WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Атестати запорозьких козаків в архіві Коша нової Запорозької Січі як джерело до вивчення козацьких біографій - Реферат

Атестати запорозьких козаків в архіві Коша нової Запорозької Січі як джерело до вивчення козацьких біографій - Реферат

щоб осісти у Гетьманській Україні [53]. Козак куреня Ведмедівського Степан Мойсейович Завадовський народився в Хотині в єврейській сім`ї. До 1763 р., як свідчить атестат, за дорученням військового осавула Василя Рецептового, він виконував секретні доручення і за надання цих секретних послуг, отримав атестат [54]. В 1767 р. прийшов у Коренівський курінь болгарин Григорій Велінов, який народився у Софії. Він брав участь у військових походах козаків упродовж 1769-1773 рр. [55]. "Колишній козак" Захарій Григорович був сином Очаківського диздаря (коменданта) Мустафи (Хачи Бея). Малолітнім і пораненим, разом з братом у 1737 р. він потрапив у полон, а надалі виховувався при садибі полковника Капніста, прийняв православ`я. В Запорозьку Січ З.Григорович прийшов у 1748 р. у Брюховецький курінь, служив там до 1757 р., а потім вирішив одружитися умістечку Багачка Миргородського полку [56].
Традиційно до козацької старшини потрапляли вихідці із числа підданих польських і українських шляхетних родин, нащадки реєстрового козацтва, поляки за народженням. Товариш куреня Менського Семен Степанович мав прізвисько Лях, народився в Польській Україні, в 1739 р. почав служити в Січі [57]. Цікавим є документ колишнього кошового отамана Олексія Григоровича Білецького, що походив із родини близької до шляхтичів Бєльських, і в атестаті прізвище кошового вказане саме так: "Алексей Григорьев сын Білскій" [58]. З 1745 р. він служив у Васюринському курені, у Військовій канцелярії, звідки "в разные войсковые нужные и секретные посылки" посилався, а з 1750 р. відзначений був званням військового старшини.
Атестати знатних товаришів куренів Титарівського Тимофія Горкушбнко і Нижньостебліївського Косьми Мишури мають схожі тексти, написані майже за трафаретом, нічого не говорять про місце народження і походження, початок військової служби датують першою половиною 30-х рр., та вказують, що обидва бували у походах і баталіях "не щадя живота своего [59]. В документах Січового архіву збереглися чернетки атестатів Василя та Івана Швидких і Григорія Швидкого, ступінь родинних стосунків яких встановити важко. Іван і Василь Швидкі за документами були синами Федора Швидкого, який відзначився під Полтавою. Після війни зі шведами він став сотником в Полтавському полку. Сини по смерті батька продовжили службу у Війську Запорозькому, бували в походах у 1735 р. з кошовими І.Малашевичем, І.Білецьким. Іван Швидкий - козак Корсунського куреня, Василь Швидкий -товариш того ж куреня, учасники бойових операцій проти татар у 1739-1744 рр., направлялися у Крим для розвідок, і просили видати їм у 1761 р. атестати. У 1759 р. Іван Швидкий, а в 1762 р. - Григорій Швидкий, обіймали посади військових товмачів [60].
Переважна більшість власників атестатів - українці, які приходили з різних територій України. Дехто з них прагнув туди повернутися, мав рідню та власність, але дехто осідав у межах Вольностей. Козак куреня Дінського Семен Пантелеймонович Бардадим рахувався у курені з 1720 р., мав виключно військовий послужний список, "определяем в задания разные старшинские", та в 1745 р. одружився і залишився жити у Новому Кодаці, виконуючи разом із місцевими козаками і мешканцями військові повинності [61]. Причинами завершення військової служби запорожці називали вік і стан здоров`я, зміну сімейного стану. Та причинами звільнення були і економічні чинники, як успадкування батьківського чи родинного майна, неспроможність утримувати себе на службі через зубожіння та прагнення звільнитися від податків і зобов`язань на користь Війська. Так, полковий старшина Василь Волошин закінчив службу й оселився на Лівобережній Україні через наслідування "его тамо имеющихся грунтов" [62].
Полтавський, Лубенський, Миргородський полки - суміжні з Запорожжям військово-територіальні одиниці, пов`язані, як це підтверджують документи, надзвичайно тісно. До справ Запорозької Січі полкова лівобережна старшина залучалася розпорядженнями гетьмана, Сенату, військовими і прикордонними потребами, козацькі сини намагалися здобути славу в куренях і військовий експедиціях, особливо, коли не було реальних можливостей посісти місце без визнання військових заслуг. Проте і запорожці, пройшовши школу військових звитяг і набувши дипломатичного досвіду, мали можливість осісти на Лівобережжі, взяти шлюб, заручитися підтримкою і протекцією як січової, так і полкової старшини.
Закономірність появи подібного виду документів пов`язана з процесами, які відбувалися у цей час у сфері соціальних взаємин, і з одного боку демонструвала бажання частини козацтва закріпитися у певному становищі або, бажання зрівнятися з великоросійським дворянством [63], але з іншого відображала розвиток внутрішніх процесів і зростання впливу старшинського угрупування у козацькому середовищі. Атестати ілюструють процес виділення групи знатних військових товаришів на Запорозькій Січі. Л.Окіншевич вважав, що Запорожжя мало з Гетьманщиною "одинакові форми адміністративної та соціальної організації..., аналогічну верству людности та аналогічний правний інститут значного військового товариства. Тільки у зв`язку з тим, що історичний розвиток цих частин України йшов трохи зміненими і трохи спізненими темпами, порівнюючи до Гетьманщини, чому сприяло їх окраїнне положення на широких новозаселених степових просторах, - значне товариство з`являється тут трохи пізніше. На Запорожжі перші згадки про значне військове товариство зустрічаються з 70-х рр. XVII ст., а в XVIII ст. воно є явищем постійним".
Предметно вивченням питання статусу військових значних, чи знатних,
товаришів для Гетьманщини займався Л.Окіншевич. Відомі роботи українських
істориків М.Костомарова, О.Лазаревського, В.Модзалевського, О.Грушевського, Д.Міллера, О.Єфименко, В.Мякотіна, М.Слабченка, МВасиленка в контексті вивчення ними історії української старшини як верстви, яка очолювала політичне життя країни і "вже цим ставала в центр історичних подій та процесів". Л.Окіншевич дійшов висновку, що постійне коло знатного військового товариства почало формуватися в 50-70 рр. XVII ст., і що протягом XVIII ст. оформлюється відмінна від усього козацького загалу соціальна група як початок станової організації суспільства. Економічно це пов`язувалося із заняттям певної військової посади, наданнями на ранг, тобто за службу, землеволодінь і закріплення потім їх у повну власність. Зарахування до групи значних товаришів убезпечувало їх від втрати свого соціального і економічного становища.
Починало формуватися знатне козацтво на засадах старого шляхетського права, підтвердженого участю у війні Б.Хмельницького, коли українська шляхта масово показачувалася і до неї приєднувалися висунуті завдяки їх власним якостям і зусиллям елементи. Всі вони готувалися оформитися у новий суспільний стан. Так поступово прискорюється процес складання
Loading...

 
 

Цікаве