WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Інтеграційна політика російського уряду щодо козацтва слобідських полків в добу Єлизавети Петрівни - Реферат

Інтеграційна політика російського уряду щодо козацтва слобідських полків в добу Єлизавети Петрівни - Реферат

зобов'язаннями, та низька військова і господарська якості новоприбулих з Балкан. Більшість переселенців, за визначенням навіть сучасників організатора колонії О.Пишчевича, були не досвідчені і загартовані вояки, а різноманітна наволоч: лісові горлорізи, попи розстриги, волоцюги, себто, маргінальний елемент, який не міг знайти заробіток на Батьківщині і не бажав працювати на новому місці [20, с.35]. За цих обставин царський уряд мусив погодитись на доукомплектування сербських полків українською людністю, яка мусила фактично перебирати на себе обов'язки з господарювання в краї. Поряд з цим імперська влада мала вдатись до парадоксальних заходів: узяти на себе охорону військових поселень вихідців з Балкан. Аналізуючи ці заходи, Н.Полонська-Василенко відзначала, що протягом всього часу існування Новосербського корпусу на захист тамтешніх полків іманентно надсилались російські армійські регулярні частини та козаки, і були роки, коли чисельність військових контингентів перевищувала кількість іноземців, яких вони захищали [17, с.35-36]. Серед козаків, які залучались до охорони Слов'яносербії, як зазначалось вище, були й представники слобідсько-українського козацького війська. З цією метою від кожного полку до Новосербського корпусу відправлялось по 150 козаків у повному похідному споряджені. Строк такої командировки тривав два місяці. Після завершення зазначеного терміну, із слобідських полків, мала надсилатись заміна. Зазначимо, що до відряджень залучались не лише компанійці, але і підпомічники [17, с. 187]. До нових обов'язків слобідське козацтво поставилось негативно. Причиною цього були утиски, які чинила козакам сербська шляхта, що ставилась до них, наче до власних кріпаків. Одразу ж по прибутті слобожан на місця призначення сербська старшина розбивала козацькі загони на дрібні команди, обеззброювала їх і примушувала виконувати на себе різноманітні партикулярні роботи. Спроби непокори придушувались, а подані до центрального уряду козацькі скарги на дії сербської шляхти лишались без відповіді [7, с.192-193]. Не кращим було становище справ і в самих слобідських полках, де козаки зазнавали утисків з боку власної старшини. Як і на Гетьманщині, на Слобідській Україні старшина захоплювала козацькі землі та переводила їх власників на становище підданих. Але крім цього, за спостереженнями Є.Альбовського, змушена поступитись реальною владою у полках російській адміністрації, старшина починає опікуватись виключно власним збагаченням і привласнює гроші, що виборні мали отримувати за службу [7, с.195]. Відповідним наслідком такої політики було посилення зубожіння козацького стану Слобожанщини та занепад козацької мілітарної організації. Серед слобожан, як і серед козаків Гетьманщини, частішають випадки дезертирства, ухиляння заможних козаків від служби та відправки замість себе найманців, що можна було спостерігати, зокрема, під час Прусського походу1756-1757 рр. [21, №12293, с.1004]. Згадана виправа була для слобідських полків останнім епізодом військової історії, в якому слобожани брали участь як представники козацького стану. Залучений до походу разом з іншими іррегулярними військами 5000-ний загін слобідських козаків під командуванням бригадира Капніста брав безпосередню участь у битві під Гросс-Єгерсдорфом [22, с.50, 80, 188]. Зазнавши під час виправи великих втрат, зумовлених значною мірою прорахунками російського командування при застосуванні іррегулярних формувань та відсутністю належного харчового та фуражного забезпечення, козаки були відправлені додому і більше вже до походів не залучались [23, с.13-16]. Хоча їх участь у Семилітній війні обмежилась одним роком, проте вона залишила помітний відбиток у процесі зубожіння козаків. З походу вони повертались вкрай розореними, втративши через нестачу фуражу усіх своїх коней [3, с.102]. 1756-1757 роки, запам'яталися козакам також як час відновлення у слобідських полках регулярної військової служби. Відповідно до царського указу від 30 жовтня 1756 р., прийнятого на підставі пропозиції графа Шувалова й проекту ізюмського полкового обозного Михайла Милорадовича, та розпорядження Військової колегії від 21 березня 1757 р. з слобожан мав бути сформований гусарський полк [24, с.1-35]. До нього повинні бути зараховані козаки, які раніше служили у слобідських драгунах, а у разі, якщо їх не вистачатиме для повного укомплектування частини, полк мали поповнити козаками підпомічниками. Утримувати це нове регулярне формування передбачалось коштом козацьких підпомічників. Останні внаслідок цього мали додатково сплачувати, крім звичайних 18 копійок податку, ще 22,5 копійки. Важкі умови служби на Українській лінії та Сербському корпусі, утиски старшини, податковий тягар та чергові імперські нововведення призвели до масових втеч козацтва з території слобідських полків чи переходу їх у підданство до старшини. Боротись з цим царський уряд був безсилий. Мабуть, єдиним дієвим заходом царської влади у цій царині було усунення старшини від збирання в полках коштів, що йшли на платню козакам, і поставлення їх збору під контроль російських урядовців з числа військових [21, №11866, с.302-303; №11999, с.476-477]. Усі інші чисельні заборони козакам продавати свої землі іпереходити на інші території не діяли [21, №11926, с.376-377; № 11928, с.377-378; №12000, с.477-478]. Слобідські полки все сильніше занепадали. Таким чином, з приходом до влади на початку 40-х рр. XVIII ст. Єлизавети Петрівни в інтеграційній політиці російського абсолютизму щодо слобідського козацтва вагомих змін не відбулось. Вдавшись до надання деяких соціально-економічних послаблень представникам козацького стану Слобожанщини в перші роки свого перебування на троні Російської імперії, в подальшому Єлизавета Петрівна ці надання поступово нівелювала. Здійснювана імперською адміністрацією щодо козаків політика увійшла в своє традиційне русло і рухалась надалі у відповідності з курсом, окресленим ще в часи Петра І та Анни Іоанівни. Більше того, за деякими напрямками (збільшення числа компанійців, остаточна ліквідація на законодавчому рівні козацького права переходів) Єлизавета навіть перевершила своїх попередників. Це дозволяє розглядати перший період її царювання як час, коли відбулось вдале засвоєння інновацій, запроваджених в попередню добу. З початком 50-х рр. XVIII ст. уряд Єлизавети Петрівни вдається до активізації інкорпораційних та інтеграційних процесів у слобідських полках. Використання "механізму вибіркової колонізації та переміщення населення" з метою руйнації прикордонності слобідських полків, зростання військового визиску слобідського козацтва, впровадження чергових кроків з залучення слобідських козаків до служби в регулярних формуваннях - ось головні ознаки інтеграційної політики російського уряду під час другої половини царювання Єлизавети Петрівни. Наслідком означених дій російського абсолютизму стає значне економічне зубожіння слобідського козацтва. Відтак створюються передумови для повної інкорпорації слобідських полків до Російської імперії і включення слобідського козацтва до загальноімперської структури суспільства, що матиме місце вже за царювання Катерини ІІ. ? Література 1. Пархоменко В. Конец старой Малоросски (1733-1788 гг. в истории Левобережной Украины) // Киевская старина - 1905. - Т.XCI. - C.343-349. 2. Шиманов А.Л. Главнейшие моменты в истории землевладения Харьковской губернии // Киевская старина - 1882. - Т.ІV. - C.191-228; 401-419. 3. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. - Харків,1993. 4. Наумов В. Елизавета Петровна // Вопросы истории. - 1993. - №5. - С.51-72. 5. Соловьев С.М. История России с древнейших времен. В 15-ти книгах / Ответ. ред. Л. В. Черепнин. - М., 1962. - Кн.ХII. - Т.23-24. 6. Гербель Н. Изюмский Слободской казачий полк 1651-1765 гг. - СПб., 1852. 7. Альбовский Е. История Харьковского слободского казачьего полка 1650-1765 гг. - Харьков, 1895. 8. Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905). Историческая монография. В. 2-х т. - Репринт. изд. - Харьков, 1993. - Т.І. 9. ПСЗРИ - СПб., 1830. - Т.XIII. - Вып.1. 10. Слюсарський А.Г. Слобідська Україна. Історичний нарис XVII-XVIII ст. -Харків, 1954. 11. Журавльов Д. В. Військова справа в слобідських полках у другій половині XVII - першій половині XVIII ст. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. - Харків, 2003. 12. Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. - Харьков, 2005. - Т.IІ. 13. Маслійчук В.Л. Козацька старшина слобідських полків другої половини XVII - першої третини XVIII ст. - Харків, 2003. 14. ПСЗРИ - СПб., 1830. - Т.XI. - Вып.1. 15. Центральний державний історичний архів України в місті Києві (далі - ЦДІАУ). Ф. 1725. - Оп.I. - Спр.440.
Loading...

 
 

Цікаве