WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Внесок Одеського Товариства історії та старожитностей у становлення археографії на півдні України - Реферат

Внесок Одеського Товариства історії та старожитностей у становлення археографії на півдні України - Реферат

список і переклад грамоти молдавського воєводи Ілії (1396) (тут є неточність, оскільки у згаданому році воєводою був Штефан І, а воєвода Ілляш (Іліє) правив у 1432-1433, 1435-1436 та 1436-1442 рр.). Обидва тексти було надруковано у примітках до статті М.І.Надеждіна (№36). У відділенні "Збірка матеріалів" з'явились ще дві грамоти. Перша - земельне пожалування Олександра Доброго (Александру чел Бун) (1407), за якого влада господарів у Молдавському князівстві значно зміцнилась. Цей документ подарував Товариству М.І.Надеждін, який придбав його під час мандрівки по Молдові. Упорядника, який після тексту оригіналу "для ліпшого розуміння" подав текст грамоти тодішньою російською, ретельний опис документу і текстуальні примітки, не зазначено, але є всі підстави вважати ним секретаря М.Н.Мурзакевича (№4). Друга - грамота (копія) воєводи Антіоха Кантемира на підтримку Кипріанівського монастиря (1698, №5). Її представив Товариству кореспондент І.А.Нелідов, а підготував до друку, ймовірно, все той же М.Н.Мурзакевич (хоча в своїй "Автобиографии" він про це не пише).
Коли наприкінці 1848 р. від приватних осіб з Кишенева та Тирасполя надійшло дві грамоти (1434 та 1535 рр.), одну з яких навіть було передано в дар Товариству, М.Н.Мурзакевич вирішив вести цілеспрямований пошук цих джерел. За його ініціативою у березні 1849 р. було відправлено лист до військового губернатора П.І.Федорова, який тоді був ще виконуючим обов'язки новоросійського і бессарабського генерал-губернатора з проханням посприяти розшукам, а потім звернулись і до обласного предводителя дворянства, оскільки в переважній більшості грамоти були земельними наданнями. Від П.І.Федорова імпульс пішов до бессарабського обласного правління, а звідти - до обласних дворянських депутатських зборів, цивільного суду та межевої контори. Першими відреагували повітові суди. Сорокський і Аккерманський суди повідомилипро відсутність таких документів, а ось надіслання у червні того року грамоти господаря Олександра (1554) з Кагульського повітового суду стало "першою ластівкою". 16 грудня з Бессарабської межевої контори було одержано ще дві грамоти ХУІІ ст. (1609, 1667). Після виготовлення копій Товариство зобов'язувалось повернути оригінали назад. Всі зібрані за рік п'ять грамот М.Н.Мурзакевич опублікував у другому томі (№12). В одній з приміток, яка по суті відіграла роль передмови, упорядник зазначив, що цінність цих джерел полягає в тому, що вони: 1) досить давні; 2) написані слов'янською мовою і, головне, 3) показують процес заселення Бессарабії.
За чотири дні до надходження з межевої контори надійшов лист ввід Бессарабського обласного цивільного суду з повідомленням про наявність грамот. Проте деяка їх частина, особливо по межових справах, постійно знаходиться у судовиробництві. Одному з чиновників було доручено відібрати такі з них, які не могли бути задіяні найближчим часом. Наслідки не забарились і 18 квітня 1850 р. до Одеси було відправлено вісім грамот ХУІ-ХУІІ ст. Після повернення документів (червень 1851 р.) з суду було надіслано ще сім грамот ХУ-ХУІІ ст. (листопад 1851 р.). Накопичені і підготовлені до друку 15 грамот було опубліковано у третьому томі "Записок" (№24). Надходження, в тому числі і від приватних осіб, тривали і 1852 р., і після того, але той матеріал було опубліковано у ІУ-У томах. Там побачили світ не лише грамоти, що надійшли з Бессарабії. О.С.Стурдза, член-засновник і перший віце-президент, який на той час відійшов від Товариства, бачачи значний інтерес до грамот з історії Молдови, передав (можливо з національних почуттів) повідомлення про те, що у розпорядженні Сената та Азіатського департамента Міністерства іноземних справ знаходяться грамоти з історії Болгарії, Молдови та Румунії. Відразу ж було вирішено звернутись по допомогу до М.С.Воронцова, щоб ті з них, які торкаються Бессарабії і написані по-слов'янські, одержати в тимчасове користування. Таких грамот виявилось лише п'ять. З них було зроблено копії і відправлено до Одеси. [17]
Багато знахідок рукописів здійснив А.Фіркович. У першому томі було уміщено список частини знайдених манускриптів(№49). Проте обробити джерела з історії єврейського народу Товариству було не під силу. До їх вивчення було залучено сторонніх науковців. Так було запрошено доктора філології Піннера з Німеччини, відомого видавця Талмуду, для складання опису рукописів, знайдених А.Фірковичем у Криму і Дагестані у 1840 р. Після завершення роботи вирішили видати опис окремим виданням за рахунок Товариства (1845). У другому томі Й.Г.Михневич опублікував витяги з нього, додав власні міркування і лист грецького проповідника К.Ікономоса, який містив високу оцінку знайдених матеріалів, зокрема одного зі списків Біблії (№51). У подальшому, як зазначалось, А.Фіркович продовжив пошуки і кількість знахідок збільшилась (але не зріс до них інтерес Товариства). Наприкінці 60-х років він задумав вилучити знайдені матеріали із зібрання Товариства, мотивуючи це тим, що джерела не знаходять там належної наукової уваги. Йому вдалося досягти своєї мети і продати манускрипти Петербурзькій бібліотеці за 100 тис. крб.
У своїй діяльності Товариство не широко практикувало друк джерел, які були географічно віддалені від Новоросії і Бессарабії. Не побачили світ дві оригінальні грамоти польських королів - привілеї трокським караїмам (надійшли з Вільно) та деякі інші матеріали з історії Росії і Туреччини. Єдиним винятком в цей період стала договірна грамота сербського короля Стефана Уроша І Великого з хорватським містом Дубровник (1254), опублікована у першому томі (№2). Оригінал цієї грамоти передав у власність Товариству Д.М.Княжевич, до якого вона потрапила від Є.Обреновича - колишнього президента Ради Сербського князівства (яке користувалось на той час правами автономії у складі Османської імперії). Копію її ще у 1840 р. надрукував у Белграді П.Карано-Тврткович в "Сербских споменицах", але редакційний комітет вирішив оприлюднити і оригінал. На жаль упорядник (М.Н.Мурзакевич) не надрукував перекладу, хоча у примітках разом з детальним описом самого документу подав його стислий зміст.
Не знайшли відображення у перших трьох томах етнографічні матеріали кримських татар, які зібрали і представили Товариству Є.П.Шевельов та А.Ч.Крим-Хаваджи , а також житійна література. Зокрема, у першому томі внаслідок заборони Петербурзького комітету духовної цензури не були надруковані "Житія" Стефана Сурозького та Іоанна Сучавського (ХІУ ст.). [18]
Варто відзначити і такий прояв археографічної діяльності Товариства як друк історіографічних пам'яток. У цей час було придбано цілу низку невиданих і невідомих творів видатних археологів І.П.Бларамберга та П.Де-Брюкса. Згодом було опубліковано по одній статті кожного
Loading...

 
 

Цікаве