WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Державницька ідея в російській історігорафії - Реферат

Державницька ідея в російській історігорафії - Реферат

державних установ під кутом зору історії економіки, фінансів, соціальної історії. Представником цих тенденцій був В.Ключевський, який звернувся до вивчення політичної еліти Росії. До речі, Т.Єммонс пояснює цей інтерес Ключевського та його учнів (наприклад, Ю.Гот'є) до верхніх верств суспільства "зачарованностью недворянина", который с помощью образования приобщился к европейской культуре" [21, с.55].
П.Мілюков модернізував державницьку ідею з "матеріальної сторони", вивчаючи державне господарство Росії доби Петра І [7]. Інновації О.Преснякова полягали в тому, що він відмовляється від таких державницьких концептів, як "рід", "договір" і додержується думки щодо існування сімейно-вотчинних стосунків між князями у Х-ХІІст. [П].
Державницька ідеологія просякає погляди і марксистські орієнтованих істориків. Так, Г.Плеханов, виходячи з соловйовської ідеї колонізації та теорії закріпачення станів формулює ідею про "азіатство" Росії, подібність її з східною деспотією. На відміну від державників він розглядає самобутність Росії у контексті її взаємин не лише з Заходом, Європою, але і зі Сходом. Московська держава, за словами Г.Плеханова, відрізнялась від західноєвропейських країн тим, що "закрепостило себе не только низший земледельческий, но и высший служилый класс, а от восточных, на которое оно очень походило с этой стороны, - тем, что вынуждено было наложить гораздо более тяжелое иго на свое закрепощенное население" [10, с.86). Зростання цього гніту дослідник пояснює тим, що"Россия была страной, колонизовавшейся при условиях натурального хозяйства" [10, с.85].
Відома ідеологема М.Покровського "торговий капітал" була також епіфеноменом державницької свідомості. Самодержавство і бюрократія - органи влади торгового капіталізму в умовах позаекономічного примусу, Московське царство - це "торговий капітал у мономаховій шапці",
Більш того, державницькі ідеї стали складовою радянської історичної концепції. На двійчастий характер цієї концепції звернув увагу один з перших її критиків Г.Федотов. Протиріччя полягало у поєднанні реабілітованої державницької ідеї з класовим підходом: до XVIст. - позитивний процес розбудови держави, з XVIIст. вона стає об'єктом ненависті, "тлом для революції" [І 7, с.158].
У кінцевому розрахунку виникає цілком природне питання: у чому живучість, разюча мімікрія державницької ідеології? Навряд чи було випадковим збігання у свідомості консервативних, ліберальних та марксистських авторів ідей щодо особливої ролі держави в російській історії, культурі, політиці, економіці, ідеології. Йдеться про державницьку свідомість, етатистський стиль мислення російських інтелектуалів.
Звичайно, ідеалізація ролі держави в Історії Росії має своїм підґрунтям історичні реалії, як-от величезний простір, суворий клімат, рівнинний ландшафт, що зумовили розпорошеність нечисленного населення. Політична влада в таких умовах виконує інтегруючи функції. Все це призвело до абсолютизації, фетишизації ролі держави в суспільній свідомості.
У XVIII-XIXст. ці особливості набувають рефлексивних форм в офіційній ідеології та історичній науці: М.Карамзін навіть формулює принцип "державної моральності" ("государственной нравственности"), згідно якої кожний освічений громадянин повинен знати минуле своєї країни. Історія Росії сприймалась як історія самодержавства, У XIXст. поряд з ідеєю державності в громадській свідомості кристалізується ідея соборності, "общинності", "Земли" (у слов'янофілів). Ця опозиція "держава - соборність" зберігається до наших часів і знаходить модерні інтерпретації. Однією з таких інтерпретацій є концепція "великого суспільства" Ол. Ахієзера, за допомогою якої автор прагне проаналізувати становище, що склалось після розпаду СРСР. "Велике суспільство", ядро якого становить державність, та локальні спільноти (сім'я, рід, громада тощо), тоталітаризм і локалізм, авторитарний та соборний ідеали - діалектика їх взаємодії визначає сенс російської історії. Крах "великого суспільства" у 1917 р., розпад СРСР - це спроба подолати розкол між народом і владою, пошук рівноваги між "великим суспільством" та народами, які прагнуть до утворення своїх власних "великих суспільств" [1, с.18]. Якщо продовжити думку Ол. Ахієзера, то Україна зараз рухається по шляху утворення вчасного "великого суспільства" з такими необхідними атрибутами як державність та соборність.
Державницька школа як предмет нашого огляду - це окремий випадок державницької свідомості в її наукових формах. У попередній історіографічній традиції наголошувалось на ідейно-політичному характері світогляду державників. їх погляди оцінювалась як вершина буржуазного лібералізму в Росії, політична програма реформ "зверху".
Науковий сенс, історико-філософські витоки цього явища річ міської історіографії залишались нібито на периферії спеціальних досліджень. XIXст., як відомо, - вік націоналізму. Ідейним підґрунтям його був романтизм. Втім на російському ґрунті націоналізм набуває державницького характеру. У світогляді державницької школи старий "державницький міф" немов оживає, дістає соціального змісту, романтичного забарвлення.
Словом, йдеться про зміну акцентів щодо визначення ролі та місця державницької школи в російській історіографії. Час переоцінки мабуть ще не прийшов.
?
Бібліографічні посилання
1. Ахиезер А. С. Россия как большое общество // Вопр. философни. 1993. № 1
2. Вестник Европы 1886. №10.
3. Дубровскнй А. М. Государственное направление // Отечественная история с древнейших времен до 1947 года : Энциклопедия. М., 1994. Т. 1.
4. Иллерицкий В. Е. О государственной школе в русской историографии // Вопр. истории. 1959. № 5.
5. Историография истории СССР с древнейших времен до Великой Октябрьской социалистической революции / Под ред. В.Е.Иллерицкого, И.А.Кудрявцева М., 1971.
6. Милюков П. Н. Воспоминания. М., 1991.
7. Милюков П. Н. Государственное хозяйство России в первой четверги XVIII столетия й реформа Петра Великого. СПб., 1905.
8. Милюков П. Н. Юридическая школа в русской историографии (Соловьев, Кавелин. Чичерин, Сергеевич) //Русская шлсль. 1886, № 6.
9. Михальченко С. Й. О критериях понятий "школа" в историографии // історична наука на порозі XXI століття: підсумки та перспективи. X., 1995.
10. Плеханов Г. В. История русской общественной мысли. М., 1918. Т. 1.
11. Пресняков А. Е. Образование великорусского государства. СПб., 1918.
12. Рубинштейн Н. Л. Русская историография. М., 1941. Гл.18.
13. Сахаров А. М. Историография истории СССР. Досоветский период. М, 1978.
14. Сергеевич В. Й. Древности русского права: В 3 т. СПб., 1908-1911.
15. Сергеевич В. Й. Лекции и исследования по истории русского права. СПб., 1883.
16. Соловьев С. М. Наблюдения над исторической жизнью народов. Собр соч. СПб.,(б.г.).
17. Федотов Г. П. Как Сталин видит историю России? // Вопр. философии 1990. № 8.
18. Чичерин Б. Н. Духовные и договорные грамоты // Опыты по истории русского права. М., 1858.
19. Чичерин Б. Н. Опыты по истории русского права. СПб., 1858.
20. Шапиро А. Л. Русская историография с древнейших времен до Ассоциация "Россия". Изд-во "Культура",1993.
21. Эммонс Т. Ключевский и его ученики // Вопр. истории 1990, № 10:
Loading...

 
 

Цікаве