WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. Архітектурна та мистецька спадщина XVIII – XIX ст. - Реферат

Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. Архітектурна та мистецька спадщина XVIII – XIX ст. - Реферат

1732 році Троїцька церква завершено і в ній відкрито богослужіння. Відразу ж після повернення на рідні землі у 1734 р. запорожці протягом літа спорудили біля Чортомлику на р. Підпільній Січ. Після цього взялися за облаштування Самарського монастиря. Начальник всіх запорозьких церков, ієромонах Межигірського монастиря Павло Маркевич всі сили спрямував на те, щоб у короткий час привести до ладу всі його святині. У зв`язку з початком російсько-турецької війни 1735-39 рр. монастир набуває вигляду неприступної фортеці. За допомогою російських військ поруч із зведенням і ремонтом церков, були відновлені старі підземні ходи, льохи і комори, а також побудовані нові приміщення для поранених та хворих і склад для провіанту. У 1736 році фортеця витримала перший удар. Під прикриттям Самарського монастиря запорожці разом з ченцями розбили кримчаків, причому був вбитий Нуреддін-султан. В наступному році син Нуреддін-султана Фатті-Гірей привів нову орду, однак не насмілився штурмувати монастир [11]. Під час нападу Нурредін-сулатна монастир сильно постраждав. Стіни в багатьох монастирських будівлях були пошкоджені, деякі споруди згоріли. Пізніше, в більш спокійні часи монастир був відновлений запорожцями. Цінними джерелами є картографічні матеріали XVIII - XIX ст. Перший відомий план зроблено під час реконструкції й укріплення монастиря. Його виконано в графічній манері . План не орієнтований, має два лінійні мірила в футах (для плану й профілю). Згідно з планом 1739 року монастир являв собою земляну фортечну споруду бастіонного типу, у вигляді прямокутного укріпленого пункту з довгостроковими спорудами, постійним гарнізоном, озброєнням і різними припасами, які були підготовлені до тривалої кругової оборони. У монастирях намагалися витримувати канонічну, освячену Святим Письмом прямокутну чи квадратну форму плану з собором у центрі, трапезною обабіч, корпусами келій та іншими будівлями по периметру [12]. Фортифікаційні елементи конструктивно аналогічні укріпленням "Української лінії". Генерал російської армії граф Вейсбах, який будував "стару Українську лінію", допомагав запорожцям у спорудженні укріплень монастиря. У 1735 році нагляд за будівництвом фортеці здійснював генерал-лейтенант Леонтьєв. Відомо, що за основу була прийнята система оборонних споруд французького інженера Себастьяна Вобана. Під час будівництва часто вносились зміни [13]. Основним елементом фортифікації був вал, котрий насипався с тильного боку рову. Основним елементом валу слугував бруствер - штучне закриття, яке влаштовувалось для прикриття військ і гармат від прицільних пострілів. На плані також добре видно берму - "уступ между верхним краем эскарпа и подошвой наружной отлогости бруствера" і рів заповнений водою. Високий рівень підземних вод легко заповнював його. За ровом видніється гласіс - поле збоку противника. Із західної, східної та південної сторін фортеці, в центрах сторін були влаштовані редани або, як їх називали козаки, "гачки" - укріплення, які мали тільки два фасади, які сходились у полі під гострим кутом. З реданів стрільці мали можливість вести фланкований вогонь. На північній стороні редан замінений люнетом - відкритим з тилу укріпленням з одним прямолінійним ровом зі східної сторони. З північно-східного боку фортеці, за частоколом, розташовується монастир. Головний вхід у фортецю влаштований з північного заходу, що відповідало розташуванню головного входу в соборну церкву. Через рів, який оточував фортецю перекинуто міст. Корпус трапезної і дзвіниця утворюють напрям руху від входу до церкви. Багато українських монастирів отримали таке логічне планування під час їх реконструкції на початку XVIII ст. [14]. Дзвіниця акцентує в`їзд і робить більш мальовничим силует монастирського комплексу. Причина спорудження дзвіниць окремо від храму полягає в тому, що їх використовували в якості дозорних і оборонних башт. Іноді вони виконували функцію складських приміщень де зберігали боєприпаси на випадок воєнних дій. Головним об`ємом на плані є дерев`яна церква. В цей період в Україні високого рівня досягла дерев`яна архітектура, котра своїми значними досягненнями в більшій мірі зобов`язана творчості народних майстрів. Незважаючи на розмаїтість форм дерев`яні храми на території України будувались на основі однакових конструктивних принципів, вони будувались "в зруб". Найбільш розповсюдженими були трикамерні споруди. Саме таку церкву ми бачимо в центрі композиції монастиря. Центральна частина церкви - восьмигранна, більш виразна, із заходу до неї примикає так званий "бабинець" з головним входом, а зі сходу гранований вівтар. Внутрішня висота центральної ділянки дорівнювала довжині плану споруди. Завершення церкви має три склепіння, це об`ємно-просторова споруда є національною особливістю українських храмів. Сталість цієї схеми визначилась логічною простотою, конструктивною і функціональною доцільністю. Розташування всіх будівель усередині фортечних стін підпорядковано направляючим осям соборної церкви. Плани зображених будинків у більшості випадків являють собою витягнутий прямокутник, рівномірно поділений на окремі прохідні і непрохідні кімнати. Ширина і довжина будинків залежить від розмірів камер-кімнат та їх кількості. Всі будинки дерев`яні і зроблені "в зруб". Домашній спосіб виробництва, ремесло не вимагали спорудження якихось особливих будівель, які б відрізнялись від звичайних господарських споруд [15]. Композиційна вісь захід-схід виявлена також і в планувальному прийомі другого в`їзду в монастир, розташованого у східній частині фортеці. В`їзд виходить прямо до річки. Таким чином до середини XVIII століття завершився другий етап формування комплексу Військового Самарського Пустельно-Миколаївського монастиря. В ході цього етапу склався принцип композиційної забудови, а також розміщення основних споруд за сторонами світу, а разом з тим орієнтація всього комплексу. Проаналізувавши об`ємно-просторову і планувальну структури монастиря, його можна віднести до композиційної групи з центричною формою забудови (всі споруди зорієнтовані на соборну церкву і головнуплощу) [16]. Вже на цьому етапі його формування основними об`ємно-просторовими компонентами ансамблю є: висотний елемент - дзвіниця, об`ємний - соборна церква, перехідний від висотного до горизонтального - трапезна церква, горизонтальний - келії і господарські споруди. На жаль проблема стильового виявлення української архітектури XVII-XVIII ст. Навіть зараз залишається дискусійною, оскільки дослідники вважали до недавнього часу "українським" тільки суто етнографічні проявлення, або розпочинали історію української архітектури десь з середини XVII ст. Більш раннє відносили до польської, більш пізнє до російської, а саму українську архітектуру "охрестили" бароковою. "Хоч, коли зароджувалась і розвивалась наша архітектура, про бароко не тільки нічого не знали, а до того ж його ще не існувало..." [17]. Головним завданням, особливо на початку XVII-XVIII ст., стає створення виразного, вражаючого образу, символу, пам`ятника, який стверджував національну культуру. Накопичення великих коштів в монастирі, який мав земельні володіння, а також користувався допомогою козацької старшини дало можливість створити новий монастирський ансамбль. До цього часу обитель стала центром всієї північної окраїни запорозьких вільностей. В монастирі був запроваджений афонський статут, збільшено кількість ченців, споруджені так звані "вітальниці" (будинки для прийому мандрівників) для відвідування монастиря мирянами, відкриті школи і лікарні, влаштовані дачі, вітряки і загони, населено ціле село Чернече, для підданих, вотчинників та прислужників монастиря, людей сімейних і безсімейних, нарешті був зроблений опис всього майна і складена коротка історія монастиря
Loading...

 
 

Цікаве