WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р. - Реферат

Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р. - Реферат

рибця, блюдо юшки із свіжої риби, по куску білужини і сьомжини, "щуку колодку". Ф. Вешняку було чим вгамувати спрагу після рибних страв. Полковнику подали по два кухлі "подвійного" вина, "романії", рейнського вина, вишневого (або малинового) меду, піввідра паточного меду, відро цідженого меду, два відра доброго пива [53]. Подібні надмірності щодо забезпечення іноземних послів продовольством у Москві не були дивиною. Іноді встановлене для послів утримання вдесятеро перевищувало їхні реальні потреби. Причому згідно із московським дипломатичним етикетом "корм" (продовольство) видавався натурою, оскільки побутувала думка, що отримувати гроші на харчування принизливо. Прикметне, що визначені для послів із Речі Посполитої норми "корму" служили орієнтиром для постачання продовольством інших іноземних послів [54]. А якими були гастрономічні перспективи у Москві П. Одинця та його посольського почту, адже до іноземців-візитерів до царя діяв принцип "по Сеньке и шапка"? Можна стверджувати, що призначене для них матеріальне утримання було в межах загальноприйнятих для московської дипломатичної практики норм "корму", встановлених для іноземних послів. На це вказує той факт, що під час прийому П. Одинця та його товаришів у Посольському приказі і Боярській думі при повідомленні про призначене для них посольське утримання незмінно звучала формула "государево жалованье, в стола место корм", яка застосовувалася до послів, котрим при московському дворі засвідчували належну шану, приміром, посольської делегації на чолі із чигиринським полковником Ф. Вешняком [55]. У цьому можна вбачати особливий знак прихильності царя Михайла Федоровича до послів Війська Запорозького. Адже з прибулими у Москву іноземцями, які не викликали у царського уряду надто великого інтересу, як правило, особливо не церемонилися. Це добре видно з прохолодного прийому, з яким зіткнулися у столиці Московської держави києво-печерські ченці, очолювані старцем Ігнатієм. їм призначили непрестижний за тамтешніми уявленнями "поденний корм" грошима, а також лише у день їхнього приїзду в авральному порядку підшукали для них приміщення на кизил-башському (перському) купецькому дворі, нашвидкоруч відремонтувавши у ньому груби [56]. Згідно із тогочасною дипломатичною практикою перед відправкою послів додому їх обдаровували. Свою посольську винагороду отримали й очолювані П. Одинцем запорожці. Цар Михайло Федорович видав щодо цього свій указ, за яким П. Одинець отримав в рахунок "государева жалованья" лисячу шапку за 4 рублі, "добру" камку - візерункову шовкову тканину, ткану золотом або сріблом, "доброго" ґатунку сукно (лундиш). Семи "лутчим" членам запорозького посольства перепало по лисячій шапці за 2,5 рублі, "доброму" сукні і тафті - шовковій тканині з полотняними вставками. Решті козакам дали по лисячій шапці за 1,5 рубля та "добре" сукно [57]. Така винагорода запорозьким послам була радше символічною, якщо порівняти її з тими багатими дарунками, що їх отримували інші посли та різні царські прохачі. Наприклад, у 1640 р. племінник колишнього київського православного митрополита Іова Борецького Ілля Борецький, окрім іншого, виклопотав собі у Михайла Федоровича сорок соболів ціною у 25 рублів [58]. Порівняно мала винагорода, яку отримали запорозькі посли - причому, на тлі досить шанобливого ставлення до них московської влади, пояснювалася політичним прагматизмом дарувальника. Судячи з усього, уряд Михайла Федоровича волів тримати певну політичну дистанцію при зближенні із Військом Запорозьким. Не в останню чергу це пояснювалося як оглядкою офіційної Москви на позицію кримського хана, так і відсутністю у неї твердої впевненості у надійності запорожців в ролі "царських слуг". Через це цар вирішив запустити пробну кулю - надати Війську Запорозькому так зване "легке" жалування. Йшлося загалом про невелику за розміром (однак значущу за політичним підтекстом) разову грошову виплату. Очевидно, з прив`язкою до її "легкої" форми і було підібрано "легкі" подарунки для П. Одинця та інших членів запорозького посольства. Що ж до суми царського жалування усьому Війську Запорозькому, то Михайло Федорович відлічив для нього 300 рублів. Причому розставання з грошима на користь козаків далося йому нелегко: у чорновому варіанті царської грамоти початкове фігурувала сума 200 рублів, яку після вагань вирішено було збільшити наполовину. Утім, і трьохсот-рубльове жалування, що в кінцевому разі перепало запорожцям від царських щедрот, не могло істотно поліпшити їхнє матеріальне становище. За тогочасними московськими цінами його вистачило б на придбання 75 дорогих лисячих шапок, або 200 лисячих шапок посередньої якості, що в розрахунку на усіх козаків Війська Запорозького було явно малувате. Показово, що служба князя Д. Пожарського, тобто одного з основних фігурантів на переговорах із запорозькими послами у 1620 р., обходилася царському урядові дорожче, ніж виплачене ним жалування на все Військо Запорозьке. Принаймні, про це можна судити за даними, які є у розпорядженні дослідників за 1633 р. Тоді цей князь"для смоленские службы" отримав річний оклад у 400 рублів (за цю ж службу боярину князю Дмитру Черкаському було визначено оклад у 600 рублів), а послані у його полк піддячі із різних приказів, тобто невійськові служилі люди, мали оклад від 7 до 22 рублів [59], що також помітно перевищувало вартість посольських подарунків, отриманих у Москві членами посольської делегації на чолі з П. Одинцем. Однак в даному випадку важливою була не конкретна сума жалування, а факт його виплати запорожцям. Адже це політичне закріплювало їхні відносини з царем у формі військової служби монарху. Прийом у Боярській думі Посольська місія П. Одинця та його товаришів не вичерпалася їхнім візитом до Посольської палати. Московська влада влаштувала цей урочистий прийом, щоб подати Війську Запорозькому виразний сигнал своєї політичної прихильності, а також задля попереднього з`ясування намірів запорозьких послів (очевидно, П. Одинець вручив тоді І. Грамотіну листа від Війська Запорозького до царя Михайла Федоровича) та збору від них певної військово-політичної інформації. А проте на запорожців чекали нові, не менш значущі знаки уваги з боку офіційної Москви: їх прийняли також у Боярській думі - вищій державній установі Московського царства. Думними чинами були у ті часи бояри, окольничі, думні дворяни, а також думні дяки - останні відігравали дедалі більшу роль у поточній діяльності Думи, займаючись головно діловодством. Сфера діяльності Боярської думи охоплювала широкий спектр питань як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Серед іншого, ця установа займалась організацією прийому іноземців, а також проведенням переговорів з приїжджими іноземцями. Як правило, переговори з представниками іноземних государів вели члени обраної царем невеликої Ближньої думи, до якої входили, зокрема, деякі члени Боярської думи. Для ведення дипломатичних переговорів створювалися особливі думські комісії. Зазвичай комісії складалися з одного-двох (у виняткових випадках - трьох) членів Боярської думи, яким допомагали двоє-троє дяків. Бояри не входили до відповідних комісій, якщо ранг
Loading...

 
 

Цікаве