WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Симон Петлюра та Українсько-Польські відносини - армія УНР у Польських таборах (1920-1924 pp.) - Реферат

Симон Петлюра та Українсько-Польські відносини - армія УНР у Польських таборах (1920-1924 pp.) - Реферат

юнаків з 3 Залізної (153), 2 Волинської (84) та Військ Охорони Головного Отамана (29). Начальником Школи був полк. Олександр Годило-Годлевський.
Одночасно із шкільною мережею відбувався у Каліші перевишкіл старшин на чотиримісячних загально-військових курсах, які вже у 1921 році закінчило 385 старшин, підстарший та військових урядовців.
Окрім того старанням Головної Управи Військового Духовенства та внаслідок рішень його з'їзду в Тарнові, паралельно велись Псалтирські Курси для поповнення військовими священиками. Відкрились вони за дозволом Варшавського Митрополита Юрія та міністра народної освіти проф. Івана Огієнка. Керівником курсів був Митрофорний протоірей О. Павло Пащевський, а опікуном ген. Олександер Загродський.
Одночасно значну увагу відведено фаховій перепідготовці офіцерських кадрів. Проведена перевірка в таборах виявила, що значний відсоток старшин, в тому також командирів сотні, курінів, полків і бригад, вповні виправдали себе на фронті, але не мали належної як загальної, так і військової теоретичної підготовки. Армія і Уряд УНР своє перебування в Польщі вважали тимчасовим і нетривалим перед періодом подальшої боротьби за державність.
Готуючись до повернення в Україну та розгортання там нових військових частин та з'єднань треба було мати в розпорядженні велику кількість старшин всіх родів військ, а особливо штабних офіцерів. Їхніми зусиллями мала бути творена нова багатотисячна українська армія.
Тому вже в лютому 1921 року покликана у Тарнові Вища Військова Рада під керівництвом ген.полк. Миколи Юнаківа, запропонувала вести одночасно із старшинськими школами в Каліші вищі військові курси для майбутніх слухачів Української Військової Академії. Керувати роботою Курсів доручено одному із досвідчених військових фахівців ген. пор. Сергієві Дядюші. Вирішено також, що на потреби Курсів буде використано частину вишкільної бази вже функціонуючих освітніх установ у Каліші. Незалежно від того, що слухачі курсів не мали підручників і змушені були працювати в складних умовах табірного життя, випускні іспити в травні 1922 року показали високий рівень знань усіх тридцяти п'яти перших випускників, а п'ятнадцятьом Комісія запропонувала подальше навчання у Вищій Воєнній Школі у Варшаві. Була на це згода польського військового відомства, але через відсутність відповідних коштів не увійшла в дію.
В цих обставинах Командування Армії УНР вирішило продовжувати навчальний процес штабних офіцерів, надати їм вищий ранг. Ось тому вже в другій половині 1922 року Курси було переіменовано на Академічні Курси при Генеральному Штабі Армії УНР, тобто фактично перетворено їх на перший ступінь Української Воєнної Академії.
Одночасно з цим проведено докорінні зміни в рівні, методах навчання та підборові нових викладацьких кадрів. Між іншим, до програми введено інженерну справу, організацію технічних військ, історію воєнної штуки, воєнну історію, тактику різних родів військ, дві іноземні мови, значення розвідки і контррозвідки, історію визвольної боротьби українського народу [19]. Одночасно до складу викладацьких кадрів введено ряд генералів, а між іншим Миколу Юнакова, Михайла Омелянович-Павленка, Миколу Капустянського, Марка Безручка, Всеволода Змієнка, Сергія Кульжинського, Олександра Пороховщиківа, Всеволода Петріва, Григорія Янушевського, Миколу Янчевського, Володимира Ольшевського, Олександра Козьму, Павла Шандрука та освітніх діячів проф. Вячеслава Прокоповича, Василя Біднова, Івана Огієнка, Івана Зубенка.
Академічні курси, діяльність яких припинилася тільки з повною ліквідацією таборів інтернованих влітку 1924 року, добре виконали своє завдання підготовки фахових старшин Генерального Штабу АУНР. Були вони згодом використовувані в організації Української Армії вже у 1927 році після покликання в Варшаві за згодою Ю. Пілсудського штабу військового міністра УНР в екзилі ген. Володимира Сальського та організації і діяльності вишкільних офіцерських груп при майже 80 відділах покликаного у квітні 1921 року Українського Центрального Комітету в РП2.
Окрім наведених форм удосконалення кваліфікацій офіцерських кадрів інтернованої Армії УНР, слід також згадати військовий факультет Українського Народнього Університету в Ланцуті-Стшалкові, де в групі спочатку майже 600 слухачів воєнного ремесла навчалось 62 чоловік, а по переведенні до Стшалкова 235. Почесним деканом факультету був проф. ген. Полк. Микола Юнаків, а дійсним ген. пор. Ілля Мартинюк. Повний курс військового навчання закінчило 170 чоловік. Слід згадати, що навчання в університеті спиралось в основному на власній праці слухачів, а найкращі роботи були опубліковані в науковому виданні Військовий вісник [21].
Крім наведених військових навчальних закладів загальноармійського значення, при кожній дивізії та установі були засновані повторні старшинські і підстаршинські курси з усіх родів військ. Тільки протягом 1921 року, коли практично усе інтерноване вояцтво перебувало в таборах, курси старшин успішно закінчило майже тисячу вояків, а підстаршинські курси більше тисячі двохсот.
Велику увагу вже з перших днів табірного життя відведено загальному піднесенню рівня освіти усіх вояків, а особливо ліквідації неграмотності та малописемності. В таборах інтернованих перебувало більше двох тисяч п'ятсот вояків згаданих груп. До праці з ними були залучені найбільш досвідчені старшини, які перед військовою службою працювали в освітніх структурах усіх щаблів. Одночасно на тих курсах та освітніх початкових школах, які працювали на основі спеціальних програм, проводилась інтенсивна виховна діяльність з проблематики українознавства та національної свідомості.
Спеціяльними вишкільними програмами охоплено російськомовне старшинство. До праці зцими групами було залучено найбільш досвідчених педагогів, письменників, журналістів, представників вищого Командування Армії та церковні Братства і військових священиків.
Найбільш ускладненим було проведення культурно-освітньої діяльности у таборі Пикуличі під Перемишлем, де перебувала 1-а Запорізька дивізія та ряд інших формацій армії. В таборі вже в грудні 1920 року перебувало майже чотири тисячі українських вояків, в тому 820 офіцерів та вісімдесят жінок і дітей. Їх поселено разом з перебуваючою в таборі восьмисотособовою групою більшовицьких полонених, які з перших днів інтернування створили незносиму атмосферу. До того в таборі були найгірші соціяльні умови, особливо в дерев'яних неогріваних бараках. Усі інтерновані, в тому жінки і діти, спали повалом на нарах у два поверхи без сінників та будь-якої білизни.
Вже в половині грудня 1920 року в таборі перебував командуючий армією УНР ген. Михайло Омелянович-Павленко і ряд негараздів, особливо між польським командуванням табору і начальником групи військ УНР ген. Гаврилом Базильським було усунено і налагоджено справу організації культурно-освітнього життя.
Вже в кінці грудня 1920 року культурно-освітні відділи 1-ої Запорізької і Кулеметної дивізій організували мережу освітніх курсів, покликано до життя хор полку Чорних Запорожців, театральну трупу, художню майстерню під керівництвом полк.Бориса Палія-Неїло. Почали видавати журнали Запорожець, старшинський рукописний журнал Жало, політично-літературний журнал Аванс та додаток Волохівщина.
Після майже чотиримісячного перебування в Пикуличах формування Армії УНР було переведено до Вадовиць, де об'єднано культурно-освітні відділи в
Loading...

 
 

Цікаве