WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → І.Є.Забєлін – дослідник скіфських царських курганів півдня Катеринославщини - Реферат

І.Є.Забєлін – дослідник скіфських царських курганів півдня Катеринославщини - Реферат


Оригінальними бачаться думки І.Є. Забєліна щодо співвідношення предмета історії та археології. У системі суспільствознавства, за думкою І.Є. Забєліна, археологія займає особливе місце, виконуючи функцію історії будь-якої гуманітарної науки. Він вважав, наприклад, що історія культури - це у своїй суті є археологія. Співвідношення предмета археології та історії І.Є. Забєлін порівнював із співвідношенням одиничного і загального, частини і цілого, а відтак робив такий висновок: "именем археологический обозначаются только такие памятники и факты, которые прямо указывают, что они есть произведение единичного или личного творчества, что вообще археология в любом памятнике имеет дело прежде всегос творчеством отдельного лица, единицы…". І далі: "Личное и единичное в отношении истории есть внутреннее и домашнее народной жизни. Отсюда внутренний быт и домашний быт - отделы чисто археологические" [21]. У цьому зв'язку зазначимо, що до археологічних І.Є. Забєлін відносив свої роботи з історії матеріальної культури і побуту, історії іконопису та архітектури та інші.
І.Є. Забєліну належить, без сумніву, право першого фундаментального дослідження і узагальнення археологічного та історичного матеріалу з проблем скіфської історії. За оцінкою сучасного дослідника Скіфії А.А. Нейхарта, "Забелин одним из первых в практике русских историков широко привлек данные археологических исследований в целях обоснования своих исторических постоений" [22]. Археологічні свідчення вперше було продуктивно використано для встановлення меж скіфських земель - "чотирикутника Геродота". Етнографічний матеріал про скіфів, викладений Геродотом, у співставленні із даними археологічних розкопок Забєліна, привів останнього до висновку, що Геродотові "скіфи-орачі" були безпосередніми предками східної гілки слов'янства. Дальші припущення І.Є. Забєліна не знайшли свого наукового підтвердження. Так, він відносив до слов'ян сарматські племена, що змінили скіфів у Причорноморських степах, вважав, що скіфи і слов'яни були не лише близькими родичами, а й сучасниками. "Сколоти" - "слов'яни", вождь гуннів Атіла - "тятя" слов'янської державності - такі та інші побудови, викладені І.Є. Забєліним у першому томі монографії "История русской жизни с древнейших времен" (1876), були піддані гострій критиці ще за життя вченого [23]. За висловом О.О. Формозова, в праці І.Є. Забєліна "явления истории, отделенные друг от друга столетиями, а то и тысячелетиями, оказывались совмещенными во времени" [24]. Однак ми не повинні забувати, що саме він здійснив першу спробу осмислити і поєднати щойно здобуті з-під землі археологічні матеріали, які відносилися до самих відділених часів, із свідченнями письмових джерел. Позначений І.Є. Забєліним шлях об'єднання Скіфської держави і Київської Русі в цілому досить послідовний, якщо взяти до уваги, що ні археологи, ні історики ще не володіли будь-яким надійним матеріалом про культури та народи, які заповнювали відстань між цими двома етнополітичними утвореннями. До речі, в наступному Б.О. Рибаковим була зроблена спроба виявити особливості етногенезу і тяглість державної традиції від скіфів до слов'ян Середнього Подніпров'я [25].
На час появи названої монографії І.Є. Забєліна археологічний матеріал являв собою масив неорганізованих фактичних даних, спиратися на який в розробці історичних побудов виявилося неможливим. Тому оригінальні й перспективні спостереження зі скіфської проблеми, зроблені істориком за матеріалами археологічних досліджень, мали викривлене трактування при спробах історико-теоретичних узагальнень.
Вершиною багаторічної творчої праці І.Є. Забєліна стали фундаментальні монографічні дослідження "Домашний быт русских царей в ХVІ и ХVП ст." (1862) та "Домашний быт русских цариц в ХVІ и ХVП ст." (1869) [26]. Особливу цінність цих досліджень становить докладний опис уклада життя і побуту царської сім'ї, здійснений завдяки введенню автором у науковий обіг значного масиву історичних джерел, що до того часу були невідомими або маловідомими історикам. Ці архівні документи ХVІ-ХVІІ ст. були використані і осмислені І.Є. Забєліним у площині історії матеріальної культури, тобто "домашньої", "внутрішньої", "непарадної" сторони історичного буття. Ці дослідження відрізнялися високою майстерністю авторського стилю і спостережливістю художника, тонким чуттям особливостей описуваної епохи та історичного середовища. По-праву, ці наукові праці І.Є. Забєліна були удостоєні Демидовської та Уваровської премій Академії наук. Доповнене перевидання монографій у 1872 р. теж було відзначене Великою срібною, а потім золотою медалями Імператорського Російського Археологічного Товариства. Необхідно сказати, що задум І.Є. Забєліна щодо дослідження "домашнього побуту", не обмежувався царською сім'єю. Архів історика містить свідчення про його наміри описати внутрішній побут княжеського середовища, купецтва та селянства. На жаль, такий задумзалишився нереалізований автором.
У 1860-1870-х роках широким був діапазон наукових досліджень І.Є. Забєліна. Окрім названих праць з археології, царського побуту ХУІ-ХVІІ ст., вчений продовжував дослідження з історії Москви (монографії "Историческое описание Московского ставропигиального Донского монастыря" (1865), "Кунцово и древний Сетунский стан. Исторические воспоминания" (1873). У 1866 р. Академія наук присудила І.Є. Забєліну золоту Уваровську медаль за докладний аналіз книги І.М. Снегірьова і А. Мартинова "Москва. Подробное историческое и археологическое описание города". Вчений також приділив певну увагу висвітленню питань соціально-економічної ("Большой боярин в своем вотчинном хозяйстве", 1871) та соціально-політичної історії Росії ("Минин и Пожарский. Прямые и кривые в Смутное время", 1872).
Вагомим науковим внеском І.Є. Забєліна було дослідження історії давньоруської архітектури. У роботі "Черты самобытности в древнерусском зодчестве" (1878) він висунув і довів тезу про усталення в ХУІ ст. російського національного архітектурного стиля, що проявився у шатровому зодчестві, прототипом якого були давньоруські дерев'яні церкви [27]. Маючи фундаментальні знання з іконопису та давньої архітектури, І.Є.Забєлін брав активну участь у роботі різних комісій з реставрації історичних пам'яток.
У 1876-1879 роках І.Є. Забєлін опублікував двохтомну монографію "История русской жизни с древнейших времен", задуману як фундаментальна праця, що мала охоплювати з різних сторін все історичне буття народу. Така постановка наукової задачі цілком відповідала його уявленню про предмет історії. Розуміння історичного "життя" вбирало поняття генезису, духовної та матеріальної сфер діяльності людей, побут, культуру, ідеологію. Однак зазначимо, висвітлення І.Є. Забєліним "внутрішньої" історії зводилося до "побутової" тематики, а розгляд "зовнішньої" історії - до "політичної". Фундаментальна за обсягом, ідеями і постановкою наукових завдань "Історія" не стала такою за своїм змістом, отримала багато нарікань від сучасників і залишилася для нащадків історіографічною пам'яткою. Але це не зменшувало авторитету вченого. І.Є. Забєлін залишався визнаним істориком культури, археології, фундатором "побутового" напрямку в російській історіографії, музеєзнавцем, істориком Москви [28].
У 1876 р. він звернувся до С.Г. Строганова з проханням про звільнення зі служби в Імператорській Археологічній Комісії, мотивуючи цей крок бажанням присвятити свій час підготовці другого тому "Історії". І.Є. Забєліну було присвоєно чин ІУ класу (дійсний статський радник) і повний пенсіон 1200 рублів на рік. Вже у 1879 р., після смерті С.М. Соловйова, автора 29-томної "Истории России с древнейших времен", І.Є. Забєлін був обраний головою Товариства історії та
Loading...

 
 

Цікаве