WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. Архітектурна та мистецька спадщина XVIII – XIX ст. - Реферат

Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. Архітектурна та мистецька спадщина XVIII – XIX ст. - Реферат

Реферат на тему: Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. Архітектурна та мистецька спадщина XVIII - XIX ст. ? Найменш висвітленим є питання формування архітектурного ансамблю Миколаївського монастиря, адже на його території збереглося небагато пам`яток. У той же час з`ясування містобудівельної історії комплексу допоможе не лише виявити призабуті сторінки його створення, але й внести певні пропозиції щодо відтворення зруйнованого. У вивченні історії створення архітектурного ансамблю має значення і використання архітектурних традицій формування монастирських комплексів у часі. Закладені давньоруськими зодчими розпланувальні засади розвивалися українськими будівничими в XVII-XVIII cт. Вивчення архівних матеріалів і старовинних планів дало б змогу відтворити процес розвитку розпланування Самарського монастиря. На території обителі, з часу заснування, різними зодчими протягом XVI-XIX століть зводились храми, келії, трапезні, дзвіниці, будинок архієрея, багато господарських споруд - все те, що ставало складовими унікального архітектурного ансамблю, який відображає творчу своєрідність архітектурної школи, що складалась в даному регіоні України, форми взаємозв`язків між народним і професійним зодчеством. Цікаво, що для будівництва запрошувались не лише місцеві майстри, але й кращі майстри з інших регіонів України та Росії, і в цьому проявилась відкритість нашого народу, бажання використати все краще, передове і прогресивне. Монастир становить великий інтерес з точки зору наукових досліджень. Тому важливим завданням на даному етапі є вивчення території монастиря для виявлення всіх архітектурних пам`ятників та історичного містобудівного утворення. Ділянка обителі археологічно зовсім не досліджена. Було б доцільним організувати комплексну експедицію на її території, а також підводні дослідження річки Самарчика, на березі якої розташований комплекс. Рік заснування Військового Запорозького Пустельно-Миколаївського монастиря "в точности не известен, но начало ему положено было скоро после 1576 года, когда польско-литовский король Стефан Баторий даровал козакам старый город Самарь, с монастырем и перевозом" [1]. З документальних джерел випливає незаперечний факт: ще до появи монастиря на території сучасної обителі існувала невеличка церковця в і`мя Святого Миколая. Саме вона стала після 1576 року тим вихідним вузлом, навколо якого поступово почав утворюватися комплекс основних монастирських споруд. Коли запорожці отримали в своє розпорядження обширні землі, до складу яких входило і старовинне місто Самарь з прилеглими лісами, вони стали укріплювати місто, а на великому острові, який розташовувався на р. Самара, заснували невеличке укріплення з льохами і підземними ходами. Коло церкви було побудовано декілька житлових приміщень, куди за розпорядженням коша Запорозького поміщали "ранами скалеченных казаков, всех больных, на баталиях раненых". Це була перша на Запорозьких вільностях невеличка дерев`яна церква "с шпиталем, звонницей и школою при ней" [2]. З вище сказаного видно, що навіть на початку створення, це невеличкий комплекс, який виконує багато суспільних функцій - ідеологічну, культурну, соціальну і зрештою, оборонну. З історичних джерел відомо, що у 1602 г. фортеця з церквою перетворилась на монастир. Монастир, здебільшого, започатковувався з кількох дерев`яних келій довкола каплички, або церкви. Після отримання архієрейської благословенної грамоти на заснування обителі зводили соборну церкву. Це одразу ж змінювало об`ємно-просторовий устрій комплексу: він набував архітектурну й ідейну домінанту та ставав упорядкованою цілісністю - символічною моделлю "Граду Божого" [3]. Протягом XVII ст. неодноразово піддавався нападам. Під час одного з таких нападів церква була зруйнована, монастир пограбовано і спустошено. Однак вже у 1670 г. він відновлюється, а церква відбудовується. У другій половині XVII ст. для Росії виникла необхідність мати укріплену фортецю на північному кордоні запорозьких земель. У 1687 г. в сусідстві з монастирем було споруджене Богородицьке містечко. Це будівництво занепокоїло запорожців і вони відкрито висловили своє невдоволення гетьману І.Мазепі та князю Голіцину. Ченці Самарської обителі підтримали козаків, після чого запорозький монастир визнали джерелом збурення. Російські війська оточили обитель, захопили багатьох монахів, піддали їх тортурам і допитам [4]. Для монастиря настали важкі часи. У 1690 р. він геть спорожнів, "братские келии были без жильцов и церковь стояла без пения" [5]. В цьому ж році монастир прийнято під опіку Києво-Межигірського монастиря, але вже не було можливості в такі тяжкі для всього Запоріжжя часи виправити і відновити в обителі монастирський лад [6]. Про період становлення монастирського комплексу збереглося небагато даних, але чудово видно, що монастир являв собою невеличку фортецю, напевно земляну. Важко судити про розміри споруди і форму. Традиційно вона мала чотирикутну конфігурацію, всі будівлі були дерев`яними. Добре проглядається давньоруська (а отже і українська) традиція розташування комплексу на водній артерії, однак розташування на плоскому рельєфі дуже рідкісне явище. З цього випливає, що планувальну структуру монастирського ансамблю визначали наступні головні чинники: топографічний, культовий (орієнтація по сторонах світу і склад будівлі), господарський, а пізніше оборонний. Соборна церква домінувала над рештою будівель монастиря, тому провідна композиційна роль собору мала зберігатися при всіх подальших перебудовах і розширеннях монастиря. Другою за значенням найважливішою спорудою монастиря була трапезна, вона функціонально, композиційно і образно тяжіла до соборної церкви [7]. Також важливим компонентом монастирського комплексу була дзвіниця. Підпорядковуючись соборній церкві, дзвіниця не мала самостійної композиційної ролі до середини XVIII століття. Кінець XVII - початок XVIII століть - період занепаду монастиря, тісно пов`язаний із сумними подіями, що відбувались в Україні в цей час. Участь запорожців у селянській війні 1707-08 рр., а також підтримка антиколоніального повстання гетьмана Лівобережної України Івана Мазепи 1709 року призвели до тяжких наслідків. Царські війська зруйнували Запорізьку Січ. Більшість запорожців перетнули кордон Кримського ханства і осіли на території, яку контролювали татари. Після невдалого для Росії Прутського походу 1711 року монастирські землі опинились під владою Кримського ханства. Тоді надбання монастиря були пограбовані, а святиня перетворена на попіл [8]. Запустіння тривало до 1720 року. З цього часу монастир потроху став відбудовуватись. З 1726 р. для Самарського Військового монастиря почався новий, найцікавіший період розбудови і облаштування "монастырь … как первая существеннейшая и необходимая потребность края снова возник из пепла и развалин, скоро принял иной, лучший вид и получил во всех частяхболее правильное устройство" [9]. Мається на увазі що усі типи будівель розташовувалися в монастирі не мальовничо-хаотично, а строго закономірно. По мірі розвитку монастиря ускладнюється його функціональний устрій: при наявності відповідної території монастир поділяється на кілька відокремлених функціональних зон: культову - у центрі, житлову, господарську - на периферії [10]. Відродження монастиря пов`язане з діяльністю миргородського полковника Данила Апостола, у володіння якого увійшли землі Самарської паланки. Він і його син були повновладними господарями цих земель і населяли їх козаки, які приходили з-за Дніпра. З Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря виписали нового настоятеля - ієромонаха Іоанікія. Спочатку були влаштовані декілька келій для ченців, потім почалось будівництво невеликої дерев`яної церкви. У
Loading...

 
 

Цікаве