WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р. - Реферат

Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р. - Реферат

слугамъ своимъ, и до царя его милости Алекс?я Михайловича, св?тила руского, милостивою заступою быть изволилъ, чтобы о насъ, слугахъ своихъ, в?далъ. Амы, какъ издавна предки наши Войска Запорожского царю его милости всякую доброчиненность чинили, и нын? на томъ стоимъ" [34]. Можна помітити, що у змістовому відношенні даний текстуальний уривок генетично пов`язано із засадничими принципами політичної моделі служби цареві, на яку спиралося посольство на чолі з П. Одинцем у 1620 р. Йдеться про те, що у листі Б. Хмельницького до севського воєводи З. Леонтьєва гетьман наголосив на ролі козаків як діючих монарших слуг; обґрунтував їхню царську службу покликами на відповідну практику запорозьких предків; підтвердив вірність Війська Запорозького саме такому політичному курсу. У цьому зв`язку не зайвим буде взяти до уваги слушне спостереження В. Смолія та В. Степанкова, що в цей час Б. Хмельницький не шукав царського підданства ані для України, ані для Війська Запорозького [35]. Як зазначалося, у посольській промові П. Одинця перед думними дяками тема служби запорожців цареві прямо кореспондувалася із поняттям царського жалування. Навряд чи можна сумніватися у тому, що під останнім керівник посольства Війська Запорозького розумів щось інше, ніж звичну для козаків матеріальну винагороду за військову службу у вигляді грошей та сукна. Так само, до речі, на початку Національно-визвольної війни дивився на царське жалування Б. Хмельницький, який клопотався про "государеве грошове жалування" для козаків. Щоправда, у його більш пізніх документах поняття царського жалування могло мати інше забарвлення, наприклад, у листі до боярина Бориса Морозова (1651) гетьман просив свого адресата, "чтобы еси заступити за насъ до его царского величества изволилъ, чтобы его царское величество насъ изъ жалованья своего царского не выпущалъ, понеже мы становимся завсегда слугами его царскому величеству. Желаемъ того, чтобь онь, яко православный христианский царь, на вс? земли государствовалъ" [36]. Взявши до уваги політичний контекст, у якому в даному випадку вжито поняття "царське жалування", правомірно вирізнити такі його змістові значення: царська ласка у широкому розумінні, політична протекція. Утім, таке тлумачення вислову "царське жалування" виходило за межі понятійного апарату, яким оперували запорозькi посли у Москві в 1620 р. Тема міжнародних стосунків Речі Посполитої. Довкола православного конфесійного питання в Україні Тим часом прийом у Посольському приказі П. Одинця та інших послів Війська Запорозького тривав. Вислухавши заяву П. Одинця щодо мети очолюваного ним посольства, а також його розповідь про похід на кримські улуси, І. Грамотін схвалив прагнення козаків служити цареві й пообіцяв доповісти про результати своєї зустрічі із запорожцями "царської величності бояр", тобто Боярській думі. Принагідне він окреслив подальшу процедуру розгляду ініційованих запорозьким посольством питань у вищих владних інстанціях Московської держави. За його словами виходило, що бояри зроблять відповідне подання цареві, на підставі якого той прийме остаточне рішення. Далі І. Грамотін перевів розмову із П. Одинцем та його товаришами в інше русло. Його цікавили стосунки польського короля з турецьким султаном, папою римським, німецьким імператором, а також чутки про те, що Сигізмунд III "на их веру хочет наступити", і наскільки вони правдиві. Запорозькі посли ухилилися від відповіді на запитання про стосунки короля з німецьким імператором і папою, посилаючись на те, що "от них тот край отдален". Що ж до польсько-турецьких відносин, то вони оцінили їх як мирні. Причому особливо наголосили, що хоча козакам заборонено робити морські виправи проти Туреччини з Дніпра, однак ця заборона не поширюється на подібні виправи з малих річок, а також походи проти Кримського ханства: так запорозькі посли тлумачили Роставицьку угоду 1619 р. Висловлене І. Грамотіним припущення про замах польського короля на віру вони не підтвердили ("Посяганья на них от польского короля никоторово не бывало") [37]. На думку П. Куліша - першого публікатора документів, пов`язаних із запорозьким посольством 1620 р. до царя - той факт, що козацькі посли нічого не сказали думному дякові про релігійні утиски православних в Україні та Білорусії, свідчив про їхню байдужість до інтересів православ`я. Він зазначив: "...якщо б роздратування ченців, священиків, міщан та дрібної української шляхти проти уніатської ієрархії було спільним почуттям козацького війська, то представники його у Москві мали добру нагоду засвідчити себе християнськими воїнами, повідомивши хоч яку-небудь сенсацію на користь релігії, гнаної католицьким урядом. Однак козаки, пропонуючи царю свої послуги, жодним словом не натякнули на своє різновір`я з королівським урядом" [38]. Категоричний висновок П. Куліша про конфесійну індиферентність запорозьких козаків не можна прийняти. Його спростовують проправославні політичні позиції та орієнтації запорожців, що спостерігалися як до, так і після посольства Війська Запорозького 1620 р. до царя. Як у такому разі бути із зверненою до думного дяка фразою П. Одинця про те, що "замаху на них від польського короля ніякого не було"? Спробуємо пояснити її, виходячи з конкретики політичного діалогу І. Грамотіна з П. Одинцем, а також враховуючи деякі опосередковані факти, що могли тоді вплинути на козацьких дипломатів. Насамперед подивимося на змістове навантаження запитання, адресованого І. Грамотіним своїм співрозмовникам: "...здеся, в Росийском государстве слух был понесся, что польской Жигимонт король учинился с турским в миру и в дружбе, а на их веру хочет наступити, и они б про то обявили, как король польской ныне с турским и с папою, цесарем. И на веру от них какова посяганья нету ль" [39]. З наведеного уривка неважко переконатися, що "наступ" на віру стосувавсяСигізмунда III, тоді як "замах" ("посяганье") на віру проектувався на "них", тобто за формальною логікою - усіх перелічених у тексті світських володарів, а також папу римського. Відповідь запорозьких послів на запитання І. Грамотіна була позбавлена віросповідної термінології і прямих покликів на конфесійну тему. П. Одинець, який, вірогідно, особисто давав пояснення думному дякові, по суті зредукував його запитання про віру до одного аспекту, а саме до "замаху на них з боку польського короля". Інакше кажучи, він не сприйняв запитання І. Грамотіна як таке, що стосується антиправославної політики польського уряду в широкому розумінні, або, приміром, спільних дій у цьому напрямку короля та папи. Фактично це запитання звелося для П. Одинця до приблизно такого формулювання: "Чи польський король замірявся завдати удару по козаках?". Як зазначалося, запорозькі посли визнали необґрунтованою таку постановку питання. Для П. Одинця, як особи, наближеної до гетьмана П. Сагайдачного, подібна відповідь була цілком логічною. Адже керівник запорозького посольства, утім як і його рядові члени, безперечно претендували на місце у реєстровому війську, а тому не вбачали особисто для себе великої трагедії у проведенні польським урядом Роставицької комісії-єдиної події, що у контексті сприйнятого П.
Loading...

 
 

Цікаве