WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Роздуми над творенням історіографічного образу запорозького козацтва (на прикладі задунайського) - Реферат

Роздуми над творенням історіографічного образу запорозького козацтва (на прикладі задунайського) - Реферат

і спроби порівняти їх з іншими історичними джерелами. Автор не зупинився на докладному висвітленні причин знищення Запорозької Січі і фактично не дослідив справжню історію запорожців після 1775 р. Він тільки передав настрої козаків, які мусили кинути свою рідну землю і просити захисту у турецького султана. Сам вихід в Туреччину передано за оповіданнями М.Л.Коржа.
Отже, історики-народники XIX ст., поставивши метою історичної науки дослідження життя народу, тим самим стали в тісний зв`язок з етнографією і логічно продовжили традиції, закладені попередньою романтичною добою. Спеціальні дослідження та окремі нариси, що у другій половині XIX ст. були присвячені запорозькій тематиці, демонструють типові для тогочасної української історіографії риси - фольклоризм та етнографізм. Частіше всього вчені просто друкували віднайдені ними народні пісні та перекази, надаючи їм інколи коментарі чи супроводжуючи загальним описом місця походження твору тощо.
Наступний етап в становленні й розвитку історіографічного образу Задунайської Січі пов`язаний з виданням часопису "Киевская старина", який набув рис своєрідної енциклопедії українознавства. Вже в перших числах журналу були надруковані невеличкі нариси, присвячені задунайським козакам. На сторінках журналу друкувалися народні пісні та спогади про задунайців та Й.М.Гладкого [1; 18; 20; 24; 25]. Дослідників, які фіксували та передавали усну традицію, передусім цікавили такі питання, як збереження етнографічних особливостей та мови задунайцями на місцях їх колишніх поселень [18]. Поступово окремим об`єктом дослідження і додаткової уваги став Й.М.Гладкий - останній кошовий отаман Задунайської Січі, людина, якій присвячено чимало легенд і переказів в усній народній творчості та романтичних художніх оповіданнях.
Зображення ролі Й.М.Гладкого в подіях, пов`язаних з переходом задунайців до Росії, стає мало не центральним в історіографічному образі Задунайської Січі. Незважаючи на спроби представників російської офіційної історіографії [32, 12, 38] позитивно оцінити вчинок Й.М.Гладкого, в українській історіографії закріпився його негативний образ. Сталося це, на нашу думку, завдяки авторитету праці, яка зіграла вирішальну роль у зображенні як всієї історії Задунайської Січі, так і її останнього кошового. Мова йде про працю Ф.К.Вовка "Задунайская Сечь (по местным воспоминаниям и рассказам)" [15]. Як член київської "Громади" Ф.К.Вовк у 1870-х рр. брав активну участь в етнографічних експедиціях В.Б.Антоновича. Пізніше, внаслідок політичних переслідувань, він опинився в еміграції і перебував 1879 р., в Тульчі, а у 1880 - 1882 рр. - в Бухаресті, звідки переїхав до Женеви [21]. За кордоном він продовжував вивчати українське населення за межами своєї метрополії. Ф.К.Вовк обстежив пониззя Дунаю, зібрав цікаві усні свідчення колишніх запорожців і результати своєї роботи опублікував у часописі "Киевская старина" під псевдонімом Ф.Кондратович.
Праці Ф.К.Вовка судилося відіграти вирішальну роль у формуванні історіографічного образу Задунайської Січі. Як представник народницької історіографії Ф.К.Вовк прагнув вивчати народ за допомогою самого народу. Історію задунайських козаків Ф.К.Вовк написав на підставі наративних джерел (спогадів старожилів), що сам і зазначив у заголовку своєї праці. Українських народних пісень збереглося в Добруджі мало, але "почти от каждого старика удалось услышать то или другое, более или менее интересное, более или менее арактеризующее жизнь бывшего задунайского Запорожья. Но истинной находкой в этом отношении оказался стодвадцатилетний старец, сам бывший |запорожец Ананий Иванович Коломиец (рыбачья деревня Катирлез)" [15, 1, [с.31]. Саме А.І.Коломієць і став для Ф.К.Вовка головним героєм і основним джерелом інформації, як свого часу М.Л.Корж для істориків Запорозької Січі. І Протягом багатьох років праця Ф.К.Вовка залишалась єдиною, спеціально присвяченою історії задунайського козацтва. Тому можна зрозуміти надзвичайний авторитет цієї праці. Вся подальша українська історіографія, висвітлюючи історію задунайських запорожців у синтетичних працях з історії України чи історії Козаччини, брала за основу саме роботу Ф.К.Вовка [3; 4; 6].
Початкову історію запорожців в межах Османської імперії Ф.К.Вовк практично не висвітив. Його головна герой - А.І.Коломієць - з`явився на Січі тільки у 1811 р., тому початковий період старому козаку був відомий лише в загальних рисах. За припущенням Ф.К.Вовка, справжньої Січі в дельті Дунаю до початку XIX ст. не існувало: "во всей дунайской Дельте и Добрудже мы не нашли ни одного воспоминания о пребывании там запорожской Сечи, до переселення ее из Сеймен в Дунавец, то есть до 1812-1813 гг." [15, 1, с.51]. Сам Ф.К.Вовк був у Дунавцях і залишив у своїй роботі не тільки детальний опис, але і карту Задунайської Січі. На його думку, "Задунайская Сечь, подобно своей приднепровской метрополии, до самого конца своего существования сохранила тот строго военний полумонашеский характер, в силу которого женщины не могли входить в состав казацкой общины и жить в Сечи" [15, 4, с.728]. Саму Січ автор зображує як точну копію Січей на Дніпрі. Всі старі запорозькі традиції, елементи козацького права на Дунаї, на думку автора, також збереглися: ради, вибори кошового і старшини, суд. Головне заняття запорожців на Дунаї - рибальство, "и в зтом главном занятии выражался больше всего зкономический характер Сечи, как рабочей ассоциации или, лучше сказать, союза ассоциации, представлявшихся отдельными куренями" [15, 4, с.745]. Отже, в узагальнюючих підсумках, визначенні дефініцій Ф.К.Вовк стійко тримався своїх народницьких поглядів. Тому він вважав, що головними причинами переходу запорожців, а потім і українських селян у межі Османської імперії, були пошуки землі і волі, втеча від кріпацтва та імперського гніту.
Саме становище Січі в межах Османської імперії Ф.К.Вовк вважав фальшивим: постійна боротьба з росіянами, серед якихзустрічалися і колишні брати-січовики (чорноморські козаки), боротьба з сербами і греками - проти християн на боці мусульман, необхідність "на віру" або "брат на брата" битися червоною ниткою проходять через всю історію Задунайської Січі [15, 1, с.771]. Ці обставини сприяли виникненню бажання задунайців повернутися до Росії, хоч це й було неможливим при існуючих тоді державних порядках. Але, визнаючи цей факт і тим самим виділяючи об`єктивні причини переходу задунайців до Росії, Ф.К.Вовк у той самий час наче забув про них при описі переходу запорожців у 1828 р. Він підкреслив виключну роль Й.М.Гладкого, який кинув незахищеними жінок і дітей, а також козаків на промислах, а сам з невеликою групою прихильників перейшов на російський бік. Тому, "остатки задунайского казачества, да и все украинское население Добруджи сохранило далеко не добрую память о последнем кошевом, и не столько по политическим мотивам, сколько за множество жертв, погибших вследствие его выхода в Россию" [15, 2, с.287]. Незважаючи на помітний розклад січових традицій, на які неодноразово вказував у своїй праці Ф.К.Вовк, він вважав можливим подальше існування Задунайськєої Січі в межах Османської імперії і перетворення її "в оригинальную, совершенно самобытно и свободно развившуюся украинскую колонию" [15, 4, с.771].
Враховуючи надзвичайну роль, яку її відіграла праця Ф.К.Вовка у подальшому дослідженні історії задунайського козацтва, можна вважати її
Loading...

 
 

Цікаве