WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Народний календар як джерело національно-історичної пам`яті українського народу - Реферат

Народний календар як джерело національно-історичної пам`яті українського народу - Реферат

гетьманом Іваном Мазепою. Помер у 1696 р.
Своєрідним у календарі є день 27 лютого - дванадцяти греків-будівельників Успенського собору в Києві. Бо кілька відомих історичних осіб і легендарних перекручень пов`язані з ним. Цей головний храм Києво-Печерського монастиря було споруджено в 70-ті роки ХІ ст. За легендою, Пресвята Богородиця явилась в Константинополі дванадцяти будівельникам церков, дала їм золото і звеліла збудувати церкву на честь її Успіння - закінчення земного життя. Коли греки прибули до Києва, князь Святослав Ярославович подарував монастирю поле, на якому мали спорудити собор. На очах численного натовпу, говорить інша легенда, з неба зійшов вогонь і спалив всю рослинність на відведеній ділянці. Серед присутніх був 10-річний княжич Володимир (у майбутньому Володимир Мономах.), що хворів і тут же зцілився. Тоді будівельники-греки й розпочали зведення собору. Головну роль у його спорудженні відіграли місцеві майстри. З давніх часів собор став усипальницею видатних діячів. У ньому, зокрема, були поховані київський воєвода Ян Вишата, князі Скиргайли, Олельковичі, просвітителі і письменники Єлисей Плетецький, Петро Могила, полководець Румянцев-Задунайський.
Давно в українців є прислів`я "На Бориса і Гліба берися до хліба", бо в цей день (15 травня) проходять важливі сільськогосподарські роботи. А встановлено цей день з нагоди перенесення мощей цих перших українських святих у 1072 р. і 1115 р. Князі Борис і Гліб, сини Володимира Святославовича, були підступно вбиті у 1015 р. за наказом старшого брата Святополка. Князі були поховані у Вишгороді в церкві святого Василія, а в 1072 р. їхні мощі були перенесені до нової церкви, названої їхніми іменами. У столітню річницю загибелі Бориса і Гліба (1115 р.), коли київським князем став Володимир Мономах, відбулось ще одне урочисте перенесення мощей у кам`яний храм, збудований Олегом Святославовичем, онуком Ярослава. 8 серпня відзначають Мойсея Угрина, який служив у Бориса. Коли його вбили разом із братом Глібом, Мойсей зумів врятуватися. Але в 1018 р., коли польський король Болеслав Хоробрий захопив Київ, потрапив у полон. Згодом повернувся до Києва, де став ченцем створюваного Печерського монастиря. Помер близько 1043 р. [8]
Важливо відзначити, що Борис і Гліб, як і Мойсей Угрин, були оголошені цервою святими тому, що на її думку, були "страстотерпцями", оскільки їх вбивство мало політичний характер. Убити людину із-за претензій на владу в українців завжди вважалось найбільшим гріхом, а страждання від неправедних дій оголошувалось святістю.
Народний календар українців є джерелом народної моралі, що теж є складовою частиною національно-історичної пам`яті. Бо саме через календарні обрядові дійства передавались загальнолюдські цінності - розуміння добра і зла, совісті, честі, справедливості. Так, наприклад, 7 квітня традиційно є найбільшим весняним святом - Благовіщенням. Саме з Благовіщенням пов`язаний в українців своєрідний обряд, який у народі називали "Вдовиним плугом". Ця високогуманна форма засвідчує про добродійство народної моралі і шляхетність суспільних взаємин серед простого народу. Саме в цей день сільські громади, зібравшись на свої віча, вирішували, хто і коли оброблятиме ниви вдовам і сиротам. Адже здавна в Україні існував звичай: першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну і важливу роботу за допомогою толоки, тобто колективно і без оплати. Вважалося аморальним, якщо хтось з односельців, знехтувавши звичаєм, раніше од вдів починав орати в себе вдома.
Історична пам`ять українського народу, що мудро було сконцентрована в народному календарі, визначала життєві пріоритети українців. Наш народ завжди шанував людей трудолюбивих, цінив працю і її результати, прагнув до заможного життя. "Куркуль" стало лайливим словом тільки в комуністичні часи, бо тільки в бідності режим міг зробити всіх рівними. Закономірно, що утвердження комуністичної влади і "нового" способу життя неминуче мали зіткнутися з духовно-ціннісними орієнтаціями українців, які фіксувалися в обрядових дійствах народного календаря. Українські селяни все своє життя відміряли і організовували за народно-трудовим календарем: вони чітко знали, коли починати польові роботи, а коли завершувати, коли святкувати, а коли й працювати з ранку до ночі. Влада і її адміністративний та пропагандистський апарат почали нав`язувати новий календар, "червоні дати". Суботники присвячувались до "червоної паски", різдво теж було оголошено "червоним". Виношувались навіть плани оголосити 7 січня "святом повалення всіх святих". Серед українського селянства, що звикло жити і працювати за традиціями своїх предків, нові радянські свята приживались дуже важко і боляче. Були люди, які продовжували в ці дні займатися своїми звичними справами. Багато документів, наприклад 1920-30-х рр., зафіксували конфлікти влади і селян з приводу роботи 1 Травня, коли комуністи зобов`язували людей святкувати і "демонструвати" та забороняли працювати. Голови комнезамів спеціально попереджували людей не виїжджати на роботу. [9, С. 226-228] А на день поминання померлих (Радуниця) - другий вівторок після Великодня - картина повторювалась з точністю до навпаки: всіх виганяли на роботу, не допускаючи на цвинтарі, до могил рідних. В більшості регіонів України це свято люди перенесли на 2 дні вперед - на неділю, вихідний день.
Але боротьба комуністичної влади проти народного календаря виявилась безуспішною, бо перебороти, викорінити народно-історичну пам`ять неможливо. Свідченням цього є відновлення майже всіх народних (релігійних) свят після 1991 р. Найбільші із них стали державними - Різдво, Великдень, Трійця.
Попри всю драматичну історію українського народного календаря, він був і є джерелом пам`яті та духовності нашого народу, з багатьох позицій не втратив свого значення і сьогодні. Той факт, що ми маємо змогу повніше пізнати життя і побут своїх попередників, використовуючи календар як джерело, дає нам законне право пишатися високим рівнем культури українського народу, яка в світовій цивілізації посіла значне місце.
?
Література
1. Див: Удод О. Про усну історію як методологію історичних досліджень // Бористен. - 2000. №5. - С. 18-19; Современная мировая историческая наука: Информ.-аналит. обзор. - Минск, 1996.
2. Скуратівський В.Місяцелік:Український народний календар.-К.,1993.
3. Источниковедение:Теория. История. Метод. Источники российской истории: Учеб. пособие / И.Н. Данилевский, В.В. Кабанов, О.М. Медушевская, М.Ф. Румянцева. - М., 1998.
4. Сидорцов В.Н. На пути к микроистории: источники и методы // Вісник Дніпропетровського університету: Історія та археологія. - Дніпропетровськ, 2000. - Вип. 8.
5. Дашкевич Я.Р. Джерельне та позаджерельне знання в історичному дослідження // Вісник Дніпропетровського університету: Історія та археологія. - Дніпропетровськ, 2000. - Вип. 8.
6. Див. Удод Л.І. Національно-історична пам`ять у свідомості сучасної молоді // Гуманітарний журнал. - 2000. №1.
7. Білокінь С. Календар передколгоспної України // Воропай О. Звичаї нашого народу. - К, 1993.
8. Див.: Дригалкін В.І., Дригалкін В.В. День за днем: Календар-довідник народних і релігійних свят. - К.
9. Див.: Удод О. Історія в дзеркалі аксіології. - К., 2000.
Loading...

 
 

Цікаве