WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р. - Реферат

Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р. - Реферат

охоплений почуттям політичної дружби і любові до Джанібек-Гірея? Справи їхні були не такими вже й кепськими, як про це доповідали ханові з офіційної Москви. П. Одинець із членами запорозької посольської делегації щасливе добралися до столиці Московської держави. Причому, зустріли там досить шанобливе ставлення до себе з боку царської влади. Невдовзі по їх прибутті Михайло Федорович видав указ про прийом послів Війська Запорозького у Посольській палаті. Йдеться, власне, про Посольський приказ. Це була одна з найважливіших центральних установ Московського царства. Посольський приказ відав організацією зовнішніх зносин. Його діяльністю керував думний дяк, а формально очолював сам цар. До обов`язків посольських дяків входило, зокрема, приймати грамоти, що їх привозили з собою іноземні посли, а також вести з ними попередні переговори. У XVI ст. іноземних послів, які прибували до Москви, розміщували на особливих дворах. На початку XVII ст. у Китай-городі на Ільїнці для них був влаштований Посольський двір. Офіційний прийом послів супроводжувався помпезним церемоніалом і відбувався у кілька етапів. Спочатку цар давав послам урочисту аудієнцію і приймав від них вірчі грамоти. Через кілька днів відбувалася ще одна аудієнція, під час якої цар повідомляв послам, що для переговорів з ними він призначив кількох бояр. Прийоми у царя могли відбуватися по кілька разів, а на завершення їх влаштовувалася прощальна аудієнція [28]. Отже, перший офіційний прийом послів Війська Запорозького відбувся 27 лютого (9 березня за н. ст.) у Посольській палаті, їх урочисто приймали глава Посольського приказу думний дяк Іван Грамотін та дяк Сава Романчуков. Цьому передувало запрошення запорожців до Посольської палати, передане через прикомандированого до них пристава-стрілецького сотника Якова Вескова. У його супроводі П. Одинець та інші члени запорозького посольства пішки попрямували до Кремля. На їх честь було вишикувано стрільців у чистому .одязі і без зброї ("в то время стояли в городе стрельцы в чистом платье бес пищалей") [29]. Загалом, згідно з традиціями царського двору, що вирізнялися східною пишнотою церемоній та близькою до церковної обрядовістю, зустрічі іноземних посольств належало організовувати якнайпишніше. Урочистість та велелюдність зустрічі залежала як від рівня посольської делегації, так і від ступеня зацікавленості московського уряду у зв`язках з державою, яку ця делегація представляла. В подібних церемоніях, як-от під час зустрічі перського посольства на початку 40-х рр. XVII ст., іноді брали участь десятки тисяч людей ("И всего на встрече кизылбашсково посла было всяких людей 50287 чел. Для посолсково ж приходу за городом и в городе по улицам до Большово Посольсково двора были московские стрельцы всех приказов, и пушкари, и затинщики, и посадцкие, и жилецкие всякне люди в цветном платье без ружья") [30]. Зрозуміло, що на честь запорозької посольської делегації ніхто не збирався влаштовувати таке помпезне церемоніальне дійство. Більше того, кількома десятиліттями по тому козацьких послів прийматимуть у Москві з більшими почестями. Наприклад, на відміну від П. Одинця, чигиринському полковнику Федору Вешняку, посланому 1649 р. гетьманом Богданом Хмельницьким на чолі посольства до царя Олексія Михайловича, не довелося йти на прийом пішки: прикріплений до українських послів пристав подав йому коня із царських стаєнь із сідлом та вуздечкою. Зі зброєю в руках, тобто за правилами "великого чину" (посольська церемонія) було вишикувано і почесний стрій стрільців [31]. Неважко здогадатися, що більша увага офіційної Москви до посольської місії Ф. Вешняка порівняно із посольством, очолюваним П. Одинцем, пояснювалася неоднаковою зацікавленістю царського уряду у відносинах з українськими козаками на початку 20-х та наприкінці 40-х рр. XVII ст., тобто під час Національно-визвольної війни. Утім, хоча прибуття П. Одинця та його товаришів на дипломатичний прийом і було порівняно скромним, однак воно відбулося у межах церемонії зустрічі, що символізувала посольські почесті. А це свідчило про те, що у столиці Московської держави Військо Запорозьке трактували як досить важливого політичного контрагента. Прийом запорозької посольської делегації у Посольській палаті розпочався з етикетних люб`язностей, що пролунали з уст І. Грамотіна: він розпитував запорожців про дорогу до Москви й умови їхнього облаштування у столиці. Потім дяки звернулися до актуальної конкретики дипломатичного прийому. Вони заявили, що цар дізнався про посольство до нього Війська Запорозького із "кримськими язиками" та пропуск його до Москви з донесення своїх путивльських воєвод. П. Одинцю та його товаришам було запропоновано публічно засвідчити мету свого посольства, а також розповісти про обставини останнього походу козаків проти татар, вбачаючи у ньому причинний зв`язок з теперішньою посольською місією запорожців. Від запорозької делегації слово узяв П. Одинець. У своїй посольській промові він, серед іншого, зазначив: "Прислали их все Запорожское войско, гетман Саадачной стоварыщи бити челом государю, обьявляя свою службу, что они все хотят ему, великому государю, служить головами своими по прежнему, как оне служили прежним великим российским государем и въ их государских повелениях были, и на недругов их ходили, и крымские улусы громили. А ныне они по тому же служат великому государю, ходили из Запорог на крымские улусы" [32]. Наведений фрагмент посольської промови П. Одинця переконує, що оратор строго дотримувався концепту козацької служби цареві, який опредметився в адресованому Михайлу Федоровичу листі Війська Запорозького. Тобто, П. Одинець у своєму виступі означив (по суті у позачасовому вимірі) політичну орієнтацію запорозьких козаків, спрямовану на формальне підданство цареві на ґрунті виконання ними лицарської (військової) служби, за яку належить певне монарше жалування. У його промові можна вирізнити такі ключові тези: а) служба Війська Запорозького московському цареві освячена давньою традицією; б) запорожці підтверджують своюготовність і надалі додержуватися цієї традиції; в) власне кажучи, вони вже виконують таку службу, що має антикримську спрямованість і потребує відповідної винагороди: "И с тою службою и съ языки присланы оне к государю, и в том волен бог да царское величество, как их пожалует. А татар они отдали преж того, а они всеми головами своими хотят служить его царскому величеству, и его царские милости к себе ныне и вперед искать хотят" [33]. Прикметне, що аналогічну політико-правову формулу служби цареві, в тому числі посилаючись на традиції козацьких предків, експлуатував на початку Національно-визвольної війни Б. Хмельницький задля військового і політичного зближення з російським царем. Виразний сигнал у цьому напрямку, причому із застосуванням напрацьованого раніше запорозькою дипломатією ідейного інструментарію у сфері взаємин з московськими царями, гетьман подав Олексію Михайловичу після Корсунської битви 1648 р. Зокрема, це добре видно з його листа до севського воєводи Зам`ятні Леонтьєва, до якого він звернувся з проханням, щоб той "былъ ласковымъ приятелемъ Войску Запорожскому, намъ,
Loading...

 
 

Цікаве