WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Православна церква в Карпатській Україні (1938-1939) - Реферат

Православна церква в Карпатській Україні (1938-1939) - Реферат


Реферат на тему:
Православна церква в Карпатській Україні (1938-1939)
?
Питання церковних відносин в період Карпатської України залишається актуальним у зв'язку з відсутністю окремих наукових розробок та різноманітністю підходів та думок вчених. Роль церкви в тогочасному суспільстві необхідно переоцінити, використовуючи новітні архівні документи, що дають можливість усунути ряд помилкових думок, неточностей та упередженостей. Слід зазначити, що тема діяльності церков у період Карпатської України в тій чи іншій мірі розроблялася світськими та церковними істориками. Серед останніх публікацій, заслуговують на увагу наукові розвідки Ігоря Ліхтея про діяльність Крижевацького єпископа Діонісія Няряді в Карпатській Україні [1], про міжконфесійні відносини в 1938-1949 рр. Надії Бенько [2], про канонічно-юридичний статус Мукачівської греко-католицької єпархії та церковну політику уряду Августина Волошина Володимира Фенича [3], про українізацію православної церкви Осипа Данка [4] та монографії Миколи Вегеша [5]. Не достатньо уваги приділено вивченню церковного питання в Карпатській Україні в узагальнюючих працях ігумена Гавриїла (Кризини), протоієрея Василя Максимишинця, Павла-Роберта Магочія, Петра Стерча [6].
Як видно з перерахованої історіографії, більшу увагу вчених привертало дослідження діяльності греко-католицької церкви, що є закономірним явищем, у зв'язку з тим, що греко-католицька церква за кількістю вірників в Карпатській Україні посідала перше місце. Головну увага в даному дослідженні відводиться висвяченню діяльності православної церкви, яка нараховувала за різними джерелами від 130 до 170 тисяч вірників [7]. У 1931-1938 рр. православну церкву очолював Мукачівсько-Пряшівський єпископ Дамаскин (Грданичка), який мав резиденцію в Мукачеві [8]. У червні 1938 р. за рішенням Собору Сербської православної церкви Дамаскина (Грданичка) було призначено єпископом канадської єпархії СПЦ, на вакантне місце Мукачівсько-Пряшівського єпископа 23 червня 1938 р. був обраний Володимир (Раїч), професор чоловічої гімназії в Белграді [9]. 30 жовтня 1938 р. відбуласяйого хіротонія в Белграді. Єпископ Володимир, в миру Любомир Раїч, народився 11 січня 1882 р. в м. Ужиці (Сербія). Після закінчення школи у рідному місті виїхав до Росії, де у 1903 р. закінчив Віфанську духовну семінарію. У 1907 р. отримав диплом кандидата богослов'я Московської духовної академії, після чого працював викладачем гімназії в Сербії. 2 травня 1937 р. висвячений у монахи з іменем Володимир. Через деякий час отримав сан ієродиякона, ієромонаха та архімандрита [10].
Незважаючи на рішення Собору РПЦ єпископ Дамаскин (Грданичка) перебував у Мукачеві до серпня 1938 р., керуючи справами єпархії. Лише 16 листопада 1938 р. на нову кафедру прибув єпископ Володимир (Раїч), де 20 листопада відбулася його інтронізація [11]. Під владою нового єпископа опинилося біля 130 тис. вірників, понад 130 парафій, в т.ч. 12 на Пряшівщині, розташованих в 6-ти благочинних округах, 5 монастирів і 13 скитів з 417 насельниками. Після Віденського арбітражу єпископ Володимир (Раїч) 26 листопада 1938 р. переїхав з Мукачева до Хуста, де поселився в будинку по вул. Великій Кірешській, біля православної церкви. В Мукачеві він залишив свого адміністратора - ігумена Аверкія (Таушев), під керівництвом якого перебувала Архієрейська резиденція і єпархіальне майно, та номінально всі приходи й монастирі на окупованих територіях [12]. 29 листопада 1938 р. єпархіальне управління просило земський уряд в Хусті виплатити єпископу особисту дотацію за вересень-грудень 1938 р., вказуючи, що до кінця серпня 1938 р. платню отримував єпископ Дамаскин (Грданичка) [13].
22 грудня 1938 р. єпископ Володимир (Раїч) звернувся до міністерства культів і народної освіти в Празі. У листі він вказував на необхідність перенесення єпископської резиденції Мукачева потрібно перенести до Хуста, у зв'язку зі зміною політичної ситуації. Єпископ просив міністерство надати єпархіальному управлінню субвенцію в розмірі 800 тис. крон для купівлі земельної ділянки та будівництва будинків для єпископської резиденції, єпархіального управління, богословської семінарії [14]. Наступне прохання до міністерства культів і народної освіти стосувалося виділення третьої частини державної субвенції на погашення боргів церковних громад в Карпатській Україні. У листі вказувалося, що єпархія отримала в 1937 р. - 225 тис. крон, в 1938 р. - 215 тис. крон, що витратила на повернення банківських позик за будівництво церков та купівлю дзвонів [15].
Для ефективного функціонування єпархії єпископ Володимир (Раїч) реорганізував Духовну Консисторію: духовний суд, шкільне, монастирське та єпархіальне управління. На чолі цих установ єпископ призначив близьких до себе осіб з місцевого духовенства.
28 листопада 1938 р. єпископ Володимир (Раїч) відвідав голову уряду Карпатської України Августина Волошина. За повідомленням газети "Нова свобода" православний єпископ "зложив прем'єрові заяву лояльності до Карпатоукраїнської держави та її влади" [16]. 21 грудня 1938 р. Августина Волошина відвідали сербський митрополит Йосиф (Цвієвич), єпископ Володимир (Раїч) та архімандрит Олексій (Кабалюк). Делегація передала вітання від сербського патріарха Гавриїла (Дожич) та митрополит Йосиф від імені Священного Синоду РПЦ запевнив Августина Волошина, що православна церква буде лояльною до влади Карпатської України і не буде втручатися у внутрішні національні справи автономного уряду[17]. 8 лютого 1939 р. у белградському часописі "Політика" митрополит Йосиф (Цвієвич) стверджував, що православні мають в Карпатській Україні ті самі права що й греко-католики. "Прем'єр Волошин ставиться з політичною толерантністю до православної церкви" [18].
Крім православної церкви сербської юрисдикції, що мала 112 священиків і була визнана чехословацьким урядом, у Карпатській Україні діяли прихильники празького архієпископа Савватія (Врабец). З набуттям Карпатською Україною автономії прослідкувалася активізація "савватіївського руху", який підтримувало біля 12 священиків. Цей рух у православ'ї виник ще у 1923 р., з часу висвячення Савватія константинопольським патріархом для Чехії, Моравії і Карпатської Русі всупереч канонічним правилам. 21 листопада 1938 р. архієпископ Савватій (Врабец) прибув на святкування храму церкви Святого Михайла в с. Копашнево на Хустщині. У присутності біля 5 тис. селян з навколишніх сіл та 10 священиків архієпископ Савватій (Врабец) закликав молитися за "Богохраниму Карпатську Україну та її правительство" [19]. 23 листопада 1938 р. Августин Волошин прийняв архієпископа Савватія (Врабец), "розмова з яким тривала 40 хвилин і торкалася справ православної церкви на Карпатській Україні. Архієпископ Савватій (Врабец) після розмови з прем'єром прийняв редактора "Нової свободи", і висловив велике задоволення, що прем'єр з повним розумінням і прихильністю ставиться до потреб православної церкви на Карпатській Україні" [20]. Таким чином, виступ архієпископа Савватія вКопашневі передував зустрічі з Августином Волошином та готував ґрунт для зближення з урядом, а не навпаки, як стверджує американський вчений Осип Данко [21].
23 листопада 1938 р. члени Синодального комітету, що був створений для керівництва священиками-савватіївцями, Яків Зозуля, Михайло Бойко та священик Михайло Кенез подали прохання до влади Карпатської України про визнання константинопольської юрисдикції та затвердження нових тимчасових статутів української православної церкви [22]. До прохання додавався тимчасовий статут, підписаний вище названими особами. Згідно статуту планувалося реорганізувати українську православну церкву в "Українську Православну Митрополію" на основі томосу патріарха Мелетія (Метаксакис) від 6 березня 1923 р. Церква мала перебувати в канонічному єднанні з Константинополем. Українська православна митрополія в Карпатській Україні повинна була стати частиною чехословацької архієпископії, з якою підтримувати зв'язок через митрополита, який повинен був обиратися на свою посаду посмертно. Утворювалася митрополича управа, що складалася з: 1) канцелярії, на чолі з канцлером; 2) митрополичої ради, до якої входили митрополит - голова ради і шість членів, які обиралися митрополичою радою [23]; 3) духовного суду;
Loading...

 
 

Цікаве