WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → В`ячеслав Липинський – політолог - Реферат

В`ячеслав Липинський – політолог - Реферат

демократії і "громадянського суспільства" [21], оскільки вони спричиняються до штучного витворення або перенесення демократії за зразком інших країн, а "політична культура одної нації не може бути механічно перейнята нацією іншою" [22]. Втілення в життя ідеї державного творення України вчений пов`язує з утвердженням консерватизму. Кожна реальна нація, вважає він, має бути соціально диференційована і охоплювати як прогресивні, так і консервативні елементи, і мати опозицію. Ті, хто хотіли б ототожнити українство з самими тільки "народними масами", або "громадянським народним суспільством", спричиняються до того, що справжня українська держава ніколи не відродиться, бо вони заганяють консервативні, тобто найбільш освічені і генетично найбільш здатні до державної роботи верхні соціальні шари громадянства в російський або польський табір. Слабкість національного відродження на Україні полягає, на думку вченого, не стільки у недостатній освіченості, культурності і свідомості мас, скільки у кволості соціально-політичних та інтелектуальних верхів українства, найбільш освічені, кращі представники якого несли в собі стародавню політичну культуру й традиції державного життя, живили російську або польську державність. Імпульси до державної творчості на слов`янському ґрунті завжди давали чужі расові елементи. Основи Русі заклали напівкочові добичники - варяги. Завдяки їм почалася уніфікація й організація держави, що спиралася на князівські дружини. Козацька Україна завдячує своєму початкові активним елементам, які напливали із Заходу через Польщу та Литву. Асимілюючись з українцями, вони спричиняють процес відокремлення українського племені від великоруського і тим самим започатковують український консерватизм, витворюють ідею, саме поняття України, "маючи з кров`ю предків одідичений інстинктовий нахил до творення своєї влади і держави". Такими будівничими, організаторами, які об`єднували довкола себе місцеві українські сили, називає Липинський представників української полонізованої шляхти - Б. Хмельницького, П. Конашевича-Сагайдачного, М. Кричевського, І. Богуна, Ю. Немирича, І. Виговського, І. Мазепу, П. Орлика, П. Калнишевського та ін. "Нація українська бувала лиш тоді, коли громадські національні аспірації реалізувались в той спосіб, що їх приймали за свої ті люде, які хотіли і могли завоювати собі на українській землі політичну владу і сотворити державу" [23]. З огляду на це вчений вважає необхідним відродження українського консерватизму, постійна відсутність якого завжди спричиняла поразку всіх українських державних творень і визвольних прагнень. Консерватизм, за Липинським, - це утвердження всередині українського громадянства організованих сил авторитету, дисципліни, правопорядку, політичної культури, здатних стати в майбутньому носіями української державної влади, приборкувати і скеровувати в потрібне русло різних бунтарів. На думку вченого, обов`язковою передумовою успіху в справі побудови незалежної і міцної української держави має бути поворот до українства традиційних консервативних соціальних шарів, які до 1917 р. стояли на ґрунті російської або польської національно-культурної чи політично-державної свідомості: "Шлях до реальної, а не тільки літературної, - шлях до повної, а не однобокої, - Української нації веде через відродженню українського консерватизму. Зміцнююча консерватизм монархічна форма організації і поповнення ріденьких старих консервативних рядів свіжими силами з-поміж українства - це основа цього відродження" [24]. Народи, що не вміють витворити або відтворити власних "панів", тобто власної провідної верстви, засуджені на те, щоб навіки коритися панам чужим. Особливу увагу приділяє вчений у своїй концепції ролі релігії і церкви, називаючи їх найвищим критерієм оцінки історичного процесу, навіть вищим за державу. Людина, за Липинським, не член держави, а, передусім, самостійна і самоцільна вартість. Над інтересами держави і нації вчений ставить засади етики і моралі, до яких завжди закликала і які освячувала релігія та церква. Релігійний аспект політичної доктрини Липинського висвітлюється у його великій праці "Релігія і церква в історії України", написаній у формі катехізису. Наскрізний мотив і основна ідея цієї монографії - впровадження у життя народів вічної Божої істини як найвищого покликання людської діяльності. Липинський розглядає релігію як ідею, що може примирити українство, спрямувати його до зміцнення, а не зруйнування держави. Усі релігії і релігійні християнські організації в майбутній українській державі мають бути рівноправними. В листі до О. Назарука від 30 грудня 1927 р. Липинський застерігає його від надмірної прихильності до римського католицизму: `Треба не забувати, що у нас є три традиційні, історично вироблені християнські релігії. Бачити єдиний порятунок у нас, на візантійськім ґрунті, лише в римськім католицизмі - це значить якнайбільше цьому католицизмові шкодити. І ви не слушно в своїй статті ганьбите "візантинізм". Це культура, інша ніж західна, але це культура, причім найкраще до нашого дикогосамостійного ґрунту пристосована. Це треба знати, щоб зрозуміти відносини у греко-католицькій церкві, про які Ви пишете. Корінь цих відносин у тому, що у нас нема справи, на яку кожна церква могла б спертися, й нема сурогату держави - зорганізованої світської сили, про яку церква могла би сказати: люде, робіть так, як оце" [25]. Оскільки будь-які потрясіння на релігійному ґрунті можуть бути особливо небезпечними для майбутньої української державної будови, вчений вважає за необхідне усім релігіям надати рівні права. Монархізм випливає з класократіі, класократія - з християнського ієрархічного погляду на світ, і все це сполучається між собою органічно - у цьому суть політичної доктрини В. Липинського. ? Література 1. Bilas L. The Intelectual Development of V. Lypyns`kyj: His World View and Political Activity before World War I // Harvard Ukrainian Studies. - 1985. - Vol. IX. - № 3/4. - C. 264-269. 2. Pelenski J. Introduction // Ibidem. - C. 239; V. Lypyns`kyj and the Problem of the Elite // Ibidem. - C. 327-328. 3. Pyziur E. V. Lypyns`kyj`s Idea of Nation // Ibidem. - C. 305. 4. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі ЦДІАЛ). - Ф.309. - Спр.388. - Арк.25. 5. Липинський В. Україна на переломі. 1657 - 1659. - Відень, 1920. - С. 24. 6. Центральна наукова бібліотека АН України. Відділ рукописів. - Ф.317. - Спр.699. - Арк.2. 7. Там же. - Ф.3. - Спр.38486. - Арк.3. 8. Центральний державний архів України у м. Києві (далі ЦДІА). - Ф.1235. - Оп.І. - Спр.604. - Арк..8. 9. Деникин А. И. Очерки русской смуты // Вопросы истории. - 1990. - №3. - С. 125. 10. Там же. - С.127. 11. ЦДІА. - Ф.1235. - Оп.І. - Спр.604. - Арк.4. 12. ЦДІАЛ - Ф.359. - Оп.І. - Спр.266. - Арк.97. 13. Липинський В. Лист до Я. С., члена "Ініціативного гуртка українського селянсько-хліборобського союзу", від 16.П.1924 р. // Поступ. - Львів, 1927. - Річник 1. - С.137. 14. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. - Відень, 1926. - С. 129-132. 15. Липинський В. Завдання українською студентства // Студентський вісник. - Прага, 1926. - Ч. 2. - С.7. 16. Липинський В. Релігія і церква в історії України. - Філадельфія, 1925. - С.8. 17. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. - С.375. 18. Там же. - С.376. 19. Там же. - С.376. 20. ЦДІАЛ - Ф.359. - Оп. І. - Спр.266. - Арк.67-90. 21. Там же. - Арк.90. 22. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. - С.355. 23. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. - С.387-388. 24. Там же. - С.444. 25. ЦДІАЛ - Ф.359. - Оп.І. - Спр.266. - Арк.73.
Loading...

 
 

Цікаве