WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → С. Оріховський-Роксолан та перше українське відродження - Реферат

С. Оріховський-Роксолан та перше українське відродження - Реферат


Реферат на тему:
С. Оріховський-Роксолан та перше українське відродження
?
Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566) - українсько-польський письменник-гуманіст із загальноєвропейською славою є знаковою фігурою початкової стадії першого українського Відродження. Вивчення його багатої творчої спадщини та відносно добре задокументованої біографії має пролити світло на джерела, ґенезу та прабатьківщину "протоукраї`нської ідеї" - основи ранньо-національної міфології українців.
Більшість дослідників Ренесансу в Україні вказують на його західноєвропейське походження, проте відлік історії українського відродження звичайно розпочинають з другої половини XVI ст., пов`язуючи його початок з діяльністю Острозького культурно-просвітницького гуртка. До цього часу, гуманістична діяльність українців розглядається тільки в контексті загальноєвропейського або польського Ренесансів [1]. Така трактовка процесу Відродження видається занадто спрощеною.
Відомо, що поліетнічна держава (федеративна і тим більш унітарна звичайно намагається досягнути певної гомогенності населення. 3 цією метою вона підтримує культуру панівної етнічної групи і сприяє асиміляційним процесам на всій контрольованій території. Проте, така політика є "викликом" для етнічних меншин і на-на "відповідь"* у вигляді плекання місцевих традицій і зародження осібної національної чи "протонаціональної" свідомості. Потужність "відповіді" звичайно залежить від багатства культурно-політичних традицій меншості, наявності конфліктів в історії стосунків між нею і панівною етнічною групою [10, с.35].
Місцем найвищого напруження у протистоянні офіційній Іій асиміляції природно стають землі етнічного прикордоння, що першими вступають у боротьбу з інокультурним впливом На прикордонників звернуті очі всієї "землі", саме вони звичайно стають першими "національними" героями. Отже, на західноукраїнських землях у складі Польської Корони - воєводств Руського та Белзького, які вперше стають об`єктом офіційної асиміляційної політики центрального уряду та пануючої польської етнічної спільноти, і мала зародитись "русинсько-українська відповідь". Крім того, у XV-XVІ ст. території Західної України під контролем Польщі належали до найбільш заселених і розвинутих у культурному відношенні і виконували, поруч із Волинню, роль гінтерланду для східноукраїнських земель прикордонних зі степом [4].
Перемишлянщина - батьківщина С.Оріховського, навіть серед інших західноукраїнських земель, займає виняткове місце у першому українському відродженні (як, між іншим, і в другому національному відродженні XIX ст.). Перемишль відомий своїми традиціями політичної боротьби за збереження давньоруської спадщини - рухом Дмитра Дедка, боротьбою української шляхти за зрівняння в правах із польською, що проходила протягом першої половини XVст.
У XVIст. Перемишлянщина вирізняється навіть серед інших західноукраїнських земель чисельною верствою саме етнічно української шляхти [3]. У майбутньому вона дала багатьох козацьких гетьманів - Я.Орішовського, П.Сагайдачного, М.Жмайла, П.Павлюка і, за версією І.Крип`якевича, була місцем звідки походив рід Б.Хмельницького [11].
З Перемишлянщини походили й роди Копистенських, Терлецьких, Тустановських, Яворських та ін. представники яких уславилися на ниві української культури. Відомий український історик І.Крип`якевич охарактеризував місце Перемишля в західноукраїнських землях таким чином: "В XV в. перейшло верховодство (культурне, не політичне) в Галичині від Галича на Перемишль: тут було одиноке галицьке єпископство і коло нього групувалися змаганнія Русі. Тут наперед відзискало духовенство привілеї на церковні маєтності (1469 р.), тут і руське міщанство вперше зачало боротьбу за права в місті (1491 р.). Львів зіставав довго з заду за Перемишлем аналогічні визвольні змагання зачав чверть століття пізніше: в 1520 рр. боротьбу з містом і в тім-самім часі обезпечуваннє церковної майна, - все за взірцем Перемишля. Аж в 1540 рр. з відновленням владицтва переходить на Львів гегемонія в культурних справах Руси" [5].
Отже, С.Оріховський із самого народження потрапив між двома культурними струменями - загальнорічпосполитським, офіційно-польським та українським. Одначе, за висновком авторитетного дослідника національних процесів Е.Сміта, власна держава та реальна аристократична спільнота надавали більше можливостей для формування нації, особливо це стосується початкових етапів цього процесу [10, с.63-67]. Відтак, природно, що становлення поляків як "нації" відбувалося інтенсивніше, аніж такі самі процеси в інших народів, які мешкали в Короні Польській.
Українці як й інші "недержавні" народи та "демотичні" спільноти були змушені піти шляхом "народнокультурної мобілізації", який є тривалішим, має яскраве релігійне забарвлення і наражається різні додаткові перепони. Крім того, як пише Я.Й.Грицак: "Перш ніж національні будителі змогли обнародувати переконливу концепцію своєї нації, їм та їхнім попередникам доводилося жити і працювати у політичному і культурному просторі, що був здомінований іншою, "історичною" ("державною", "великою") нацією" [2].
Канадський дослідник П.Магочій, аналізуючи Друге українське відродження виділяв в ньому три стадії: 1) стадію збирання спадщини; 2) організаційну стадію; 3) політичну стадію [6]. Гадаємо, таку схему можна поширити і на Перше відродження в Україні. Діяльність С.Оріховського тоді розглядатиметься в контексті першої стадії "відродження".
Нижньою межею його був початок проникнення ренесансних ідей на територію України (друга половина XVст.), верхньою - середина XVIст. Наступна, організаційна стадія відродження в Україні пов`язана з братським рухом та діяльністю "острозького гуртка". З часів другої половини XVI ст. можна говорити про визначеність напрямку "Першого відродження" - оновлення православ'я, Завершенням цього етапу можна вважати діяльність П.Могили і піднесення Києва (можна говорити про нове територіальне наповнення змісту поняття "гінтерланд" для України) як центру культурно-національного відродження. Останній, "політичний" етап першого українського відродження пов`язаний із "козацькими війнами" і Національною революцією середини XVII ст. Постать С.Оріховського, яка стоїть на межі двох перших етапів, дозволяє глибше зрозуміти, чому було надано перевагу саме православній традиції, оцінити потенціальні можливості і слабкі тих альтернатив (українського католицизму, уніатства або протестантизму).
Про зацікавлення Оріховського "національною" проблематикою свідчить вже постійне додавання ним до свого прізвища етноніма Роксолан або Русин. Як діяч початкової стадії українського відродження він цікавився проблемою походження народу, його історичним корінням, його "славою" і минулим "золотим віком".
У цьому зв`язку найбільш цікавою є початок першої хроніки-річного запису праці Оріховського з сучасної історії Польського Королівства - "Аннали" (1554 р.) озаглавлений - "Початок Поляків". У ньому поруч із поляками письменникподає відомості про інші слов`янські народи - Чехів і Русів та про їх стосунки між собою та із світом. Загалом історичні уявлення Роксолана ґрунтуються на ренесансних міфах, і мають небагато спільного з дійсністю, але оповідання гуманіста цікаве з огляду на те як античні міфі ставали в часи Відродження основами для національної міфотворчості. Так, слов`ян Оріховський виводив з Балкан, зокрема з території Далмації і Македонії.
Це дало йому підставу вважати слов`ян нащадками фалангистів Олександра Македонського, які "світ цілий підбили були, через це самі себе Слов`янами, тобто славою слинучими і захисту повними, батьківською назвали мовою" [13,с.12].
Дуже цікавим, з огляду на майбутнє значення в історії українського відродження, є визначення Оріховським національної приналежності за мовним
Loading...

 
 

Цікаве