтепер просто "старший з Військом Запорозьким" [20]. На нашу думку, це є ще одним підтвердженням існування моделі "колективного васалітету" українського козацтва перед конкретною особою, що репрезентувала монарше управління. Якщо сюзерен умирав, то необхідно було перекласти домовленості щодо підданства з його наступником на королівському троні, а до часу обрання останнього Військо Запорозьке (як "рицарський люд") залишалося вільним у виборі протектора. Зрозумівши, що цар Олексій Михайлович, в силу багатьох обставин, не буде висувати свою кандидатуру на королівський трон Речі Посполитої, український гетьман у листопаді 1648 р. звертається з аналогічним проханням до правителя Трансільванського князівства Юрія Ракоці: "...ми одностайно бажаємо мати твою найсвітлішу високість опікуном і королем Польщі, нашої батьківщини" ("patronum et regem Poloniae patriae nostrae, cupimus") [21]. Як і у випадку із запрошенням царя, одним з головних чинників, яким керувався Б. Хмельницький стосовно протегування кандидатури Ракоці на польський трон, було велике бажання якнайшвидше одержати військову допомогу для продовження боротьби з коронною армією. Про важливість цього кроку гетьмана свідчило й те, що для укладення договору до Трансільванії відправилося досить представницьке українське посольство на чолі з генеральним писарем І. Виговським [22]. У період безкоролів`я в Речі Посполитій Б. Хмельницький також відправив посольство до Стамбулу, де, згідно досліджень відомого сходознавця О. Пріцака, влітку 1648 р. між Османською імперією та українським гетьманом укладається угода сюзеренно-васального типу [23]. Однак ряд вчених, серед яких і російський історик Б. Флоря, заперечили факт її існування. Разом з тим, на основі даних листа польського шляхтича Л. Московського, росіянин зробив висновок щодо ведення переговорів козацьким посольством Ф. Джалалія (восени того ж року) в напрямі отримання турецької протекції [24]. Як засвідчують джерела, в обмін на заступництво султана Б. Хмельницький повинен був виплачувати данину на зразок Молдавського й Валаського князівств, надавати в разі потреби посильну військову допомогу Порті, давати "рабів" на галери (?), а також передати у пряме підпорядкування Османській імперії Кам`янець-Подільський [25]. Отже, якщо висунення можливих кандидатур московського царя й трансільванського князя на польський трон засвідчували намагання Українського гетьманату вплинути на зміну короля-сюзерена в межах однієї держави, то укладення договору з турецьким султаном (за іншою версією - ведення переговорів щодо прийняття османської протекції) поклало початок формуванню полівасалітетної зовнішньої політики гетьманського уряду Б. Хмельницького. Не відмовляючись від сюзеренітету польського короля, Військо Запорозьке набувало собі ще й другого династичного зверхника - монарха вособі султана Османської імперії Мегмеда IV. Про те, що
Loading...

 
 

Цікаве