WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → «Польські аннали» Веспасіана Коховського як джерело до історії України середини і третьої чверті XVIII ст. - Реферат

«Польські аннали» Веспасіана Коховського як джерело до історії України середини і третьої чверті XVIII ст. - Реферат

М.Голинського, власні спогади, спогади очевидців. Належність хроніста до польського табору обумовила використання ним джерел, створених переважно представниками Речі Посполитої, і, відповідно наявність тенденційного ставлення до представників українського табору. Так, причини поразки поляків у Пилявецькій битві, на думку автора, заключалися у важких природних умовах (багниста, грузька рівнина), а також у розрізненості і відсутності координації дій поляків [5]. Відомості В.Коховського про розгром шляхетського війська під Плявцями в цілому підтверджуються джерелами, зокрема аналогічний сюжет битви міститься у листі польського дипломата А.Кисіля до князя примаса і панів про розгром поляків (від 19 вересня 1648 р.). Цей лист можна вважати і офіційною реляцією про Пилявецьку битву, цінність якої підвищує той факт, що Кисіль особисто брав участь у цій воєнній акції [6]. Схожі відомості містяться і у "Щоденнику з описом становища польсько-шляхетських військ під Пилявцями", датованому кінцем вересня 1649 р., анонімногоавтора, в листі галицького стольника А.М`ясковського белзькому воєводі з описом Пилявецької битви, в реляції Д.Заславського сенаторам Речі Посполитої з викладом обставин розгрому польських військ українським військом під Пилявцями [7]. На користь думки про те, що хроніст був знайомий з офіційними звітами про Пилявецьку битву свідчать його власні твердження: "Прийшла до Речі Посполитої повна реляція про ганебну битву під Пилявцями; всі наполягали, щоб командувачі відповіли перед Річчю Посполитою за це... Але все скінчилося лише погрозами..." Особливістю викладу подій у В.Коховського стала висока літературна обробка, що, очевидно, стала причиною широкої популярності перекладу хроніста у пізніших творах. Так, М.І.Костомаров майже цілком "запозичив" у В.Коховського сюжет Пилявецької битви [8].
На сторінках "Польських анналів" міститься чимало відомостей, які до сьогодні є остаточно не з`ясованими, що свідчить про джерелознавчу цінність цієї пам`ятки. Так, оригінальними є дані В.Коховського про українсько-польські переговори у червня 1648 р., особливо факт участі в них у якості посередника між польським послом А.Киселем та Б.Хмельницьким київського митрополита С.Косова - "людини шляхетського походження і у науках обізнаної". С.Косів, за твердженням автора, мав схилити Б.Хмельницького припинити повстання і розпочати переговори з поляками. В.Коховський говорить про зустріч митрополита та козацького гетьмана у червні-липні 1648 р. як про докопаний факт, результатом якого став наказ Б.Хмельницкього "відписати" до воєводи Кисіля, що він бажає розпочати переговори, але спочатку має заспокоїти козацьку старшину" [9]. Через брак джерел точна мета поїздки Б.Хмельницького до Києва наприкінці червня - на початку липня 1648 р. невідома і можливо, вона полягала саме у зустрічі з митрополитом С.Косовим [10].
Оригінальні відомості містяться й при описанні Лоєвської битви 21 (31) липня 1649 р. В.Коховський відмічає невдалий для литовців початок битви, н той час, як цей факт замовчувався усіма джерелами, які вийшли з табору Радзивілла. Хроніст пише, що литовське військо було практично розбите і планувало відходити до Річиці [11]. Не менш оригінальними і цінними видаються відомості В.Коховського про молдавську кампанію Т.Хмельницького, Батозьку битву, битву під Охматовим у 1655 р., дипломатичні заходи перед укладанням Слободищенського трактату у 1660 р., битву під Підгайцями у 1667 р.
Хроніка включає тексти переговорів, пункти замирення, листування між представниками України, Речі Посполитої, Османської імперії і Швеції. Так, В.Коховський вмістив на сторінках "Польських анналів" проект мирної угоди з Річчю Посполитою ("козацькі пункти"). Але вони мають деякі розбіжності з оригіналом [12]. Це стосується пункту, в якому йдеться про кількість реєстру. У В.Коховського про це взагалі не йдеться. Відсутній у автора й пункт про встановлення демаркаційної лінії, у той час як це питання було обумовлено під час переговорів і внесено до проекту [13]. Але це не завадило українському літописцю Гр.Граб`янці майже слово у слово перенести пункти угоди, поданої В.Коховським, у свій літопис [14].
Умови Зборівського договору, який був укладений 18 серпня 1649 р., хроніст також викладає не повністю: замість 11 пунктів у В.Коховського - 6 [15]. Так він оминає такий важливий пункт, як надання київському митрополиту місця у сеймі. Вірогідно, що В.Коховський, який скоріше за все був знайомий з текстом замирення, навмисне ігнорує цей пункт, вказуючи тим самим своє критичне ставлення до нього.
Наведений В.Коховським реєстр козацьких полків, який був складений Б.Хмельницьким у жовтні 1649 р., також містить деякі недокладності. Головними з них є пропущення Білоцерківського полку на чолі з полковником Михайлом Громикою і замість Прилуцького полку у хроніці називається Остерський; наводиться Гадяцький полк (полковник Чарнота), який на той час (1650 р.) входив до складу Полтавського. Помилки допущені у прізвищах Семена Савича - у В.Коховського він Павич, і Антона Ждановича - Антон Адамович; недокладності стосуються й чисельності полків [16].
Деякі хиби притаманні й тексту Гадяцької угоди від 16 вересня 1648 р., який вміщено на сторінках "Польських анналів". В.Коховський повідомляє, що поданий ним текст угоди був укладений 16 вересня 1658 р. під Гадячем, таким чином, мається на увазі проект договору. Але деякі пункти у В.Коховського взяті вже з тексту угоди, яка була затверджена польським сеймом у травні 1659 р. і тими пунктами договору, які були винесені на розгляд сейму. Так, пункт про повне скасування унії був взятий В.Коховським із тексту угоди вересня 1658 р., бо в затвердженому сеймом варіанті про це не йшлося. У даних про кількість козацького реєстру хроніст навпаки, використав дані тексту договору березня 1659 р. (30 тисяч), бо у першій редакції йшлося про цифру 60 тисяч [17]. Оригінальними відомостями В.Коховського є пункт про обрання гетьмана: "13. Надалі Військо
Loading...

 
 

Цікаве