WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Відомість про залінійні поселення від 17 січня 1762 р. як джерело до історії Старосамарської сотні Полтавського полку - Реферат

Відомість про залінійні поселення від 17 січня 1762 р. як джерело до історії Старосамарської сотні Полтавського полку - Реферат

справ подано запит про поселенння, що з'явилися на південь від Української лінії після закінчення російсько-турецької війни 1735-1739 рр. [25, 1 а]. В колегії таких відомостей не знайшли. 10 березня Сенат віддав гетьманові К.Розумовському розпорядження про проведення опису залінійних поселень [13, 4; 27]. В Сенаті цікавилися "сколко после закьлюченія с Портою Оттоманскою вечнаго мыра за Украинскою линіею изь Малой Россіи, и ис которыхь имянно полковь, и якого поселенія виселилось, и на какой за линіею дистанцій то поселеніе простираетца, и до которыхь урочнить" [1, 179].
12 березня К. Розумовський направив ордер Генеральній військой канцелярії з вимогою розшукати такі відомості в її архіві, а за їхньої відсутності - доручити полтавському полковникові А. Горленку створити комісію для складання карти залінійних земель та відомості про поселенців [25, 2]. Тоді ж гетьман відіслав у Кіш ордер, щоб запорожці не перешкоджали роботі комісії [1, 175].
На початку квітня для проведення опису було створено комісію у складі В.Магденка, С.Бузанівського та К.Прокопієва [13, 7]. Від картографування залінійних земель вони вимушені були відмовитися - пі у відомстві Генеральної військової канцелярії, ні в Київській губернії не було жодного геодезиста [13, 8, 23].
Перед комісією постала ще одна проблема - протидія Коша проведенню опису. Участь запорозьких депутатів у роботі комісії не передбачалася - Кіш зобов'язали тільки прислати представника, щоб запобігти можливому опору паланкової старшини й населення Військових Вольностей [1, 178]. Військова сходка 7 травня постановила: не перешкоджати роботі комісії, але й не надавати їй охорону. Причому, Кіш давав згоду на перепис винятково вихідців з Гетьманської України, заборонивши обліковувати переселенців з інших земель та одружених запорожців [1, 181].
З Коша неодноразово надсилали ордери самарському полковникові ззабороною перешкоджати проведенню опису, постійно повідомляючи про це комісію та Генеральну військову канцелярію [1, 181, 196; 25, 25 зв.]. Але 2 липня депутати Комісія отримала лист від полковника Самарської паланки з забороною "в дачи запорожские вежать и дела начинать" [1, 198]. Цей лист відображав реальну, а не задекларовану позицію Коша з цього питання. 23 серпня1756 р.Військова сходка прийняла нове рішення:доручити опис поселень, що перебували в юрисдикції Коша, паланковим полковникам [1 200-201], яким наказано, щоб "хоружого і сотников политично, с учтивостію, к той описи не принимали" [1, 201]. Найбільше в Коші були стурбовані можливим картографуванням залінійних земель, вважаючи його кроком до юридичного закріплення їх за Полтавським полком" что ж-де касается доучинення чертежа на находящейся за линиею земле, которая-де издревлеВойску Низовому Запорожскому принадлежит, то чертеж никогда чиним-ь не был [26, 242і зв.].
22 липня 1756 р. в І енеральнш військовій канцелярії отримали донесення А. Горленка проте, що комісія описала залінійні поселення від "дач" Слобідських полків до містечка Китайгорода [25, 34 зв., 38]. 27 серпня 1756 р. в По лтавській полковій канцелярії слухали донесення комісії про завершенняопису залінійних хуторів, які належали жителям Полтавського полку, та про неможливість проведення опису поселень, що перебували в військовому підданстві [20,719]. З донесення А. Горленка в Генеральну військову канцелярію дізнаємося, що відомість про поселенців на той час вже було переписано "набіло" [13, 25 зв.]. Упродовж вересня-жовтня 1756 р. Генеральна військова та Полтавська полкова канцелярії, а також комісія, продовжували безуспішно листуватися з Кошем про проведення опису поселень, які перебували у підданстві Війська Запорозького [13, 27-33; 20,494 552]. Тобто, у 1756 р. опис не було завершено. Відомість про за лінійніпоселення Полтавського полку, складену комісією того самого року, виявитине вдалося.
З невідомих причин в Генеральній військовій канцелярії про опис згадали тільки у 1761 р., під час приїзду в Глухів К.Розумовського. 2 вересня 1761 р. Полтавська полкова канцелярія отримала ордер К.Розумовського, з повідомленням, що в Генеральній військовій канцелярії так і не отримали відомості про залінійні поселення [14, 1]. Гетьмана цікавили походження переселенців, час їхнього переселення, місцезнаходження поселень, якими землями поселенці володіють, запорозькими, чи "малоросійськими" та копії документів на земельні володіння [14, 1 і зв.]. Полтавська полкова канцелярія спробувала пояснити відсутність відомості та карт відсутністю геодезиста та неможливістю проведення опису поселень, що перебували в юрисдикції Коша [14, 5]. У відповідь гетьман віддав розпорядження описати поселення в Військових Вольностях без запорозьких депутатів, "под каким-ь другимь претекстом" [14, 6 зв. - 7].
Дані про час переселення підтверджують, що восени 1761 р. Комісії довелося заново провести опис в залінійних поселеннях усіх порубіжних сотень. На жаль, не вдалося виявити документів, які відображають обставини його проведення (на відміну від роботи комісії в 1756 р.). Можна тільки пояснити специфіку структури "смєти" про запорозькі поселення: в 1761 р. К. Розумовський таки відмовився від ідеї провести там поіменний перепис. Про це писав 13 жовтня з Глухова І.Чугуєвець: "Залинейньїх людей веленно от графа описат всех, а о запорожских граф приказал на 1714 году границю, не описывая іменно, примечаниемь положит... сколко и дворові, под Воискомь". |23, 73 зв.].
Але чи побувала Комісія у 1761 р. в Старосамарської сотні? Якщо так, то виявляється, що після 1756 р. в Старій Самарі не з'явилося жодного поселенця, а якщо такі й були, то негайно залишали містечко (див. Таб.1).
Таблиця 1
Рік оселення в Старій Самарі Кількість дворів %
1732 р.
1738 р.
1739 р.
1740 р.
1741 р.
1742 р.
1743 р.
1744 р.
1745 р.
1746 р.
1747 р.
1748 р.
1749 р.
1750 р.
1751 р.
1752 р.
1753 р.
1754 р.
1755 р.
1756 р. 1
4
13
12
19
11
9
4
16
7
14
6
11
7
2
7
1
3
4
1 0,7 %
2,6 %
8,6 %
7,9 %
12,5 %
7,2 %
5,9 %
2,6 %
10,5 %
4,6 %
9,2 %
3,95 %
7,2 %
4,6 %
1,3 %
4,6 %
0,7 %
1,97 %
2,6 %
0,7 %
На перший погляд - нічого дивного в умовах непростих взаєминіз запорожцями та призначення в 1752 р. старосамарським сотником Івана Березаня, який вирізнявся своїми зловживаннями, самоуправством тасвавільними вчинками [19, 154-159]. Але уреєстрі втікачів з Старосамарської сотні від 26 березня 1757 р. [1,334-337] є чимало прізвищ людей, внесених у відомість про населення містечка, складену ніби-то в кінці 1761 р. - на поч. 1762 р.: Каленик Панасенко, Максим Кошеченко, Дмитро Солодкий, Микита Пелюхна, Степан Литвин, Юхим Грищенко, Іван Калашник, Степан Бердник, Михайло Дубенко, Федір Головко, Яким Красиненко, Остап Черевко та ін. Тобто, комісія переписала дані з відомості, укладеної ще в 1756 р. Насмілюся зробити припущення, що це спричиненено невизначеністю долі містечка на час повторного проведення опису - у Глухові восени 1761 р. Іван Чугуєвець доволі успішно вів перемовини з гетьманом про передачу Старої Самари Запорозькому Війську [23, 73]. 20жовтня 1761 р. К. Розумовський підписав ордер, яким передавав старосамарських жителів "под
Loading...

 
 

Цікаве