WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Веслав Маєвський – дослідник військової історії польско-українських стосунків і бойового протистояння в XVI-XVIII ст. - Реферат

Веслав Маєвський – дослідник військової історії польско-українських стосунків і бойового протистояння в XVI-XVIII ст. - Реферат

будь-яких скорочень українською мовою, що мені хотілось би обов`язково здійснити на користь української історіографії. Проте це справа майбутнього, а поки що вважаю за необхідне викласти хоча б основний зміст і постулати цього дослідження. Насамперед звертає на себе увагу сам підхід В. Маєвського до висвітлення цієї теми. Хронологічно досліджується період від передумов самого повстання до кінця експедиції на Жовті Води. Знаменне для стилю наукової творчості В. Маєвського є застереження вченого, що з самого початку вчений зазначив, що "брак доступу до рукописних матеріалів, які знаходяться за кордоном, спричинився до того, що розглядаю виключно друковані джерела, а також які походять з рукописних зібрань у Польщі". Дуже важливе й евристичне значення мають загальні зауваження, якими розпочинається ця стаття, в якій говориться (мабуть, уперше в літературі) про долю гетьманського архіву гетьмана М. Потоцького, архіву польського короля і канцлера Єжего Осолінського, кримського ханства. Другий розділ має заголовок "Акти і польська кореспонденція", який розпочинається положенням, що "з огляду на швидке творення легенд про початок повстання особливе значення мають джерела про актовий і півактовий характер (кореспонденції, урядові та півурядові реляції) більш-менш сучасні подіям". Дослідник підкреслив значення їагред матеріалів польського походження групи актів з гетьманської канцелярії. Проте через її стислість значної роль набувають, за термінологією В. Маєвського, "матеріали заступчі", до яких він відносить кореспонденцію Адама Кисіля, яка, проте, має істотні прогалини з 25 квітня до 27 травня 1648 р.). Звернув увагу дослідник на твори (звістки), авторами яких були офіцери або особи з оточення гетьмана. Цікаве спостереження вченого над малою інформативністю донесень ("депеш") Торреса.
Багато цікавих джерелознавчих спостережень та здійснення співставлення (перехресного) свідчень (зокрема датування) в реляціях Пахолка, Мушкетера (драгуна), "Діяріуші чи то хроніці" і "Деннику" ("Паментніках") Друшкєвича (розділ 3-ій). Об`єктом аналізу стали "Кронічка випадків війни польської з козаками" (розділ 4-й) і твір Самійла Грондського "Гісторія беллі Козако-Польоніці" (розділ 5-й), який до цього часу не став, в українській історіографії та джерелознавстві об`єктом спеціального дослідження. В. Маєвський зазначив, що, хоч автор (Грондський) мав інформаторів, які повинні були добре знати ці справи, проте у нього раз по разу зустрічаються помилкові твердження, причини яких, що дуже важливо, вчений намагався виявити. Саме селекція вірогідних свідчень од сумнівних у цьому й інших джерелах є надзвичайно істотним доробком професора! В. Маєвського, збагачуючи новими результатами історію Хмельниччини.
У наступному (шостому) розділі під назвою - "Решта описових джерел: польські, єврейські, молдавські і західноєвропейські" В. Маєвський критично оцінює повідомлення ряду авторів, виділяючи найбільш вірогідного І. Пасторія, В. Рудавського і С. Твардовського. Цікавий висновок В. Маєвського, що в західних країнах початок повстання Хмельницького "не відбився значним відлунням" і жадної інформації не вдалось йому видобути з невеличкого твору ("дзелка") Лінажа де Восьєна. Останній, сьомий розділ, цих джерелознавчих студій проф. В. Маєвського присвячений розгляду свідчень українського, татарського і російського походження, серед яких українські літописи, скупі дані татарського (Хаджі Мехмед Сеная) і турецького (Наїма) авторів. Цікаве відзначення вченим пропагандистського характеру короткого оповідання козацького полковника С. Мужиловського й особливої вартості російського посланця до Польщі дяка Г. Кунакова. Є ще одна структурна частина у цій статті - додатки, названі авторок "Екскурсами" - уточнення хронологічних характеристик і датування деяких епістолярів й Щодо військових подій початку 1648 р.
Дане джерелознавче дослідження В. Маєвського дозволяє здійснити уточнення багатьох питань та аспектів, пов`язаних з початком визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, у висвітленні часу і воєнного мистецтва битви під Жовтими Водами 29.IV- 16.V.1648 р. і, безперечно, заслуговує використання у працях сучасних українських істо-риків.
Не маючи змоги в даній статті докладно розглянути численні праці цього історика, що стосуються історії України і польсько-українських військових подій, зупинимось лише на найбільш істотних результатах його студій у цьому напрямку.
Для В. Маєвського характерні неординарні й переконливі нові підходи для проникнення у сутність військових подій, що дуже наочно видно на прикладі аналізу української, козацької і польської тактики, стратегії, використання польською армією, польським командуванням досвіду, яке воно набувало у війнах з українськими збройними силами у середині XVII ст., особливостей козацької армії і ролі татарського війська як союзника Богдана Хмельницького.
У концентрованому вигляді це знайшло своє втілення у великому розділі, написаного В. Маєвським у збірнику - колективній монографії про історію військової справи у Польщі (1970 р.). Ось ці основні висновки і положення на основі аналізу військового мистецтва середини і другої половини XVII ст. в основному в контексті польсько-українських військових дій і операцій. В. Маєвський, всебічно проаналізувавши хід військових подій перших періодів визвольної війни українського народу, висував, що козаць-ко-татарська угода, укладена в 1648 р., привела до з`єднання двох важливих факторів - "доброї кінноти" (татари) і "доброї піхоти" (козаки), що "ліквідувало існуючу до цього часу польську тактичну перевагу" [14]. Це; призвело до того, як зазначив В. Маєвський, кардинальну зміну ситуації в результатіукраїнсько-татарського союзу що "поляки позбулись істотного фактору своєї переваги у вигляді ударної сили своєї кінноти... В результаті коронна армія (в битві під Крутою Балкою.- М. К.) була оточена й розбита") [15, с.115]. В. Маєвський зробив висновок про кризу польського воєнного мистецтва в 1648-1649 рр., і тільки лише в 1651 р. польська кавалерія стала повноцінною бойовою силою [15, с.115]. Цей виключно важливий висновок В. Маєвського про значення поєднання козацької піхоти з татарською кіннотою для перемоги військ Хмельницького дав підстави в українській історіографії, зокрема сучасній (роботи і кандидатська дисертація 1994 р. сучасного дніпропетровського дослідника історії воєнного мистецтва Визвольної війни українського народу Івана Сергійовича Стороженка [15, с.115-116]), переглянути татарське питання в подіях того часу, визначити роль кримсько-татарського війська в окремих битвах та визвольній війні в цілому.
Безперечною новизною і теоретичною продуктивністю відзначається праця В. Маєвського про те, що новою концепцією у польського командування в 50-х роках XVII ст. проведення бойових дій "було запозичене у певній мірі від повстанців Хмельницького" (особливо після берестецького періоду 1651 р.), масового залучення до боротьби селян у районі дії головних сил шведської армії, використання їх для підтримки регулярних військ і застосування вимотуючої, "гальмуючої" війни як головного способу проведення боротьби" [16], що було складовою частиною воєнної доктрини Б. Хмельницького.
Не менш важливим є науковий доробок професора В. Маєвського в галузі воєнної історії другої половини XVII ст. Це низка статей, заснованих на блискучому аналізі джерел, з аналізом комплексу факторів соціальної, політичної і військової історії, польсько-українських стосунків у такий складний історичний період, який увійшов в нашу історіографію під назвою "Руїни". В наш час в українській історичній науці відбувається перегляд зашкарублих і
Loading...

 
 

Цікаве