WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Релігійна боротьба між греко-католиками і православними на Підкарпатській Русі в першій половині 1920-х років - Реферат

Релігійна боротьба між греко-католиками і православними на Підкарпатській Русі в першій половині 1920-х років - Реферат

[34].
Складність конфесійної ситуації на початку 20-х рр. ХХ ст. полягала ще і в тому, що православні, де їх була більшість у селі, в перші роки після війни просто займали церкву та парафіяльні будинки. Зважаючи на те, що все майно греко-католицьких громад належало Мукачівській Капітулі, вонизверталися до адміністративних органів. Влада відбирала від православних майно і передавала уніатам, уживаючи на це сили, жандармів або війська. В багатьох випадках православні опиралися і доходило до кровопролитних сутичок. Для ілюстрації можна навести деякі заголовки з тодішніх періодичних видань: "Неспокой из-за церквей" (Русская Земля. - 1921. - №1), "Чумалевский бунт" (Русская Земля. - 1921. - №27), "Снова пролилась кровь русских крестьян" (Русская Земля. - 1922. - №23), "Жандармы победили" (Русская Земля. - 1923. - №1),"Аресты и избиения православных" (Русская Земля. - 1923. - №26),"Опять кровь" (Русская Земля. - 1924. - №18),"Не дают молиться" (Русская Земля. - 1924. - №34),"Церков у Нересници дали назад" (Свобода. - 1922. - 18 мая), "Боротьба з русофільством и православием" (Руська нива. - 1922. - 29 июня). В деяких селахПідкарпатській Русі конфлікти між греко-католицькими та православними вірниками продовжувалися на протязі багатьох років. У Тересвянському окрузі можна виділити с. Бедевлю, де православні вірники 15 червня 1922 р. вивезли місцевого уніатського священика Т. Косея, разом з меблями за межі села [35]. Тоді з Тячева прибув невеликий загін жандармів, котрий не зміг впоратися з натовпом, і після чого змушений був відступити. Головний суддя доповів про цей випадок в Ужгород, звідки відправили більшій загін жандармів до Бедевлі. Селяни з косами, мотиками та камінням зустріли жандармів, які пішли в штикову атаку. В результаті сутички 18 осіб було поранено, з них 2 померли в Хустській лікарні [36]. У 1923 р. в Бедевлі проживало 75% православних і 25 % греко-католиків [37]. У Нересниці 3 жовтня 1921 р. також дійшло до виселення уніатського священика К. Хіри з церковної фари. Жандармська станція у Вільхівцях вислала проти православних загін, який, однак, не міг захистити священика. З боку православних у жандармів полетіло каміння, два з них були поранені. Після полудня 3 жовтня 1921 р. з Дубового та Тересви було вислано жандармську підмогу, яка повернула греко-католикам майно та заарештувала 10 осіб православних, в т.ч. одну жінку. Для забезпечення порядку в Нересниці було залишено 10 жандармів [38]. Остаточно все майно греко-католикам було повернуто 22 червня 1922 р., а православні побудували собі нову церкву [39].
Найбільше протистояння між православними і греко-католиками відбувалося у Копашневі Хустського округу. 18 вересня 1922 р. православні відібрали ключі від церковника і священика та захопили церкву, фару і церковне майно. Згідно судового вироку від 8 грудня 1922 р. православні селяни повинні були повернути все майно греко-католикам та сплатити штраф 3389 крон [40]. За свідченням адвоката І. Ергеші від 3 січня 1923 р., для впровадження рішення суду було необхідно залучити біля 100 жандармів [41]. 15 січня 1923 р. греко-католицький комітет Копашнева звернувся до Шкільного Реферату Цивільної Управи Підкарпатської Русі в Ужгороді з проханням повернути від православних церковне майно [42]. З аналогічним проханням 24 січня 1923 р. звертався і намісник Хустського греко-католицького округу О. Бокшай. Він просив повернути греко-католикам церковну фару, школу, церковну касу та стверджував, що на фарі проживає православний священик Г. Кениз, який не хоче виконувати рішення суду [43]. Зважаючи на те, що православні добровільно не хотіли церкву передати, 12 січня 1923 р. за допомогою більше 40 жандармів ця акція була здійснена. До 14 січня 1923 р. в Копашневі залишався загін із 15 жандармів для дотримання правопорядку [44]. Але 18 березня 1923 р. православні знову захопили церкву. За рішенням Хустського окружного суду за №324/23 дії православних визнані незаконними, суд постановив повернути церкву старому власнику [45]. 4 лютого 1923 р. члени греко-католицького комітету просили від окружного та земського керівництва виділення жандармів та військових, для проведення в дію рішення суду [46]. 4 квітня 1923 р. при окружному уряді в Хусті за участі представників православного та греко-католицького комітетів з Копашнева був складений протокол, у якому православні заявили, що їх в Копашневі проживає більше ніж уніатів і вони мають на церкву повне право, так як будували її своїми руками. В свою чергу, їхні опоненти заявляли, що церква є власністю греко-католицької єпархії з центром в Ужгороді, і що лише єпископ може розпоряджатися церквою та її маєтками [47].
В інших селах Хустського округу гострих конфліктів між православними і греко-католиками не спостерігалося, у зв'язку з тим, що тут православні становили більшість. Наприклад у 1923 р. у Кошельові православні становили 90%, в Ізі, Монастирці, Олександрівці- 80%, у Сокирниці, Хусті, Нижньому Селищі, Горінчові, Нижньому Бистрому, Данилові, Стеблівці - 60%. Не всі перераховані села мали православних священиків, вірників обслуговували почергово. У Хустському окрузі станом на 22 листопада 1923 р. працювали наступні священики: Олексій (Кабалюк) (Хуст), Матвій (Вакаров) (Нижнє Селище), Амфілохій (Кемінь) (Іза, Кошельово), Г. Плиска (Горінчово), М. Мачка (Монастирець), Михайло (Сомош) (Нижній Бистрий), І. Попович (Данилово), М. Стойка (Олександрівка), Ю. Опаленик (Стеблівка), І. Гангур (Сокирниця). Слід зазначити, що у Крайникові, Драгові, Велятині, Бороняві греко-католицька церква зберігала провідне становище й мала більшість вірників [48].
Що стосується Довжанського округу, то тут у 1923 р. православні становили переважну більшість: Липча, Заднє - 90%, Березово, Кушниця - 80%. З духовенства у цих селах служили: Пантелеймон (Кундря) (Липча), Ю. Русинко (Березово), Л. Ольховий (Заднє), Ю. Палінчак (Кушниця, Лисичево) [49]. У Іршавському окрузі у православ'я перейшли Білки - 50 %, Заріччя - 70 %, Осій - 40 %, Ільниця - 60 %, Луково - 60 %. В Ільниці, крім православ'я, на початку ХХ ст. поширилася "суботницька віра" [50].
За інформацією голови жандармської станції у Тересві Комаринського від 17 жовтня 1923 р. у Тересвянському окрузі спостерігалася наступна релігійна ситуація: у Кривому, Вільхівцях, Бедевлі, Калинах, Руській Мокрій, Широкому Лузі більшість населення становили православні, які володіли церквами та майном; у Тернові, Нересниці, Нягові, Ганичах, Підплеші, Тересві, Дубовому, Новоселиці населення за релігійним принципом ділилося, майже, навпіл, але церкви утримували греко-католики [51]. У названих селах діяли православні священики, що в основному отримали висвячення від празького архієпископа Савватія (Врабец). Серед них були Є. Ружицький, П. Назаревський [52]. Аналогічне релігійне становище було і в селах Тячівського округу. Православні
Loading...

 
 

Цікаве