WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Роль меценатства у збереженні культурної спадщини - Реферат

Роль меценатства у збереженні культурної спадщини - Реферат

Реферат на тему: Роль меценатства у збереженні культурної спадщини ? Все частіше й частіше чуємо, і навіть самі вживаємо, такі слова як "благодійність" та "меценатство". У сучасному світі ці явища трактуються по-різному, тому проблема походження благодійності, місця благодійної діяльності в системі суспільних відносин, форм благодійності та їхня еволюція, співвідношення понять "благодійність" та "меценатство" все ще залишається дискусійною. У наукових колах зустрічаються досить різноманітні дефініції поняття "благодійність". У вузькому розумінні "благодійність" - це надання матеріальної допомоги нужденним людям (бідним, сиротам, інвалідам й т.п.), причому як окремими особами, так і організаціями. У широкому розумінні - це безоплатна діяльність по створенню і передачі фінансових, матеріальних й духовних цінностей (благ) для задоволення істотних потреб людини, соціальної групи чи соціальної верстви. Енциклопедичний словник ХІХ століття Ф.Брокгауза та І.Ефрона трактує "благодійність" як прояв співчуття до ближнього і моральний обов\'язок заможного поспішати на допомогу незаможному. Тлумачний словник В.Даля характеризує особистість благодійника як "творящего, делающего добро другим" [3, с. 55; 4, с. 94]. Згідно з Законом України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 року під благодійністю розуміється добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності. Що ж стосується поняття "благодійна організація", то у даному Законі під цим мається на увазі недержавна організація, головною метою якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб [8, с. 4]. Вище зазначене, на наш погляд, дає підстави для твердження, що багатогранність визначень поняття "благодійність", насамперед, залежить не від того, хто виступає у ролі благодійника (одна людина чи організація), а на що вона спрямована. Тому сучасні українські та російські дослідники О.Донік, О.Кравченко, О.Саманцова, Ю.Тюзьмин при вивченні даної проблематики звертаються в основному до мотивів, що побудили тих чи інших людей, соціальну групу на меценатську та благодійну діяльність. [7; 10; 12; 15]. Благодійність як цілеспрямована діяльність на користь іншим має досить багато різновидів або форм. Це і філантропія (людинолюбство), і піклування (від рос. "призревать", тобто "обратить взор со вниманием"), патронаж, покровительство, спонсорство. Один з видів благодійності у сфері культури звичайно характеризується як меценатство. Слово "меценат" виникло від власного імені й вживається у значенні - "багатий покровитель наук та мистецтв". Гай Цильній Меценат (VIII ст. до н.е.) був римським політичним діячем, одним із сподвижників імператора Августа. Він протегував, надаючи матеріальну підтримку, групі поетів, до якої входили, зокрема, Вергілій, Горацій і інші. У радянські часи меценатство, практично, було відсутнє. Про меценатство говорили, маючи на увазі грошові вкладення в будь-які сфери суспільства, але вважалося, що це переносне значення слова. Зараз слову "меценат" повертається його первісне значення. По суті, це людина, яка протегує представникам різних видів мистецтва, науки, культури. Розвиток традицій благодійності та меценатства в Україні, як і в будь-якій іншій державі, тісно зв'язаний з її історією. Виникнення благодійності як суспільного явища сягає кореням глибокої давнини. У давніх слов\'ян воно традиційно було пов\'язано зпоширенням християнства. У Київській Русі благодійність виявлялася, насамперед, як особистісні, приватнівзаємини князів, духовенства, з одного боку, та калік, жебраків, хворих - зіншого. З XVIII століття почали вимальовуватися загальні принципи української благодійності, згідно з якими допомога може бути приватна (одноосібна), або допомога громади, парафії (церква). Але через те, що приватна благодійність у своїй основі являє собою допомогужебракам, тобто подачу милостині, починаючи з XIX століття, коли з\'являються так звані "професійні жебраки", у благодійні справи втручається уряд, на допомогу якому приходять спеціалізовані (благодійні) товариства [2, с. 705-706], які мали на меті не тільки звичайну матеріальну допомогу маргінальним прошаркам населення, запобігання жебрацтва, але й об'єднання у своїх рядах людей різних станів, забезпечення нормального функціонування громадянськогосуспільства. Саме тому у XIX - на початку ХХ століть відбувається розквіт громадянської благодійності у всіх її напрямках та формах. Найбільш яскраво благодійність в Україні проявилася в освіті та медицині. Саме у XIX - на початку ХХ століть українські благодійники та меценати зробили досить багато корисного для розвитку науки, культури та суспільства в цілому. Що ж підштовхувало цих людей на меценатську та благодійну діяльність? У цей період головною причиною меценатства та добродійності вважалася висока релігійність руської (слов\'янської) людини, яка на свою діяльність дивилася не тільки, або не стільки, як на джерело наживи, а й як на виконання задачі, свого роду місію, покладену на неї Богом або долею [15, с. 93]. Однак не тільки релігійність можна назвати основним мотивом благодійної діяльності. Проведення так званих "буржуазних" реформ (особливо селянської реформи 1861 року) позитивно позначалося на фінансовому становищі купецьких, підприємницьких династій. Будучи в багатьох випадках вихідцями з нижчих верств суспільства (наприклад, із селян), зумівши розбагатіти власною працею і сформувати певні капітали, вони намагалися через благодійні вкладення у соціальну та культурну сфери набути суспільного престижу і поваги дворянських сімей [16]. Що ж стосується представників аристократичних кіл, то на їх благодійну, а скоріше меценатську, діяльність вплинуло піднесення культури у зазначений час. Адже саме дев\'ятнадцяте століття увійшло в історію України як період національно-культурного відродження, що проявилося у зростанні інтересу до історії, археології, нумізматики, у збиранні архівних матеріалів та пам\'яток матеріальної культури. Слід зазначити, що територія України та її південний регіон, зокрема, була насичена різноманітними пам\'ятками старовини. Наприкінці XVIII - на початку XIX століття іноземні мандрівники, що описували південні землі, відзначали наявність у цьому краї численних історичних пам\'яток. До цього ж часу відносяться перші археологічні розкопки місцевих краєзнавців-аматорів, що знаходили, збирали для майбутніх поколінь та досліджували багатий історико-культурний матеріал. Але великий інтерес стародавні пам\'ятки викликали не тільки у іноземців, археологів і краєзнавців-аматорів, але й у шукачів скарбів. Багато коштовних знахідок надходило до торговців старожитностями, нерідко речі відправлялися за кордон. Приватні колекціонери розглядали знайдені у своїх маєтках пам\'ятки старовини як свою власність: купували, продавали, при нагодіобмінювали їх або "жертвували". За свідченням академіка Санкт-Петербурзької академії наук П.І.Кьоппена, багато цікавих речей розходилися по руках або вивозилися за кордон, мармурові каміння з написами розбивалися, перепалювалися у вапно або закладалися у фундамент нових будівель, посуд та монети переплавлялися, рештки стародавніх веж та інших споруд розбиралися на будівельний матеріал [14, с. 54]. Ці обставини змусили місцевих археологів, краєзнавців-аматорів, а також окремих державних чиновників замислитися над необхідністю збереження різноманітних пам'яток старовини. Постало питання, а як це робити? Відповідного законодавства з даного питання урядом розроблено не було, тому зберегти історико-культурну спадщину можливо була тільки через створення музеїв у ряді міст Півдня
Loading...

 
 

Цікаве