WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Інституційна організація єпархіального управління карпаторуської православної церкви (1926-1930) - Реферат

Інституційна організація єпархіального управління карпаторуської православної церкви (1926-1930) - Реферат

Л. Боня. 4) у Королево прислав свого священика. 5) постійно зноситься з священиками, що йому підпорядковані, наприклад Ю. Кенизом із Копашнева та о. Феодосієм із Н. Синевира, переконує їх і пропонує переконувати інших у тому, що скоро він візьме всю владу над православною церквою в Чехословаччині" [88]. Тому єпископ Йосиф (Цвієвич) просив Міністерство Шкіл і Народної освіти, щоб воно вжило необхідні заходи для припинення незаконної діяльності архієпископа Савватія (Врабец) у межах Карпаторуської православної. У фондах Державного архіву Закарпатської області виявлено ряд звернень до Земського уряду в Ужгороді, що стосуються діяльності Савватія (Врабец) під час правління єпископа Йосифа (Цвієвич). Так, у листі від 10 листопада 1930 р. архімандрит Олексій (Кабалюк) писав: "У Копашневі діє о. Кенез, який веде агітацію за архієпископа Савватія. Він провокує конфлікт з сербською юрисдикцією" [89]. 27 серпня 1931 р. жителі с. Лисичева на Іршавщині, повідомляли єпископа Йосифа: "Вранці 16 серпня 1931 р. до нашої церкви прийшов о. Г. Кенез і о. І. Якубець, а вночі 22 серпня приїхав архієпископ Савватій, який оголосив, що о. І. Якубець буде в Лисичеві священиком" [90].
Зважаючи на збільшення кількості громад на Підкарпатській Русі та Східній Словаччині керівництво СПЦ ініціювало відновлення традиційної православної єпархії в Мукачеві. 2 серпня 1931 р. з цієї нагоди відбулися урочисті збори в Мукачеві у дерев`яній церкві перевезеній з Шелестова, яка тепер знаходиться в Закарпатському музеї архітектури і побуту в Ужгороді[91]. На урочисте зібрання в Мукачево прибуло біля 60 православних священиків і чисельні православні громади із всіх частин Підкарпатської Русі та Словаччини. Перед церковною огорожею єпископа вітали Андрій Логойда, селянин із с. Руського та депутат парламенту Кирило Прокоп. З вітальною промовою виступив священик Іван Ілечко. Після богослужіння відбувся святковий обід в саду інтернату Шкільної Допомоги за участі 70 чол. За обідом до присутніх з промовами зверталися єпископ Йосиф (Цвієвич), окружний начальник Комарницький, полковник Пелікан, архімандрит Олексій (Кабалюк), архімандрит Віталій (Максименко), священик Іван Ілечко, депутат Кирило Прокоп [92]. Відновлення православної єпархії в Мукачеві було важливим етапом у розвитку православної церкви на Підкарпатській Русі.
На початку 1930-х рр. значного розвитку набуло чернече життя. У 1930 р. найбільш чисельним залишався жіночий монастир у с. Липча. Згідно звіту архімандрита Амфілохія (Кемінь) до Єпархіального управління від 5 липня 1930 р. в монастирі проживало 80 чол.[93] Черниці володіли церквою, чотирма житловими будинками та господарськими спорудами. Основні прибутки монастиря складало сільське господарство, ткацтво, кравецтво. Земський уряд своїм рішенням від 3 квітня 1930 р. надав черницям допомогу в розмірі 3000 крон [94]. За сприяння єпископа Йосифа (Цвієвич) було закінчено розробку чернечого статуту монастиря, який 1931 р. було затверджено [95]. Провідну роль серед чоловічих монастирів відігравав Свято-Миколаївський монастир в с. Іза. На початку 1930-го р. тут проживало біля 30 осіб. Більшість ченців знаходилася на сільських приходах, у зв`язку з незначною кількістю світських священиків [96]. Як і в Липчанському монастирі тут діяла кравецька майстерня, де виготовляли священицький одяг, хоругви тощо. В монастирській крамниці за помірними цінами, сільські парафії та чернечі громади могли придбати ікони, плащаниці, чаші, позолочені хрести, кадильниці, книги релігійного змісту [97].
У 1930 р. було затверджено статут Тереблянського монастиря, згідно якого монастир оголошувався кіновитським, тобто у ньому монахи проживали разом [98]. Цього ж року було створено жіночий монастир в с. Домбоки Мукачівського округу і Свято-Троїцький чоловічий скит в Городилові біля Хуста. Обидві чернечі громади постали за сприяння архімандрита Олексія (Кабалюк). Землі і будинки під Домбоцький монастир виділив священик Іван Карбованець і передав у розпорядження Мукачівської єпархії. Перші черниці були переведені з Липчанського монастиря, їх очолила монахиня Євпраксія (Гричка) [99]. Чоловічий скит в Городилові був заснований молодими людьми, в основному вихідцями із с. Іза, яким відмовили в прийнятті в один з монастирів Афону. Вони продали свої ділянки в с. Іза і за виручені кошти придбали від Йосипа Лукача землю під скит. У 1931 р. чернечу громаду в Городилові офіційно визнала влада [100].
Таким чином, діяльність єпископа Йосифа (Цвієвич), спрямована на завершення формування структури православної єпархії на Підкарпатській Русі досягла своєї мети. Головні риси розвитку православної церкви за його правління - це отримання фінансової допомоги з боку чеського уряду, визнання ряду парафій та чернечих громад і реєстрація їх статутів, боротьба з прихильниками константинопольської юрисдикції, реформування управлінської структури єпархії та широка місіонерська діяльність.
Отже, діяльність сербських єпископів на Підкарпатській Русі у 1926-1930 рр. слід розглядати через цілий ряд проблем та підходів. Порівнюючи цей період з попередніми етапами функціонування православної церкви слід відзначити, що він відзначався порівняною толерантністю до інших релігійних структур та культів. Загострення суперечок між греко-католиками і православними спостерігалося після укладення урядом ЧСР договору з Римом, коли на Підкарпатській Русі греко-католики почали повертати собіцеркви за допомогою судів та поліції. Зважаючи на посилення православних тенденції у тогочасному суспільстві, уряд, під тиском світової спільноти, мусив офіційно визнати православну церкву в своїх кордонах. Боротьба за права православних та звернення до Ліги Націй, показали усвідомлення православним населенням своєї цілісності та єдності. Визнання сербської юрисдикції та прагнення отримати автокефалію в ЧСР викликало ряд конфліктів, наприклад неприйняття урядового статуту для православної церкви у 1930 р. Однією із головних проблем у другій половині 20-х на початку 30-х рр. ХХ ст. залишалася відсутність постійного православного єпископа та чіткої системи управління православними приходами у разі його відсутності. Створення відповідних органів: Духовної Консисторії, Єпархіального Управління, Єпархіальної Ради та залучення провідних представників духовенства, сприяло вирішенню даного питання. Освітній рівень православного духовенства у порівнянні з греко-католицьким був занадто низьким, що надавало православному рухові селянського характеру. Негативним явищем у розвитку православної церкви залишалася релігійна боротьба між представниками сербської та константинопольської юрисдикції. Ворожнеча, що виливалася на сторінки преси, надавала православному рухові рис невпорядкованості. Чеський уряд де-факто відмовився від підтримки архієпископа Савватія, але реально не міг впливати на його діяльність. Головним наслідком діяльності єпископів Іринея (Чирич), Серафима (Іванович), Йосифа (Цвієвич) було відновлення Мукачівської православної єпархії та призначення Синодом СПЦ постійного єпископа для православних на Підкарпатській Русі та в Східній Словаччині.
?
Література
[1] Ванат І. Нариси новітньої історії українців східної Словаччини. (1918-1938). - Пряшів, 1979. - Книга перша. - С. 185.
[2] Сергий (Цьока),
Loading...

 
 

Цікаве