WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Народний календар як джерело національно-історичної пам`яті українського народу - Реферат

Народний календар як джерело національно-історичної пам`яті українського народу - Реферат

емпіричного осягнення народом навколишнього середовища. Народний календар до певної міри відтворив світоглядні уявлення українських хліборобів дохристиянської доби, коли регламентація життя зумовлювалась тодішнім язичеським віруванням і пристосувалась до певних календарних подій. Поряд з народним побутував так званий світський (астрономічний) календар, основною одиницею якого був рік, поділений на 12 місяців. Із запровадженням християнства виник ще й церковний календар. Проте для українського селянина основним залишався народний (аграрний), який згодом з`єднався з церковним календарем.
Введення християнства і протиборство нової церкви з язичеськими віруваннями українців знайшли відображення в народному календарі. Дохристиянські звичаї, народна пам`ять українців виявились занадто твердими і життєздатними. Християнство змушене було піти на певні поступи. Так, купальські свята пов`язали з пророком Іоанном Хрестителем, колядки і щедрівки - з Різдвом Христовим, веснянки і гаївки - з Воскресінням Христа і великодніми дійствами. "Одне слово, за оцінкою В.Скуратівського, створилося синкретичне поєднання двох релігій - так званий дуалізм" [2, С. 8].
З прийняттям християнства з`явився і новий поділ на місяці, дні та числа. Але давні назви місяців залишились незмінними навіть із хрещенням Київської Русі. Це підтверджують найдавніші джерела - "Церковний соборник" з додатками Київського Остромирового євангелія 1056 року і Галицького євангелія (1144 р.), а також численні острозькі видання кінця XVI століття, в яких найповніше використано традиційну українську народну термінологію. Таким чином, на думку В.Скуратівського, задовго до впровадження християнства і тим паче офіційної літературної структури місяценазв, якою ми користуємося нині, наші пращури вже мали чітку дванадцятимісячну форму річного календаря. [2, С. 9] Давні джерела, насамперед актові книги, фіксують позови та угоди не за числами, а за празниками: на Семена, на Дмитра, на Юрія і т.д. Отже, цей факт дозволяє зробити припущення, що кожен день мав свого "покровителя", тобто святого, яким і регулювалися числа. Хоч християнство частково і знівелювало давній календар, але в народі користувалися традиційними формами, літні люди й дотепер визначають свята не числами, а днями чи тижнями: "Після Спаса", "На п`ятий день Пилипівки", "Перший тиждень Великого Посту" та ін.
У 1899 році біля с. Ромашки (Київська губернія) було знайдено ритуальний глек, який зберігається зараз в Київському історичному музеї. Ще свого часу Б. Рибаков довів, що виконаний глек із сюжетним розписом, який датується IV століттям, є стародавнім слов`янським (українським) календарем. Ромашківський глек - календар започатковував відлік року з 2 травня: саме під цю пору активно оживає природа. З її пробудженням, як відомо, праукраїнці пов`язували новолітування. Але з прийняттям християнства цю традицію було порушено - початок нового року було перенесено на осінь (1 вересня), а згодом і на середину зими (1 січня).
Історія народного календаря - це спроба увібрати весь аспект матеріальної і духовної культури українців. Цей цінний документ об`єднав тисячолітній досвід і народну пам`ять українства. Протягом віків він удосконалювався, доповнювався новими формами і філософськими структурами, перетворившись у цінне історичне джерело. Ось чому, як тільки з`явились більш-менш сприятливі умови, найважливішим для українських істориків було осмислення народного календаря як "історичної посвідки" (В.Скуратівський) нашого народу. До цієї теми звертався Я.Головацький ("Поділ часу в русинів"), М.Максимович ("Дні і місяці українського селянина"), П.Чубинський, який не встиг через заслання завершити свою роботу. Найактивніше почали підготовку до укладання народного календаря співробітники Всеукраїнської Академії наук, особливо члени Етнографічної комісії (А.Лобода, В.Петров). Коли в радянській Україні термін "народознавство" був під забороною, такі дослідження проводились у діаспорі. В 1955-1959 рр. у Вінніпезі, а в 1962-1963 рр. у Торонто С.Килимник видав народознавчу працю "Український рік у народних звичаях в історичному освітленні". У 1972 р. було підготовлено історико-етнографічну монографію "Українці", в якій побіжно використовувалися й фрагменти народної календарності. Авторським колективом керував член-кореспондент АН К.Гуслистий. Але тираж її був знищений, не дійшовши до читачів.
Не тільки факт створення українського народного календаря, його зміст, а й багата історія його вивчення, трагічні сторінки переслідування, заборон дають можливість судити про міцність, живучість історичної пам`яті українського народу. Прийнято позитивно оцінювати введення християнства у Київській Русі, його роль у розвитку цивілізації, культури, письменництва, освіти. Але християнство не завжди виявляло доброзичливість до тих земель, де воно приживалось і визрівало. Коли Україна остаточно втратила автономію після Національної революції 1648-1676 рр., разом з нею було відібрано і релігійний центр - 1686 р. його перенесли до Москви. Московська патріархія перетворилась у слухняне знаряддя шовіністичної політики царизму. До церковних календарів одразу ж були причислені тамтешні історичні особи та події. Українській тематиці місця майже не залишилось. Більше того, окремим історичним діячам, які за умов державності України змогли б отримати "лик великомучеників", довелося зазнати церковних анафем. Насамперед це стосується І.Мазепи, П.Полуботка, П.Калнишевського та ін.
Серед небагатьох персонажів української історії в народному (церковному) календарі визначне місце відводиться, в першу чергу, діячам церкви. 3 січня - це день Петра - митрополита Київського, який був відомим церковним і політичним діячем XIII-XIV ст., походив із містечка Ратного на Волині. В 1308 р. був висвячений на митрополита Київського і всієї Русі. Відомо, що він сприяв примиренню брянських князів, заохотив Івана Калиту на будівництво у Москві Успенського Собору. Мав неабиякий художній хист: написав багато ікон, деякі з них збереглися і до сьогодні. Помер у 1326 р. 2 лютого відзначається день пам`яті Євфимія Печерського, який жив у XIII або XIV ст. у Києво-Печерському монастирі, прийняв схиму - найвищий ступінь чернецтва, який приписує виконання особливо суворих правил. Мав дар зціляти людей. 11 лютого - це день Лаврентія Печерського, який за молодих років був ченцем Києво-Печерського монастиря, потім перейшов до обителі святого Димитрія, де в нього відкрився дав лікувати різні хвороби і "виганяти бісів". У 1182 р. Лаврентій був висвячений на єпископа Туровського. Помер у 1194 р. Значна подія української церкви пов`язана з іменем Феодосія Чернігівського, якому відведено в календарі день 18 лютого. Зйого ім`ям пов`язане надання нашій церкві незалежності від Константинопольської. Саме він очолив групу церковних діячів, які вели переговори про надання Київській митрополії статусу патріархії. Народився він на початку XVII ст. в дворянській родині, освіту здобув у Києво-Братській школі, потім прийняв чернечий постриг у Печерському монастирі та ім`я Феодосій (на честь першозасновника чернечого життя в Україні). Згодом його було обрано архієпископом Чернігівським. Він плідно працював на захист православ`я, велику турботу проявляв щодо Чернігівської друкарні при Іллінському монастирі, приятелював з
Loading...

 
 

Цікаве