WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Актуальні проблеми дослідження джерельної бази сучасного історичного краєзнавства - Реферат

Актуальні проблеми дослідження джерельної бази сучасного історичного краєзнавства - Реферат

назви, їх функціонування у мові та суспільстві, закономірності їх виникнення, розвиток і різні перетворення, максимально наближує дослідження істориків до конкретної території, до конкретної людини чи сім'ї.
Нумізматика, метрологія, палеографія, філігранологія, хронологія та ін. спеціальні історичні дисципліни розвиваються нині в тісному контакті з історичним краєзнавством, збагачуючи одне одну, розширюючи джерельну базу історичних досліджень взагалі.
Основні джерела історичного краєзнавства можна згрупувати за такими основними видами і підвидами (так звана традиційна структура):
1.Археологічні джерела з історії рідного краю: а) археологічні пам'ятники; б) археологічні розкопки і розвідки, їх описання і публікація; в) археологічні музеї. 2.Етнографічні матеріали: а) фольклор; б) житло, побут; в) одяг, прикраси. 3.Пам'ятники архітектури. 4.Пам'ятники образотворчого мистецтва: а) пам'ятники мистецтва; б) прикладне мистецтво; в) скульптура; г) народні традиційні ремесла і промисли. 5.Письмові джерела: а) рукопис; б) книги; в) періодична преса. 6.Усні джерела: а) топоніми і антропоніми; б) усна народна творчість. 7. Архіви та їх фонди [5].
У 1995 р. харківські вчені С.І. Посохов і С.М. Куделко привернули увагу до ще однієї актуальної проблеми джерелознавчих досліджень в галузі історичного краєзнавства: "Нові завдання зумовлюють підвищення інтересу до джерел. Те, що протягом тривалого часу випадало з поля зору, набуває важливості. Насамперед, це стосується джерел, що характеризують побутовий бік життя, духовний світ попередників. У цьому плані посильним, а водночас актуальним, завданням вбачається пошук і публікування таких документів" [6, С. 13-15].З другої половини 1990-х років розгортається робота із збору і публікації матеріалів так званої "усної історії", в чому провідну роль теж відігравали краєзнавці.
У 1993-1995 рр. Центр досліджень усної історії та культури (м. Київ) під керівництвом Вільяма Нолла з участю науковців Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, Черкаського обласного краєзнавчого музею провели великомасштабні польові дослідження за темою "Усна історія української селянської культури 1920-1930 років". В результаті досліджень цього своєрідного історичного джерела була опублікована унікальна книга "Трансформація громадянського суспільства" (1999 р.), яка значно розширила документальна базу для дослідження такої складної проблеми, як моральний стан українського суспільства в 1930-і роки, духовне і культурне життя народу в цей період. Автори дослідження переконливо підтвердили ті висновки, які робились до цього переважно історіософами на основі конкретно-історичних праць та формально-логічних конструкцій, за що їх постійно звинувачували у відсутності міцної (традиційної у нашому розумінні) джерельної бази. Живий народний голос, усна історія українців, глибока народна пам'ять, багатий етнографічний та фольклорний матеріал історичної Черкащини, що увійшов до згаданої книги [7, С. 19-21; 34], продемонстрували переваги подібної співпраці істориків-краєзнавців, етнографів та джерелознавців у розширенні джерельної бази "малої історії" та можливості робити на їх основі глибокі наукові та світоглядні висновки.
Відомий теоретик джерелознавства С.О. Шмідт виділяв джерелознавчий аспект у окремий, особливий напрямок досліджень [8, С. 27]. Наочно реалізацію цього напрямку можна продемонструвати на прикладі формування історико-краєзнавчих відділів музеїв. За оцінкою С.В. Абросимової "історико-краєзнавчий профіль місцевих музеїв, їх поліфункціональність, унікальні колекції визначили різнобічну краєзнавчу діяльність цих культурних закладів, передусім формування комплексної джерельної бази для краєзнавчих студій. Саме музейні збірки є одним з основних компонентів в структурі джерельної бази краєзнавства (як конкретних історико-краєзнавчих досліджень, так й історіографії краєзнавства)" [9, С. 255-256]. На прикладі Дніпропетровського історичного музею можна продемонструвати весь джерельний комплекс, що є у розпорядженні істориків-краєзнавців: писемні джерела (рукописи, документи губернських канцелярій, родинні архіви, карти, плани); колекції з археології, геральдики, сфрагістики, нумізматики, кераміки, одягу, зброї, живопису, фотографій та ін.; колекції церковних матеріалів; етнографічні колекції; колекція запорозьких матеріалів.
Актуальною проблемою дослідження джерельної бази історичного краєзнавства на сучасному етапі є використання епістолярної спадщини. Епістолярна спадщина (приватне листування) поряд із джерелами мемуарного характеру набуває особливої актуальності в зв'язку із зверненням істориків до вивчення ролі людини в історії, що поверне вітчизняну історичну науку в лоно європейської, або, за влучним висловом Н.М. Яковенко треба "спробувати звести історію з п'єдесталу науки про суспільство до рангу науки про людину в суспільстві" [10, с. 121].
Серед інших актуальних проблем джерелознавчих студій з історичного краєзнавства на VIII та ІХ конференціях (Харків, Дніпропетровськ, 1997 та 1999 рр.) були виділені такі, як потенційні можливості генеалогії у дослідженні регіональної історії України, паперові грошові знаки місцевих та приватних емісій як історичне джерело, міська топоніміка та пам'ятки картографії у історичному краєзнавстві, герби міст, топоніміка та етнографія Запорозького краю [11, с. 158-159]. Постійною є увага до "мікротопоніміки як одного з чинників національного самовизначення", видавничої діяльності релігійних конфесій, народної іграшки, публікацій місцевої періодичної преси, етнографічних матеріалів, народних промислів (чумацтво, кераміка), фольклорних звукозаписів та ін., що збагачують структуру джерельної бази історико-краєзнавчих досліджень [12, С. 206, 273, 269, 294].
Таким чином, мова може йти про єдино вірний перспективний напрямок джерелознавчих студій із історичного краєзнавства залучення абсолютно всіх носіїв інформації, адже історичні джерела реально існують, вони є, вони ніби знаходяться між тими, хто вивчає історичне минуле, та самим історичним минулим. Окреме історичне джерело досить таку ж окрему, ізольовану інформацію. Лише комплексний підхід до джерел (а це органічна риса саме краєзнавства) дасть підстави створити живу картину рідної історії.
?
Література
1. Афанасьєв Ю. Прошлое и мы//Коммунист. 1985. №14.
2. Тронько П.Т. Історичне краєзнавство: крок у нове тисячоліття: Досвід. Проблеми. Перспективи. К., 2000.
3. Див.: Удод Л.І. Національно-історична пам'ять у свідомості сучасної молоді // Гуманітарний журнал. 2000. №1.
4. Підгаєцький В.В. Теорія і методологія джерелознавства з історії України ХХ століття. Дніпропетровськ, 1996.
5. Див.: Матюшин Г.Н. Историческое краеведение. М., 1987.
6. Куделко С., Посохов С. Історичне краєзнавство в контексті сучасних тенденцій розвитку науки та суспільства// Краєзнавство. 1995. №1-4 (32-25).
7. Нолл В. Трансформація громадянського суспільства: Усна історія української селянської культури 1920-30-х років. К., 1999.
8. Буганов В.И., Медушевский А.Н. С.О. Шмидт арехограф, историковед, архивовед // Отечественные архивы. 1995. №5.
9. Абросимова С.В. Джерелознавчий аспект історико-краєзнавчих досліджень (за матеріалами Дніпропетровського історичного музею) // Історія України: маловідомі імена, події, факти. К.,1999. Вип. 8.
10. Яковенко Н. До питання про методологію вивчення історії України // Генеза. 1996. №1(4).
11. Див.: Рудий Г.Я. IV Всеукраїнська наукова конференція // УІЖ. 2000. №2.
12. Історичне краєзнавство і культура: Наукові доповіді та повідомлення VIII Всеукр. наук. конф. Харків, 1997. Ч. І.
Loading...

 
 

Цікаве