WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Районування українського народного мистецтва (ХVIII - ХХ ст.) - Реферат

Районування українського народного мистецтва (ХVIII - ХХ ст.) - Реферат

області Галичина, Буковина, Мараморош, які належали в XIX ст. Австрії та Угорщині. Коли в рівнинних районах мистецтвом займалися переважно для власних потреб, то в горах брак сільськогосподарських угідь сприяв розвиткові спеціалізованих кустарних промислів, появі династій майстрів, особливо в різьбярстві, які досягай вершин професійної досконалості (Шкрібля-ки, Корпанюки, Девдюки та інші родини).
Гуцульське мистецтво споріднене з народною творчістю карпатських горян у сусідній Румунії. В XIX ст. для нього характерні специфічно розвинені деревообробництво, мальована майоліка середземноморського типу на побілованому тлі, ювелірництво-мосяжництво, силянки з бісеру, виготовлення виробів зі шкіри з пишними металевими прикрасами, пухнасті довговорсові "ліжники", унікальна в Європі пластика з завареного сиру. Гуцульські села Космач, Яворів, Брустури, Ясіня та інші - справжні мікрокосми народного мистецтва, різні види якого складають відмінний від сусідніх сіл ансамбль, стилістично цілісний у виразних формах, тонкому геометричному орнаменті, вишуканому поліхромному колориті.
Північну смугу України-Русі складають три історико-етнографічні регіони: Волинь, Середнє Подніпров`я, або Київщина, Чернігівщина, або Північне Лівобережжя. їхні межі в основному співпадають з губернським адміністративним поділом XIX ст. Кожен із регіонів складається з двох лапдшафтно-етнографічних зон: південної лісостепової та північної поліської. Природа українського Полісся однотипна від Десни до Західного Бугу. Ґрунти тут малородючі, зате є багато лісів, рік і боліт, що створили сприятливі умови для вирощування льону і розвитку ткацтва, обробки деревини й заліза, виплавлюваного з болотної руди. Саме на Чернігівському, Київському та Волинському Поліссі працювали в ХVII-ХІХ ст. численні гути, що витворили стиль українського народного склоробства.
Унікальне родовище рожевого шиферного сланцю біля Овруча давало матеріал для знаменитих різьблених плит у інтер`єрі св. Софії Київської та для всіляких побутових дрібничок. У свіжовидобутому вигляді цей матеріал м`який і ріжеться ножем, але під дією світла й повітря темніє, стає твердим і крихким. Обробляли поліщуки і бурштин, який трапляється на Київщині та Волині.
Типова поліська вишивка відзначається архаїчним геометризованим орнаментом, їй властиве переважання червоного кольору, багатство візерунків на рукавах, манжетах, подолі й мінімум - на пазусі жіночої сорочки, що прикривається керсеткою.
Фактурний візерунок, утворений білим лляним поробком на сірій конопляній основі, - головний засіб вираження в поліською чиноватому ткацтві. Професійні ремісники ткали багатобарвні скатерки й рушники найскладнішого взору і всіляких переплетень а застосуванням 12-16 ремізок. Відомими центрами досі лишаються Кролевець Сумської області, Іванків Київської, Бехи Житомирськоі
Гончарі виготовляли рожевий і димлений посуд, декорований лощенням. Специфічні для Полісся "божники" - полиці для ікок. прикрашені виїмчастим різьбленням, інкрустовані соломкою, а також однойменні рушники (з двома чи трьома вишитими частинами!, якими покривають ікони на покуті.
Поліське дерев`яне різьблення дрібніше в деталях, ніж лісостепове, в ньому більше гравірованих елементів. Ритм оголених брусів - основний виражальний засіб поліської хати, що білиться зовні здебільшого тільки навкруги вікон. Дуже поширене на Полісі.; плетіння взуття з лика, коробів із соснової чи дубової дранки.
Якщо в народному мистецтві Волинського, Київського та Чернігівського Полісся спільні риси ландшафтної зони переважають обласну специфіку, то значно більше місцевих етнографічних відмінностей має лісостепова природно-ландшафтна зона між лініями Луцьк - Київ - Батурин і Балта - Кіровоград - Харків. Повністю в цій зоні розташований, крім Поділля, тільки регіон Полтавщини б межах однойменної губернії, обіймаючи сучасну Полтавську область з прилеглими районами всіх сусідніх областей, крім Кіровоградської
Регулярна мережа лівих допливів Дніпра (котрий утворює південну межу регіону) надає Полтавщині ландшафтної цілісності. Численні села тут порівняно малолюдні [5], а етнічна композиція - найоднорідніша серед суміжних губерній. Чи не звідти стереотип полтавця - вайлуватого добряка, який сповідує цінності неквапного хутірського буття?
Досить гомогенні в межах Полтавщини традиційна побутова культура та її термінологічна лексика. Мабуть, тут особливо наочно виражене (властиве всій Україні) співіснування двох стилів у декоративному мистецтві: стародавнього, монохромного, графічного і нового, що тяжіє до барокової пишності, зображувальності, натурної правдоподібності.
Перший - це живий релікт архаїчної стадії мистецтва, втілений у домінуючій тут до початку XX ст. лінійно-крапковій орнаментації кераміки, фактурному рисунку тканин, геометричній вишивці сорочок білим узором на світлому полотні, геометричному виїмчастому різьбленні, що підкреслює різнонаправленими щодо волокон порізками природну красу білої без прожилків деревини липи, блідо-рожевої верби, твердої золотавої груші, муарового мерехтіння сріблястої осики.
Другий стилістичний напрям - це розкішні рослинні мотиви решетилівських килимів і вишиваних кілкових рушників, контрастне за кольором малювання дерев`яного посуду й скринь, опішнянської майоліки земського періоду й наступних десятиліть. Славилась Полтавщина складними гармонійних кольорів картатими плахтами і візерунковими поясами-крайками, дрібною керамічною пластикою та чималого розміру посудинами у вигляді пишногривих овнів і левів, вигадливо помережаних узорами та всілякими фактурними ефектами. Орнаментація усіх видів мистецтва тут, як правило, крупніша в деталях і спокійніша за ритмом, ніж на Правобережжі України.
Лісостеп Чернігівщини відмінний від полтавського відсутністю чорноземів, більшими селами та значнішим відсотком кустарів. За їх кількістю на початку XX ст. Чернігівщина посідала перше місце в Україні й четверте в Російській імперії. Завдяки великій кількості заплавної лозами над Десною й Дніпром, дешевизні річкового транспорту губернія ця виробляла кошиків і меблів більше, ніж будь-яка інша в Росії [6].
Особливість Чернігівщини - випереджаючий промисловий розвиток у XVIII - першій половині XIX ст., чому сприяли шляхи з Києва на Петербург і Москву, що проходили по її території, розташування у Батурині й Глухові гетьманських урядових резиденцій, зосередження в Чернігівщині садиб української аристократії, впливових монастирів, давні традиції мануфактурне виробництва.
Ці фактори полегшували симбіоз народної та професійної художньої культури. Його результат - величні дерев`яні храми, що не поступалися імпозантністю мурованим, орієнтовані на смаки вищих верств керамічні центри Ічні, Коропа, Ніжина, Волокитна. У свою чергу, народний костюм широковикористовував фабричні зокрема парчеві тканини, поряд з традиційним геометричним орнаментом освоювалися барокові й класицистичні мотиви, геральдичні елементи.
Інша доля судилася Київщині, що була епіцентром війни 1648-1654 рр. і до 1793 р. залишалася у складі Польщі (за винятком міста Києва та його найближчої округи). Багато українських селян втікають
Loading...

 
 

Цікаве