WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р. - Реферат

Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р. - Реферат

переказано зміст запорозького листа до Михайла Федоровича. Як зазначалося, у цьому листі містилася програмна політична пропозиція щодо військової служби цареві, за яку очікувалася монарша винагорода. Потім у грамоті Михайла Федоровича було викладено офіційну позицію царського уряду стосовно запорозького посольства загалом. По-перше, цар висловив подяку гетьману і всьому Війську Запорозькому за їхнє звернення по царську милість, а також вже нині засвідчену запорожцями службу цареві і намір служити йому в майбутньому. По-друге, він погодився прийняти татарських полонених, доставлених йому козаками на доказ виконуваної ними царської служби. По-третє, Михайло Федорович наголосив, що звелів своїм боярам та приказним людям офіційно прийняти, заслухати і відпустити запорозьке посольство, нагородивши послів подарунками, Військо Запорозьке - "легким" грошовим жалуванням. Цар запевнив козаків у тому, що і надалі вони можуть бути певними його ласки та жалування ("И вперед вас в нашем милостивом жалованье имети хотим") [64]. Таким чином, основну політичну мету запорозького посольства до московського царя фактично було досягнуто. Цареві було вручено листа від імені гетьмана та усього Війська Запорозького з пропозицією про військове найманство. У відповідь на нього Михайло Федорович дав козацьким послам грамоту про прийняття цієї пропозиції на певних умовах. Фактично ці документи лягли в основу укладеної тоді московсько-запорозької угоди. Згідно з цією угодою Михайло Федорович погодився на встановлення політичних стосунків з Військом Запорозьким, які, по суті, базувалися на засадах військової служби запорозьких козаків цареві за певне грошове жалування. Водночас стосовно останнього царський уряд не брав на себе чітких фінансових зобов`язань. До того ж цар робив таке застереження: в подальшому виплату запорожцям жалування він ставитиме в пряму залежність від того, як вони проявлятимуть себе на царській службі ("А вперед вас в вашем жалованье забвенных не учиним, смотря по вашей службе"). Звертаючись до запорожців, як до осіб, що вже перебувають у статусі царських слуг, Михайло Федорович ставив перед ними оперативне військово-політичне завдання: не чинити ніяких походів на кримські улуси, оскільки татари утримуються від нападів на Московську державу. Щоправда, вданому випадку наміри царя, судячи з усього, не були такими однозначними. Як можна здогадатися із закресленої у чорновому варіанті грамоти і не зовсім чітко сформульованої фрази: "...а будет крымской царь вперед к нам правды держати и учнет и войною на наши украины ходити учнут деле вперед вашем" [65], Михайло Федорович все ж розраховував за певних обставин використати військові сили Війська Запорозького для збройного стримування татар. Узагальнюючи результати розгляду запорозького посольства до царя Михайла Федоровича, можна стверджувати, що головним його результатом стало подолання кризи у стосунках Війська Запорозького з царським урядом (спричиненої участю козаків у польсько-московській війні 1617-1618 рр.) й піднесення їх до рівня безстрокового військового найманства, прибраного у форму номінального підданства запорозьких козаків цареві. Чим же було зумовлене таке військово-політичне зближення Війська Запорозького з офіційною Москвою і чи мали козаки якісь дивіденди від московсько-запорозької угоди 1620 р.? Однозначно відповісти на це навряд чи можна, через незадовільний стан джерел. Загалом на межі другого і третього десятиліть XVII ст. існувало кілька факторів, що спонукали запорожців орієнтуватися на московського царя. Якщо виходити з конкретики документів, пов`язаних із запорозьким посольством 1620 р. до Москви, то напрошується висновок, що найпершою і найелементарнішою причиною, яка підштовхувала козаків до зближення з царем, було їхнє бажання регулярно отримувати від нього платню. Тим паче, що у цей час для запорожців актуалізувалися питання пошуку засобів до існування, оскільки у зв`язку з укладенням Роставицької угоди з`явилися політичні перепони у здійсненні морських походів за здобиччю. Можна з певністю констатувати, що досягнута в 1620 р. московсько-запорозька угода, яка на політико-правовому рівні зафіксувала обіцянку царя платити козакам жалування за їхню йому службу, сприяла практичному утвердженню відповідної традиції у стосунках між Військом Запорозьким та царським урядом. Показовим у цьому відношенні є той факт, що у 1626 р., тобто приблизно через шість років після укладення Московської угоди 1620 р. Михайла Федоровича із запорожцями, гетьман Михайло Дорошенко клопотав перед Сигізмундом III про його згоду на відправку запорозьких послів до московського царя за щорічним жалуванням, виплата якого козакамтлумачилася гетьманом як данина давній традиції московсько-запорозьких відносин. У листі М. Дорошенка до польного гетьмана і сандомирського воєводи Станіслава Конецьпольского з цього приводу зазначалося: "...через наших послів вносили наше прохання до маєстату Його Королівської Милості, нашого милостивого пана, щоб могли отримати дозвіл послати своїх послів до московського царя по казну, яку здавна давали і нашим предкам". Король переадресував вирішення цього питання С. Конецьпольському [66]. Стосовно традиції, про яку йдеться, варто зауважити і таке: ще наприкінці 80-х рр. XVI ст. окремі запорозькі загони переходили на військову службу до московського царя, отримуючи за неї "хлібні запаси", а також жалування грошима і сукном. На початку ж 90-х рр. XVI ст. царське жалування за службу певний час ішло на усе Військо Запорозьке [67]. Бажання отримувати царське жалування не було і не могло бути єдиним спонукальним мотивом для запорожців при спорядженні свого посольства до Москви. Річ у тім, що укладена у жовтні 1619 р. польсько-запорозька Роставицька угода не лише ставила козакам палиці в колеса щодо організації морських походів проти Туреччини. Для запорожців ця угода, по суті, являла собою бочку з порохом (йдеться насамперед про те, що вона таїла для них такі соціальні і політичні небезпеки, як масова виписка козаків із Війська Запорозького та вигнання їх із шляхетських і церковних маєтків). Причому, тліючий ґніт від неї контролював польський уряд. Тим часом, розігравши "московську карту", можна було здобути певну політичну противагу антикозацьким планам польської влади. За прикладом того, як можна було впливати на офіційну Варшаву, запорожцям не потрібно було далеко ходити. Адже по завершенні польсько-московської війни на початку 1619 р. "на государево имя" перейшов козацький полк на чолі із Жданом Коншею. Прикметне, що модель політичної поведінки, в основі якої лежала ідея виходу з підданства монарха, котрий нехтує правами своїх підданих, і набуття нового підданства за кордоном, актуалізувалася для запорожців невдовзі після укладення Куруківської угоди 1625 р. А згідно з нею (подібно до Роставицької угоди 1619 р.) від козаків вимагалося звільнити шляхетські і церковні маєтності. Та, як заявляв польному гетьману С. Конецьпольському запорозький гетьман М. Дорошенко, "нестерпні кривди, хижацтво, вбивства", яких козаки зазнавали від державців і підстарост, матимуть тяжкі політичні наслідки для Речі
Loading...

 
 

Цікаве