WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Український діяч Дмитро Маркович - Реферат

Український діяч Дмитро Маркович - Реферат

та прислів`я. Пізніше цей багатий матеріал увійшов до відомої збірки М.Т.Номиса [10, 489, 493].
Приїхавши до Новгород-Сіверського, О.П.Маркович здобув популярність серед місцевого суспільства, особливо молоді. Під час своїх прогулянок він завжди перебував в оточенні кількох гімназистів старших класів. Його вплив виявився у тому, що "мужикофільство", як промовляли поміщики, відразу внесло живий струмінь у суспільне життя: увійшло в моду співати й записувати українські народні пісні, ходити в народному одязі, в центрі уваги опинилась1 постать селянина. Навіть альбоми панночек наповнювались не "черной шалью", а віршами народного поета Тараса Шевченка.
На думку Д.В.Марковича, його дядькові багато хто у Новгород-Сіверському зобов`язаний першими проявами власної національної свідомості. Він був свідком того, як учні у вільний від занять час читали Тараса Шевченка українською, Адама Міцкевича - польською, співали українські, російські та сербські пісні. Така демократична духовна атмосфера, що пробуджувала національні почуття, не сподобалась директору місцевої гімназії п. Кулжинському, який суворо заборонив учням підтримувати знайомство і О.В.Марковичем [10, 500].
У 1862 р. родина Марковичів переїхала до Вологди у зв`язку з новим службовим призначенням батька. У цьому північному місті Росії Д.В.Маркович продовжував здобувати освіту в місцевій гімназії й виховувався, як він писав, "під впливом літератури кращих людей того часу" [10, 501]. Це було дійсно так, адже далека Вологда служила у той час місцем заслання діячів демократичного руху. "Ми, юнаки, - згадував Д.В.Маркович, - дивилися на політичних засланців як на мучеників, як на людей вищого порядку, ідейних, кращих..." [8, 510].
У Вологді Д.В.Маркович потрапив під прямий вплив особистості відомого українського громадського діяча О.Я.Кониського, висланого з Полтави за українолюбну діяльність. Він мешкав під час заслання на квартирі Марковичів і розвинув у гімназиста Дмитра почуття "свідомої любові до вітчизни", під якою розумілася Україна [8, 510, 512]. Однак закінчити навчання у вологодській гімназії Д.В.Марковичу не судилося. У грудні 1865 р. помер батько, і сім`я повернулася до Полтави [10, 502].
На початку 1866 р. 18-річний Дмитро Маркович влаштувався вільним слухачем у Київському університеті св. Володимира. Вільнолюбна натура юнака прагнула самостійного життя. "Уіверситет, - згадував Д.В.Маркович в автобіографічному нарисі, - зразу дав світогляд чужий думкам і життю усіх старих" [10, 502; 5, 8]. Тим часом, проживаючи в Києві, Дмитро опинився у скрутному становищі - давалися взнаки безгрошів`я, відсутність знайомих та брак уміння самостійно жити. Тому замість того, щоб здобувати знання, вільний слухач постійно займався пошуками засобів до існування і не знаходив їх. Незабаром хвороба поклала його у ліжко.
Зазнавши повного фіаско у спробі продовжити навчання, Д.В.Маркович був змушений переїхати до сестри на село, у Новгород-Сіверський повіт, щоб підлікуватись, відпочити і знову розпочати навчання. У Сосниці доля в черговий раз звела його з дядьком Опанасом, в оселі якого племінник прожив другу половину 1866 - 1867 рр. [10, 502].
Опанас Васильович служив тоді акцизним наглядачем. Він мав великий вплив на Дмитра своєю проповіддю чесності, любові до народу, до батьківщини, своєю глибокою вірою у знання і науку. На превеликий жаль, цей непересічний український народолюбець захворів у червні 1867 р. і, переїхавши до Чернігова, помер на руках Дмитра Васильовича 1 листопада того ж року [10, 502 - 506].
Попри життєві труднощі, сильний потяг до знань Д.В.Марковича зробив свою справу. У 1867 р. він вступив на юридичний факультет Ніжинського ліцею, а наступного року перевівся до Новоросійського університету в Одесі, де навчався впродовж 1868 - 1873 рр. і закінчив кандидатом на судові посади [4, 290].
У 1871 р. Д.В.Маркович опинився у Катеринославі. У місті на Дніпрі доля знову звела його з відомим українським народолюбцем О.Я.Кониським, який перебував там на засланні. Симптоматично, що пізніше Дмитро Васильович практично нічого не розповів про цю зустріч, обмежуючись тим, що "... спомини про ці часи, як і про пізніші часи життя Олескандра Яковлевича, не входили в мою програму [8, 513].
По завершенню навчання в Новоросійському університеті Д.В.Маркович працював спочатку, за його висловом, "казенним брехунцем", а згодом справляв посаду судового слідчого. Місцем роботи стало невелике містечко у Кишинівському повіті в Бессарабії, за 200 км від губернського центру. В цій провінційній місцевості довелось прослужити 4-5 років [5, 9, 14; 14, 340].
Наприкінці 1870-х рр. Д.В.Маркович знов потрапив до Катеринослава, де працював судовим слідчим. Судячи з його спогадів, Дмитро Васильович не був задоволений своєю роботою. Адже доводилось постійно спілкуватися з представниками каральною системи, бути її гвинтиком. Тому в душі він постійно себе виправдовував тим, що стоїть "на законі". Пізніше Д.В.Маркович писав: "Багато і я робив, і більше було хиб, злого, ніж доброго" [6; 9, 312 - 313].
Серед добрих справ Д.В.Марковича катеринославського періоду безсумнівно була його участь у місцевій українській громаді [1, 400, 158]. Цей патріотичний осередок українських інтелігентів не залишив по собі програмних і статутних документів. Не вирізнявся він й багаточисельністю учасників. Натомість, про існування катеринославської української громади залишилися згадки у листуванні відомого учасника Київської Старої громади М.В.Лисенка до видатного українського політика-емігранта М.П.Драгоманова.
Перше сповіщення про наявність у Катеринославі українських народолюбців-демократів містилось у листі Миколи Віталійовича з Києва від 15 листопада 1878 р. В ньому М.В.Лисенко писав М.П.Драгоманову про те, як улітку того ж року він разом з іншим київським громадівцем В.Л.Беренштамом перебував у Катеринославі, подорожуючи до Хортиці для археологічних розкопок на Запорозькій Січі. Старогромадівці не тільки "бачились зі своїми", а взяли двох однодумців - Г.В.Донцова і Д.В.Марковича - з собою на дніпровські пороги. У листі згадувався й третій катеринославський діяч -Г.А.Залюбовський, який не поїхав на пороги і характеризувався наступним чином: "Не симпатичний, лукавий і чиновницький: більш язиком і нічого ділом" [1, 157,158].
Подальший аналіз вказаного листа свідчить, що кияни провели в Катеринославі спільний "збір" з місцевими українськими народолюбцями. На ньому "щирі людці", певно Г.В.Донцов і Д.В.Маркович, наполегливо просили якоїсь роботи культурницького змісту: "Ми б найкраще, мовлять, постачили вам переклад якийсь літературний" [1, 158]. Не перебільшуючи значення цієї пропозиції, М.В.Лисенко оцінив прагнення катеринославців: "Спасибі й за те, що люде хоч як пнуться до роботи". Київський громадівець вирішив написати культурницьку програму і надіслати катеринославцям для роботи [1,158].
Д.В.Маркович добре знав деяких діячів Київської Старої громади. Десь у 1876 - 1877 рр., в одного свого товариша по Київському університету, він познайомився з Р.А.Василевським, який тоді повернувся з Герцеговини, де був волонтером,
Loading...

 
 

Цікаве