WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Прийоми та методи публікації джерел Д.М.Бантишем-Каменським - Реферат

Прийоми та методи публікації джерел Д.М.Бантишем-Каменським - Реферат


Реферат на тему:
Прийоми та методи публікації джерел Д.М.Бантишем-Каменським
?
У 1817 р. він отримав також документи з архіву Чернігівського губернського правління, які також, хоч і в дещо меншій мірі, були використані ним для роботи: 7 із цих джерел були опубліковані у додатках до IV тому 1-го видання "Истории Малой России". Наративні джерела до обох видань Д.М.Бантиш-Каменський отримав від багатьох знавців української історії та колекціонерів українських раритетів.
Більша частина джерел, що знаходилась у розпорядженні Д.М.Бантиша-Каменського при роботі над історією України, була опублікована вже після смерті історика секретарем Московського Товариства історії та старожитностей російських Й.М.Бодянським, який у передмові до виданої у 1846 р. "Истории Руссов", а потім у листі до Д.М.Бантиша-Каменського[1] звернувся з пропозицією надати джерела з історії України. Автор "Истории Малой России" надіслав із Петербурга до Москви "четыре огромных листовника, заключающие в себе самые разнообразные бумаги относительно малороссийской истории, собранные им в разное время и в разных местах, как историком Малой России"[2] з повним правом використовувати їх за власним розсудом.
Серед копій документів знаходились також писемні пам`ятки, які Й.М.Бодянський встиг видати у 1847-1848 рр. (до усунення з посади секретаря Товариства): "О достопамятностях Чернигова" М.С.Маркова, "Краткое историческое описание о Малой России до 1765 года, с Дополнением о Запорожских козаках и приложениями, касающимися сего описания", "Описание о Малой России и Украине, Станислава Зарульского, служившего в России капитаном", "Замечание до Малой России принадлежащие". І лише повернувшись до виконання обов`язків секретаря Товариства, Й.Бодянський видав "Источники Малороссийской истории", які включали в себе 85 позицій у першій частині та 115 позицій у другій і охоплювали період від 1649 по 1722 рр.
Документів у цій публікації містилось більше, ніж було вказано заголовків узагальнюючого плану, так як деякі з останніх включали декілька документів, наприклад, слідча справа Кочубея та Іскри включала 47 документів. Враховуючи те, що Й.М.Бодянський планував видати три або чотири частини "Источников..."[3], а було видано лише дві, а також те, що із додатків та використаних у тексті "Истории Малой России" документів видно, що історик мав у своєму розпорядженні джерельні матеріали, датовані 1764р., а публікація "Источников..." завершувалась 1722 р., можна припустити, що частина переданих істориком джерел залишилась неопублікованою Й.М.Бодянським. На жаль, поки що не вдалося віднайти матеріали, передані Д.М.Бантишем-Каменським і дати відповідь на це питання. Можливо, на процес видання вплинула невідповідність археографічним вимогам часу, про що зауважували критики, але це малоймовірно.
Публікації джерел, здійснені у вищезазначених виданнях, можна поділити за характером подачі матеріалу на кілька груп: 1) повністю опубліковані документи, вміщені у додатках до 1-го видання "Истории Малой России", "Примітках" до 2-го видання та в "Источниках..."; 2) публікації витягів із документів у "Примітках" до 2-го видання та у тексті "Истории Малой России", частково - в "Источниках..."; 3) публікація фрагментів наративних джерел та історичних творів у тексті книги та "Примітках" до 2-го видання.
За тематикою зазначені публікації відносились до історії Гетьманщини, українсько-польських, українсько-російських, українсько-шведських стосунків тощо. В "Истории Малой России" були опубліковані також фольклорні джерела (у тексті 46-го розділу та у "Примітках"), публікація яких носила ілюстративний характер. Як ілюстративний матеріал були використані також іконографічні джерела.
Визначення рівня методики видання джерел, на нашу думку, можливо при умові використання таких параметрів оцінки:
вибір документів та їх розміщення;
наявність та зміст заголовків документів;
особливості передачі тексту джерел;
наявність коментарів та приміток до джерел.
Д.М.Бантиш-Каменський підходив до проблеми відбору джерел із точки зору їх можливості відтворити історичні події, проілюструвати власні висновки. Враховуючи, що відібрані документальні джерела у більшості були унікальними за змістом (тексти угод, листи, універсали, царські маніфести) і у ряді випадків представлені копіями з копій, друкованими варіантами маніфестів тощо, можна говорити лише про ступінь їх автентичності та оригінальності.
Як відзначалось вище, документи публікувались як у тексті "Истории Малой России", так і відокремлено. При цьому у тексті твору та "Примітках" до 2-го видання документи публікувались у витягах та у повному варіанті, а відокремлено - лише у повному варіанті. Упорядковані вони були за хронологічним принципом з латинською нумерацією у додатках до 1-го видання, в "Источниках..." - за тим же принципом із нумерацією арабськими цифрами.
Заголовки документів (дата, найменування, вказівка на автора чи адресата, місце створення) при публікації джерела у тексті твору були практично відсутні. Іноді подібну інформацію можна знайти у тесті, що передує документу. У додатках до 1-го видання вміщено 103 заголовки до опублікованих джерел. Їх зміст далеко не рівноцінний: у більшості заголовків відсутня дата створення документу. Джерел у додатках було надруковано більше, тому що під одним заголовком іноді було вміщено декілька документів. Наприклад, під заголовком "Грамоты Государевы к Мазепе" під різними датами було опубліковано 13 документів із розбивкою за буквами латинської абетки[4], під заголовком "Письма Гетмана Мазепы к Государю" було вміщено 4 документи[5] тощо. Іноді до заголовків Д.М.Бантиш-Каменський включав стислий опис змісту джерела: "Грамота Государя Петра І к Гетману Ивану Скоропадскому, в коей уведомляя о бежавших с изменником Мазепою малороссийских старшинах и всякого звания людях, обещает простить их, и возвратить им имения и чины, если они, оставя шведов, прибегнут к нему, Государю; в противном же случае ослушники сего указа, будучи пойманы, смертию накажутся. 7 ноября 1708 г."[6].
В "Источниках...", які, як зазначалось вище, Й.М.Бодянський зміг видати лише у 1858-1859 рр., були збережені ті заголовки, що були складені Д.М.Бантишем-Каменським. У переважній більшості вони включали дату, найменування, вказівку на автора або адресата. Іноді найменування (подібно до джерел, вміщених у додатках до 1-го видання "Истории Малой России") включало стислий опис змісту джерела. Під одним узагальнюючим заголовком справи могли бути розміщені заголовки окремих документів, що до неї входили. Відмінність у системі заголовків у додатках до 1-го видання "Истории Малой России" та в "Источниках..." - у наявності датування переважної більшості джерел в останньому.
Текст у витягах із документів, включених до "Истории Малой России", Д.М.Бантиш-Каменський передав мовою, наближеною до мови першої половини ХІХ ст, замінюючи архаїзми. У тексті документів у додатках до "Истории Малой России" присутнінезначні зміни у ряді випадків, а в "Источниках..." повністю збережено текст оригіналів. У випадку пошкодження документів непрочитані місця позначались певною кількістю крапок, яка залежала від об`єму пропущеного тексту.
Публікації документів мали примітки та коментарі, які можна розділити на дві групи: 1) примітки та коментарі до тексту документу; 2) примітки та коментарі до змісту документу.
Перші були представлені:
інформацією про місце, іноді - умови збереження документу, із зазначенням
Loading...

 
 

Цікаве