WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Симон Петлюра та Українсько-Польські відносини - армія УНР у Польських таборах (1920-1924 pp.) - Реферат

Симон Петлюра та Українсько-Польські відносини - армія УНР у Польських таборах (1920-1924 pp.) - Реферат


АЛЕКСАНДРУВ КУЯВСЬКИЙ - 4-а КИЇВСЬКА ДИВІЗІЯ з її командиром ген.хор.Юріем Тютюнником та 6-а СІЧОВА дивізія з командиром ген.хор. Марком Безручком та початкове деякі формування запасних військ.
КАЛІШ - 2-а ВОЛИНСЬКА ДИВІЗІЯ (від кінця січня) з командиром ген.хор. Олександром Загродським, 3-я ЗАЛІЗНА дивізія з її командиром ген.хор. Олександром Удовиченком; АРМІЙСЬКИЙ ШПИТАЛЬ з головним лікарем полк. д-ром мед. Борисом Леонтівим; відділ ОХОРОНИ Головного Отамана та УПРАВА військового ДУХОВЕНСТВА Армії УНР з її начальником О. Павлом Пащевським.
ПЙОТРКУВ ТРИБУНАЛЬСЬКИЙ - ГЕНЕРАЛЬНИЙ ШТАБ Армії УНР з начальником ген.хор. Петром Липком; деякі формування КУЛЕМЕТНОЇ дивізії з помічником командира полк. (потім ген. хор.) Антоном Пузицьким.
БИДГОЩ - ЛЕТУНСЬКА ЕСКАДРА Армії УНР З командиром ген.хор. Віктором Павленком.
ЧЕНСТОХОВА - МІНІСТЕРСТВО ВІЙСЬКОВИХ СПРАВ УНР з віце-міністром ген. Володимиром СІНКЛЕРОМ; САНІТАРНО-МЕДИЧНА УПРАВА Армії УНР з полк. д-ром Олександром Даіном та ПОЛЬОВИЙ ШПИТАЛЬ з головним лікарем Юрієм Янівим, цивільні працівники державної адміністрації УНР різних рівнів.
СТШАЛКОВО - Група вояків ЗАПАСНИХ ВІЙСЬК з культурно-освітнім відділом та українська бригада отамана Лохвицького "Іскри", яка боролась з більшовиками в районі Чорнобиля в складі армії ген. Станіслава Балаховича.
Маючи перші інформації про дуже складні соціяльні та політичні умови, в яких перебувала інтернована Армія УНР, 9 січня 1921 року відповідно до закону від 12 листопада 1920 року про Тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР і Державну Народну Раду, Симон Петлюра підписав ухвалений Радою міністрів УНР Закон про Раду Республіки як тимчасовий зверхній орган народної влади, якому належить вся повнота влади.
Це рішення було дуже важливим, тому що в кінці 1920 року в Польщі знаходилось понад сорок тисяч осіб військової і цивільної української еміграції і тільки свідомою співпрацею всіх осередків, особливо згуртуванням свідомого українства на чужині під гаслами боротьби за відновлення національної незалежності можна було допомогти інтернованому українському вояцтву.
Польська влада спочатку схвально поставилася до скликання Ради Республіки в Тарнові, тому що тоді існувала певна невизначеність взаємин між Польщею і Советською Росією. Незважаючи на укладення попередніх домовленостей між обома сторонами у жовтні 1920 року, поляки не виключали можливості використати інтерновані формування Армії УНР для боротьби проти Москви у випадку припинення переговорного процесу. Тим-то державні установи і міністерства УНР цілком легальне перебували в Тарнові, майже цілком займаючи найбільший міський готель Брістоль.
За короткий час в армії було проведено ряд змін. Вже 4 лютого 1921 року на посаду голови покликаної Вищої Військової Ради затверджено б.професора Російської Академії Генштабу ген. пор.Миколу Юнаківа, а відтак інших її членів, між іншим ген. Михайла Омелянович-Павленка, Сергія Дельвіга, Володимира Сінклера, Володимира Сальського. Введено також ряд змін в організації армії, яка в таборах сховала свої організаційні структури.
Проте, легальне існування Державного Центру УНР в Тарнові тривало недовго. Після підписання у березні 1921 року у Ризі польсько-совєтського мирного договору Уряд УНР автоматично втрачав свій статус. Ця вістка, а також незвичайно тяжкі житлові умови в таборах інтернованих привели до ряду конфліктних ситуацій з польським командуванням та різного роду протестів на адресу ДЦ УНР, Симона Петлюри зокрема. Це невдоволення підсилювала присутність в таборах ряду більшовицьких та протиунерівських конфідентів.
Для полагодження ситуації табори постійно відвідував спочатку ген. Михайло Омелянович-Павленко та уповноважений Головного Отамана ген. Всеволод Петрів. Згодом в усіх таборах перебував Симон Петлюра в товаристві членів Вищої Військової Ради. Врешті 15 травня 1921 року з командним складом Військ УНР зустрівся в таборі Щипйорно, поблизу Каліша, маршал Юзеф Пілсудський, де висловив часто повторювані його слова Я ВАС, ПАНОВЕ, ПЕРЕПРОШУЮ, Я ВАС ДУЖЕ ПЕРЕПРОШУЮ. Поки що не знайдено в архівних матеріалах замітки про перебування у тому часі в Щипйорні Симона Петлюри.
Наслідком цього візиту було признання Урядом Польщі чисельній групі українських вояків польських орденів за участь у війні з більшовиками у 1920 році. З уповноваження Ю. Пілсудського на вручення зібраним орденів в таборі Щипйорно прибула восени 1921 року група офіцерів Генштабу польського війська. Від імені усіх зібраних за цей жест Уряду РП подякував ген. Марко Безручко, заявляючи одночасно, що ордени було признано за військові подвиги, але їх не годиться приймати від союзників за табірними дротами. До проблеми цих боєвих нагород було повернено після розпуску таборів і сотні вояків Армії УНР прийняли їх, керуючись різними міркуваннями та будучи найчастіше в складних життєвих умовах.
Перебування українських військ в надзвичайно тяжких умовах інтернування, а особливо в принижуючому гідність духовному стані нагально вимагало піднесення морального духу вояцтва. Лише свідомий патріотично вихований громадянин-військовик Армії УНР міг до кінця витримати всі випробування тяжких поневірянь на чужині, не піддавшись відчаєві і деградації.
Справа громадсько-національного виховання українського вояцтва мала надзвичайно важливе значення, тому що в його складі, особливо серед булавного старшинства, була значна кількість військовиків колишньої царської армії. Серед них були й такі, які погано володіли українською мовою, не мали стійких самостійницьких переконань, а то взагалі байдуже дивилися на проблеми розбудови Української Армії. Тільки наполегливою і продуманою виховною працею над прищепленням їм національне- державницьких переконань та відповідальності перед Армією УНР після її інтернування, можна було сподіватися на свідоме і сумлінне виконання старшинами функцій командирів і вихователів козацтва.
Великої уваги вимагала також фахова освіта старшинського корпусу Військ УНР, особливо в зв'язку з тим, що зберігаючи в таборах штаби та управління, армія мала стати підґрунтям для майбутнього свого розгорненняна теренах України. Тому наявність у лавах Української Армії значної кількости добре освіченого та національне свідомого старшинства мала першорядне значення.
Нижчого рівня кадрові старшинські потреби почасти весь час, також підчас фронтових дій, виконувала Спільна Юнацька Школа. Після інтернування, вона розгортала свою діяльність в таборі Ланцуті, де у її складі було майже 400 юнаків та майже 50 офіцерів викладацьких кадрів. Однак, через відсутність відповідних умов для ведення навчального процесу, весною 1921 року Школу переведено до табору в Вадовицях. Її начальником був ген. хор Микола Шаповал. Влітку 1921 року в Вадовицях в присутності Голови Директорії і Головного Отамана Симона Петлюри тридцять юнаків з піхотного і тридцять шість з кінного загонів було іменовано першою старшинською рангою хорунжого Армії УНР. Одночасно школу переіменовано на Державну Спільну Юнацьку Школу і переведено до табору в Каліші, де створено кращі умови, там вже функціонували інші навчальні структури і зібрано належне число кадрів професійно підготовлених до вишкільної та виховної роботи. Отож, паралельно з Державною Юнацькою Школою в Каліші працювала заснована в квітні 1921 року ген. Олександром Удовиченком Дивізійна Юнацька Школа, в складі якої було 266
Loading...

 
 

Цікаве