WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Симон Петлюра та Українсько-Польські відносини - армія УНР у Польських таборах (1920-1924 pp.) - Реферат

Симон Петлюра та Українсько-Польські відносини - армія УНР у Польських таборах (1920-1924 pp.) - Реферат

загальнотабірний і продовжувано розпочату діяльність, в тому і видавничу. Крім згаданих часописів, виходили у вадовицях Запорозька думка та Комар.
Значного розвою набула культурно-освітня діяльність в таборі Ланцут, де з перших днів Спільної Юнацької Школи, Українського Народного Університету, розгортали свою діяльність українська гімназія ім. Стешенка, дитячий садок, працювала Студентська Громада, Мистецька студія з художниками Зіновієм Подушком та Олексою Стовбуненком, діяв театр ім Т.Шевченка, ряд товариств, в тому Товариство захисту української мови. Союз Українок-Емігранток, Товариство Агроном, спортивні команди. Вже в січні 1921 року старанням військового священника о. Миколи Маринича влаштовано табірну церкву. Старанням старшин, які перебували ще під час функціонування влітку 1920 року Збірної Станції вояків УНР, в часописі Син України в справі пожертв на перепоховання на спеціяльній кватирі міського цвинтаря, кількасот померлих і похованих в різних місцях українських вояків та спорудження при цій кватирі пам'ятника вже в кінці року зібрано відповідні кошти. Протягом січня проведено ексгумацію, і 20 лютого 1921 року з участю військового священика о. Миколи Маринича відбулось врочисте посвячення першої на польській землі української військової некрополії з більше 450 могилами вояків ЗУНР і УНР. По переведенні в липні-серпні 1921 року інтернованих українських вояків до табору Стшалково під Слупцею на Познаньщині, цвинтарна кватира та могили похованих були впорядковані востаннє, старанням Українського Центрального Комітету в РП та секцією охорони цвинтарів і військових могил Українського воєнно-історичного товариства в Польщі у 1938 році. Після II світової війни могили було знищено, а на місці пам'ятника поставлено у 1976 році подібний, з написом, що на кватирі спочивають вояки польського війська з I-ї і ІІ-ї світової війни.
Розпочата культурно-освітня діяльність в Ланцуті продовжувалась в новому місці поселення, а саме таборі Стшалково на Познаньщині. Особливу активність виявили Український Народний Університет, в якому навчалось майже вісімсот слухачів, гімназія ім І. Стешенка з більше 400-ма учнями (фізкультурного характеру), хор сотника Дмитра Котка, художня студія під керівництвом Олекси Стовбуненка, студія народної вишивки під керівництвом Марії Базильської (дружини генерала), видавались часописи Військовий вісник, Запорожська думка, На руїнах, Наша зоря, Нове життя, Промінь, Будяк, Блоха, Спортсмен,Студентський вісник .
Багатою за формами була культурно-освітня діяльність в таборі Александрув Куявський. Хоча початок табірного життя був тут трагічним, бо інтерновані прибули сюди в перших днях грудня 1920 року ще перед польською адміністрацією і, мешкаючи у вагонах на залізничній станції, треба було влаштовувати землянки та бараки. Завдяки працьовитості привиклого до злиднів вояцтва та налагодженні поправних стосунків командира групи ген. Марка Безручка з прибулим польським командуванням, в короткому часі налагоджено зносимі умови життя. Одночасно з тим зорганізовано культурно-освітню діяльність ряду художніх колективів, мережу освітніх установ та релігійне життя з короткотривалим використанням місцевої церкви. На жаль, коли на традиційне свято Йордану майже п'ятитисячна група учасників Богослужіння в церкві повертаючись до табору своїм нечуваним в місті співом захопила мешканців, місцеве католицьке духовенство закрило церкву. Завдяки влаштування друкарні 6-ої Січової дивізії в короткому часі почали видаватись ряд табірних часописів як: Полин, Окріп, Промінь, Гримаса, Український стрілець, Нове життя. Останній маючи найкращі журналістські сили друкувався в другій половині 192 року двохтисячним тиражем, розповсюджувався в таборах Польщі й висипався за кордон, зокрема до Чехословаччини, Румунії, Туреччини, Франції, Англії. Свій пресовий орган Зірницю мала також активно діюча в таборі кооператива.
На особливе відзначення заслуговує діяльність табірного священика 6-ої Січової дивізії о. Петра Білона, завдяки якому влаштовано табірну церкву з цікавим іконостасом, засновано спочатку дивізійне, а відтак табірне Братство Св. Покрови. Його членами стало понад 200 чоловік з почесним членом ген. М.Безручком. Члени Братства займались пропагандою християнських засад життя, перекладами релігійної літератури з російської мови на українську. У вересні 1921 року Братство почало видавати Релігійно-науковий Вісник, що став першим українським православним журналом. Згодом, по переміщенні 4 і 6 дивізій до Щипйорна б. Каліша з ініціативи Братства було покликано в Каліші Головну Раду Братств, яку очолили о. Павло Пащевський, радниками було обрано ген. Володимира Ольшевського та ген.Олександра Пороховщиківа.
Восени 1921 року з ініціятиви Ради Старшин 6-ої Січової дивізії впорядковано місцевий Український військовий цвинтар з майже п'ятиметрової висоти курганом, на якому встановлено чорний Запорозький хрест з викарбуваним тризубом та написом Борцям за волю України українською, польською і латинською мовами. У центрі могили було встановлено гранітну таблицю з викарбуваним написом:
Хай ворог знає, що козацька сила
Не вмерла під ярмом Тирана
Що кожна степова могила -
Це вічна непомщена рана.
Відтак цвинтар був місцем щорічних зустрічей б. вояків Армії УНР, які проживали в Польщіта далеко поза її межами.
Після ІІ-ої світової війни його зруйновано, і щойно у 1993 році з ініціятиви Об'єднання українців в Польщі реставровано і врочисто посвячено з участю віце-міністра оборони України ген. Володимира Муляви, представницького оркестру Української Армії, представників польського уряду. Православний єпископ Лодзько-Познанський Симон при участі греко-католицьких, римо-католицьких та протестантських священиків і кількох тисяч українців з Польщі відправив Панахиду.
З початком 1922 року Державний Центр УНР виходячи з невдачі ІІ-го Зимового походу Української Армії в Україну та нових умов в Европі і в Україні, вирішують поставити головний наголос на загальну освіту вояків, готуючи їх до майбутнього перебування в умовах еміграції. Це завдання вимагало організаційних і кадрових змін у керівництві культурно-освітньою роботою у військах. Керівництво над цим процесом доручено колишньому Голові Ради Міністрів В. Прокоповичу. Розгорнуто також заходи по організації фінансової допомоги військовикам з боку міжнародних організацій. Позитивно відгукнулись, між іншими Червоний Хрест Франції, Британський Комітет допомоги біженцям з України в Польщі та діючі дипломатичні представництва УНР у Німеччині, Український Червоний Хрест у Відні. Поміч надавали також українські еміграційні організації Польщі, зокрема Українське товариство червоного хреста. Товариство допомоги вихідцям з України, Товариство допомоги студентам, Союз Українок-емігранток, Всеукраїнська спілка військових інвалідів та координаційна громадська організація, покликана по припиненні офіційної діяльності ДЦ УНР в Польщі по підписанні Ризької угоди Польщі з Росією - Український Центральний Комітет в РП.
1923 року, коли вояки усіх формувань Армії УНР, які не перебували в різних регіонах Польщі на роботах або навчались у середніх і вищих школах перш за все Чехословаччини і Польщі, були переведені до двох таборів - Каліша і Щипйорна під Калішем, - робота табірних шкіл, курсів, художніх колективів та редакції ряду журналів не припинялась. Діяла початкова школа з дитячим садком (згодом як школа
Loading...

 
 

Цікаве