WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Роздуми над творенням історіографічного образу запорозького козацтва (на прикладі задунайського) - Реферат

Роздуми над творенням історіографічного образу запорозького козацтва (на прикладі задунайського) - Реферат

впливовий чинник розвитку української історіографії.
Серед пам`яток художньої літератури доби національного відродження безумовна першість належить "Енеїді" І.П.Котляревського - поемі, яка відкрила новий етап у розвитку української літератури та історіографії. Для вивчення нашої теми поема І.П.Котляревського має особливе значення, оскільки є підстави стверджувати, що "Енеїда" була складена за мотивами безпосередньої історії задунайського козацтва (маються на увазі три останні частини поеми).
В літературі вже відмічалась участь І.П.Котляревського в подіях, які були пов`язані з існуванням Усть-Дунайського Буджацького війська та долею задунайського козацтва [29; ЗО; 31]. Перебуваючи на військовій службі, І.П.Котляревський брав участь в російсько-турецькій війні 1806-1812 рр. як ад`ютант генерала К.І.Мейєндорфа, який фактично керував армією, оскільки офіційний головнокомандувач І.І.Міхельсона був старий і постійно хворів [7, с.З]. На цей час припадає і його знайомство з графом О.Ф.Ланжероном, який брав безпосередню участь у вирішенні долі козацтва після ліквідації Усть-Дунайського Буджацького війська. І хоча І.П.Котляревський і не займався спеціально козацьким питанням за дорученням свого керівництва, він перебував саме в тому районі, який у 1807 р. став осередком козацького руху і безперечно був добре поінформований щодо перипетій історії задунайців. Наприкінці XIX ст. полтавські дослідники життя та творчості І.П.Котляревського, використовуючи спогади старожилів, неодноразово писали про зустріч поета з запорожцями на Дунаї в турецьку компанію [9, с.З 1-32; 36, с. 22-23].
У 1809 р. І.П.Котляревський видав "Енеїду" з IV частиною, а до 1819 р. V і VI частини твору. Тому, можна припустити, що події 1806 - 1807 рр. безпосередньо вплинули на автора і знайшли своє відображення в останніх частинах "Енеїди". Текстологічний аналіз поеми також доводить, що вона була створена за мотивами історії задунайського козацтва. Пошуки Енея з козацькою громадою кращої долі на новій землі можна розглядати як спроби запорозького товариства відродити свою організацію за межами первісної території (будь-то на Дунаї, Кубані чи в Буджаку - доля запорожців наприкінці XVIII - на початку XIX ст. часто повторювалася).
"Енеїда" І.П.Котляревського і соціально-побутові російськомовні твори В.Наріжного [19] поклали початок белетризації та міфологізації української історії взагалі та запорозького козацтва, зокрема. Ця тенденція логічно продовжилась і закріпилась за часів романтичного періоду розвитку української історіографії XIX ст. [13; 14]. Оскільки Романтизм, на відміну від Просвітництва, був зорієнтований на індивідуальні, самобутні, а не універсальні категорії, то все неповторне, оригінальне відразу потрапляло в поле зору романтиків. Увага до історії запорожців серед українолюбців-істориків, письменників, мовознавців тощо є в цьому сенсі цілком зрозумілою. Але основні принципи романтичного світосприйняття відразу намітили головні риси відображення будь-яких історичних подій: поетична фантазія, емоційна чутливість, ідеалізована героїка, фольклорна стихія, закоханість в етнографізм.
Історики-романтики (наприклад, І.Срезневський, М.Максимович, М.Костомаров) почали приділяти увагу не лише відомим діячам минулого - представникам соціальної верхівки суспільства, а й народним масам -селянству, а також маргінальним групам - запорожцям, гайдамакам, розбійникам.
Козацтво зазнає помітної ідеалізації в романтичній історіографії історії України. Відбулося це в той час, коли запорожці - ще діючи суб`єкти історії - намагалися знайти собі місце в новій соціальній структурі суспільства. Це сприяло формуванню ідеалізованого образу козака. Тому, як вірно зазначив сучасний український дослідник Є.К.Нахлік, історизм українських романтиків зростав на родючій ниві фольклоризму, щедро удобреній демократичним народолюбством [22, сі 15]. Народні історичні пісні, прислів`я та приказки, а згодом спомини та розповіді старожилів стали для романтиків невичерпним джерелом натхнення і засобом розуміння минулого. Усна народна творчість перетворилася на одне з головних джерел, достовірність якого не викликала сумніву.
Вказані тенденції безпосередньо позначилися на дослідженні запорозького козацтва - темі, яка в 30-40-х рр. XIX ст. потрапляє в центр дискусії представників різних концепцій історії України. Серед таких відомих суспільно-політичних та культурних діячів як М.Максимович, Т.Шевченко, І.Срезневський, які взяли участь у цій дискусії, помітно виділяється постать А.Скальковського - людини, якій довелося зіграти визначну роль у вивченні історії запорозького козацтва.
З 1828 р. А.О.Скальковський почав працювати в канцелярії новоросійського і бессарабського генерал-губернатора М.С.Воронцова. Саме цей рік став поворотним в історії задунайського козацтва, оскільки тоді відбувся офіційний перехід Задунайської Січі у межі Російської імперії. Ця подія справила неабияке враження на молодого чиновника. Восени 1830 р. він став свідком переходу всього задунайського війська із своїми родинами на нові землі на узбережжі Азовського моря. Пізніше, у своїй монографії, присвяченій Нсторії Нової Січі, А.О.Скальковський написав: "Восени 1830 року наближаючись до Корениської переправи, я бачив над Бугом табір цього "Запорозького війська", що очікував дубів по дорозі на свої землі. Ці місця, колись їм такі знайомі (у походах 1769 - 1772 рр.), за час їхньої відсутності із пустелі стали багатою областю: все навколо них змінилося, тільки вони поверталися на батьківщину такими ж, як вирушали, "виходцями-бурлаками" {35, с.591].
Початкові загальні уявлення А.О.Скальковського про запорожців не виходили за межі змісту царського Маніфесту 3 серпня 1775 р. Він бачив у січовиках тільки розбійників і малював запорожців як ворожу до Росії, руйнівну, анархічну силу [34]. Але, опинившись безпосередньо у запорозьких краях, спілкуючись із знавцями української старовини, він почав змінювати І свою точку зору. Сенсацією для істориків і особисто для А.О.Скальковського стало відкриття ним запорозького архіву за 1730-1775 рр. Результатом вивчення безцінних залишків запорозької спадщини стала книга А.О.Скальковського "Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького", яка кардинально змінила ставлення автора, а за ним і української та російської громадськості, до запорожців [33].
А.О.Скальковський став першим, хто поставив тему історії запорозького козацтва як окрему, варту уваги дослідників; першим, хто на документальній основі розкрив історичну роль запорозького козацтва. Його безумовною заслугою, якій ми завдячуємо до сих пір, є введення до наукового обігувеликої кількості документальних джерел. Але як представник романтичної доби, А.О.Скальковський не міг вдовольнитися роллю стороннього реєстратора архівних матеріалів. Його творчу уяву захопила яскрава картина запорозького життя - маленької козацької республіки - на далеких степових кордонах християнської Європи. Всю свою подальшу наукову та літературну діяльність А.О.Скальковський присвятив реабілітації Запорозької Січі в очах громадськості [17, с.260-286].
За допомогою нового, створеного ним позитивного образу, А.О.Скальковський послідовно проводив думку про великі заслуги запорозького козацтва перед християнськими країнами, для яких вони довгий час були надійним захисником з боку мусульманських сусідів. Ті
Loading...

 
 

Цікаве