WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р. - Реферат

Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р. - Реферат

геополітичних інтересів Речі Посполитої, він, поза всяким сумнівом, не забарився б із категоричним засудженням їхнього походу. Малоймовірність нападу запорожців у листопаді на територію Молдавського князівства випливає із стратегічної вразливості подібної акції. Адже відправлятися у Молдавію відразу, фактично після зачіпних боїв з татарами, означало залишити під загрозою контрудару з боку кримського хана Запорозьку Січ. Судячи з усього, звістка про осінній похід у Молдавію восени 1619р., отримана московським послом О. Лодиженським від своїх турецьких інформаторів, була недостовірна або ж неправильно ним витлумачена. Можливо, насправді йшлося про переможну битву наприкінці 1619 р. біля Гуменного ужгородського і земплинського наджупана Юрія III Другета (до нього приєдналися запорожці) проти війська трансільванського князя Габора Бетлена, яким командував Юрій Ракоці. Останній через Суданського пашу і поскаржився на козаків турецькому султану [15]. Як би там не було, однак осінній похід 1619 р. запорозьких сил проти татар завершився досить скромними бойовими результатами. Однак, він набув певного міжнародного розголосу. Принаймні, про нього дізналися у Московській державі. Можна припустити, що, відправляючись у цей похід, П. Сагайдачний переслідував і певні політичні цілі. Адже захоплені там татарські полонені, а також сам факт походу пізніше були використані запорожцями як наочний доказ їхньої нібито ревної служби московському цареві. Тобто, запорозький гетьман скористався воєнною акцією проти татар як формальним приводом для налагодження політичних стосунків з офіційною Москвою. Без цього посилати послів до царя означало б прирікати їх на невдачу - як з огляду на специфічну славу, що поширилася про запорожців у Московській державі під час польсько-московської війни 1617-1618 рр., так і жорстко контрольовану царським урядом процедуру пропуску іноземних послів до Москви. Що поклали до дипломатичного багажу запорозьким послам? По завершенні походу на татарські улуси та під Перекоп Військо Запорозьке спорядило своє посольство до Москви. Послами було обрано п`ятнадцять осіб. Про персональний склад посольства майже нічого невідомо, за винятком того, що очолювати посольську місію було доручено досвідченому запорозькому дипломату Петрові Одинцю. Послам вручили листа від Війська Запорозького до царя Михайла Федоровича, а також доручили етапувати до столиці Московської держави двох полонених татар, захоплених козаками під час їхньої останньої кампанії. На жаль, ані з оригіналом запорозького листа до московського царя, ані з посольською інструкцією П. Одинцю та його товаришам ми не можемо ознайомитися з тієї причини, що вони не дійшли до наших днів. А проте в інших джерелах, доступних на сьогодні дослідникам, відбився основний зміст цього листа, а також важливі деталі виконання П. Одинцем та іншими запорожцями своєї посольської місії. Про що писали запорожці царю Михайлу Федоровичу? Про це довідуємося з реферування їхнього листа, зробленого в лютому 1620 р. у Москві приказними дяками. Привертає увагу те, що московські перекладачі відштовхувалися від термінології оригіналу. Через це вони тлумачили запорозький документ як "лист" (у царській грамоті гетьману Петру Конашевичу та всьому Війську Запорозькому від 21 квітня (1 травня н. с.) 1620 р. він названий "грамотою"). Справді, його складено за усталеною в запорозькій канцелярії формою офіційного листа із використанням політичної інституційної титулатури запорозької спільноти: "гетьман і все Військо Запорозьке". У цьому документі запорозько-московські відносини розглянуто через таку морально значущу у політичній культурі запорозького козацтва ціннісну категорію, як "старовина". Історія взаємин запорозьких козаків із великими московськими князями та царями (як і перспектива цих взаємин) представлена у їхньому листі до Михайла Федоровича в межах традиційної політичної схеми. Власне йшлося про політичні принципи, спираючись на які, козаки традиційно будували свої стосунки з іноземними монархами у зв`язку із "затягуванням" до них на військову службу. Зазначені принципи передбачали встановлення формальних підданських відносин запорожців зі своїми роботодавцями - іноземними государями. Причому, тривалість тимчасового підданства запорожців обмежувалася терміном військового найму. Показовими щодо цього були переговори запорожців про вступ на службу до німецького імператора Рудольфа II (1594). Як випливає з щоденникових записів імператорського посла Еріха Лясоти, ці переговори стосувалися укладення угоди про службу на засадах найманого війська. Для узгодження з німецькою стороною усіх деталей служби та укладення юридичне правомочного договору до Рудольфа ІI було відправлено двох послів Війська Запорозького. Послів уповноважили вести переговори і, за їх результатами, підписати відповідний документ. Козаки стояли тоді на засаді публічного визнання владного авторитету іноземного (стосовно польського короля) володаря. Вони засвідчували готовність до служби під його титулом. Наголошували на наочних доказах виконання цієї служби, в тому числі описували здійснений ними воєнний подвиг, маркований "щастям государя". Звісно, що потенційні найманці добивалися для себе відповідної матеріальної винагороди. Загалом у надісланому імператорові листі запорозька сторона чітко окреслила свою політичну позицію. Козаки визнавали себе готовими і морально охочими йому служити. Більше того, вони заявляли, що, нібито, вже служать Рудольфу II. Виразним політичним і правовим знаком такої їхньої служби був лицарський подарунок Рудольфу II. Через своїх послів - сотників Саська Федоровича і Ничипора - козаки передавали імператору захопленого під час воєнного походу знатного полоненого, а також трофейні відзнаки ворожого війська - дві яничарські корогви [16]. Отже, цей подарунок засвідчував визнання запорожцями владної зверхності імператора, їхню готовність до рицарської служби та її наочні докази. Концепт лицарської (військової) служби за розглянутим принципом умовного підданства і ліг в основу листа запорозьких козаків до царя Михайла Федоровича. Стосувалося це також наявної у даному документі пояснювальної схеми запорозько-московського минулого. Автори листа виходили з того, що їхні "предки" здавна служили (звісно, йшлося про військову службу) московським царям. За це вони отримували від них жалування: "А в листу своем к царскому величеству гетьман и все войско писали, что они, памятуючи, как предки их прежним великим государем, царем и великим князем росииским повинность всякую чинили, и им служили, а за свои службы царскоемилостивеє жалованье себе имели" [17]. Відштовхуючись від заявленої у своєму листі тези про зразкову, освячену традицією, службу предкам нинішнього московського царя, запорожці висловлювали готовність так само служити й Михайлу Федоровичу. Причому, вони у загальних рисах конкретизували власне розуміння служби цареві, вбачаючи у ній для себе обов`язок боротися з усіма царськими ворогами. Відповідно цар отримував можливість використовувати в таких цілях військові сили козаків ("Так же и они царскому величеству служити готовы против его ц. в-ва
Loading...

 
 

Цікаве