WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Актуальні проблеми дослідження джерельної бази сучасного історичного краєзнавства - Реферат

Актуальні проблеми дослідження джерельної бази сучасного історичного краєзнавства - Реферат


Реферат на тему:
Актуальні проблеми дослідження джерельної бази сучасного історичного краєзнавства
?
По-перше, власне історичне краєзнавство виділилось із загального краєзнавства. Сталась переорієнтація об'єктів дослідження. Відомо, що ще Постановою Раднаркому РРФСР від 30 березня 1931 р. перед краєзнавцями ставилось завдання "вивчення продуктивних сил і природних багатств країни, вишукування додаткових місцевих ресурсів". Так зване географічне краєзнавство перейшло у відання спеціалізованих наукових установ із вивчення продуктивних сил. Історичне ж краєзнавство значно розширило свої функції і стало масовим.
По-друге, історичне краєзнавство стимулювало регіональні дослідження, сприяло відродженню інтересу саме до місцевої, "малої історії", нагадувало про власні традиції, в тім числі самостійного, незалежного життя. За великим рахунком, історичне краєзнавство причетне до утворення незалежних держав на території СРСР.
По-третє, в 90-і роки у історичному краєзнавстві стався суттєвий поворот до науковості. Аматорство, самодіяльність відіграло свою важливу роль і передало естафету науковцям. Розробляються питання методології історичного краєзнавства, його історіографії, взаємодії із іншим спеціальними історичними дисциплінами.
По-четверте, значно збагатились функції історичного краєзнавства, поглибилось наше розуміння його об'єкту і предмету дослідження. Навіть у компартійному органі журналі "Комуніст" писали про значення історії, краєзнавства, вивчення традицій для відродження пам'яті (через вживання обережного терміну "колективна пам'ять"). Ю. Афанасьєв писав: "Створюючи майбутнє, не можна обійтися без уроків минулого, вмілого звернення до нього, до історії як колективної пам'яті народу... Розумне звернення до колективної пам'яті стало найбільш стійкою нашою культурною традицією... Як амнезія втрата пам'яті руйнує індивідуальну особистість людини, так історична амнезія руйнує суспільну свідомість, варваризує і позбавляє сенсу життя суспільство" [1, С.105-106]. А тому, на думку патріарха нашого українського краєзнавства П.Т. Тронька, "історичне краєзнавство саме та сфера, де легко забезпечується плідна співпраця і корисна взаємодія різних поколінь. Пенсіонерові і учневі однаково цікаво відчувати свою причетність до Історії. Справа лише за розумною організацією пошукової і дослідницької роботи, в якій кожний небайдужий знайде своє місце. А зроблене спільними зусиллями залишаться нащадкам, які підхоплять і понесуть далі естафету знань і надій" [2, С. 166 167]. Отже, історичне краєзнавство дозволяє підтримувати безперервність етнічної еволюції, спадкоємність народного досвіду, передавати накопичене багатство національних цінностей наступним поколінням. А це і є функціонування національно-історичної пам'яті народу [3, с. 54-60]. Яка, до речі, не може бути абстрактною, груповою чи "колективною", а саме етнічною, національною. Історичне краєзнавство актуалізує гігантський виховний потенціал "малої історії" і створює сприятливий психологічний фон для формування особистості. Краєзнавство тому і користується такою популярністю і любов'ю у народу, що відгукується на найтонші рухи людської душі.
Вищеназвані тенденції краєзнавства не тільки розширили функції історичного краєзнавства, а і перетворили його у синтетичну науку. Відповідно і джерельна база історичного краєзнавства набуває характеру, ознак самостійного, виокремленого предмету дослідження, бо має багатогалузеве походження і різноманітні види. Підтвердженням значного наукового інтересу до джерелознавчих проблем історичного краєзнавства є той факт, що на останній ІХ Всеукраїнській краєзнавчій конференції (28-29 вересня, Дніпропетровськ) "Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи" працювала окрема наукова секція (із семи) за темою "Джерельна база історико-краєзнавчих досліджень". На попередній, VIII конференції (23-24 вересня 1997 р., Харків), працювала об'єднана секція (із 6 всього) "Історіографія, джерелознавство та допоміжні дисципліни у вивчення історії краю". Слід зазначити, що й матеріали засідань інших секцій, зокрема на ІХ конференції, напрямку "Видатні постаті краєзнавчого руху", теж містять значний джерельний і джерелознавчий потенціал, адже біографії вчених, аматорів-краєзнавців теж слід вважати цінним історичним джерелом.
Іншою причиною, що зумовлює актуальність і необхідність глибоких джерелознавчих досліджень у галузі історичного краєзнавства, є більший, вільніший, ніж раніше, доступ до традиційних та нових джерел інформації та фахова спроможність спеціалістів адекватно їх опрацювати та ввести в науковий обіг. З цього приводу академік П.Т. Тронько зауважував: "Для всебічного розвитку краєзнавства, глибокого вивчення сторінок історії рідного краю, написання його повноцінного і правдивого літопису тепер, як ніколи, створені сприятливі умови. Відкритий доступ до архівних документів, використання яких в умовах тоталітарного режиму було заборонене, дає можливість ученим і краєзнавцям по-новому, з залученням раніше невідомих документів і матеріалів, з позицій правди дослідити сторінки місцевої історії, усунути білі і чорні плями, суб'єктивні нашарування, що мали місце в багатьох працях вчених і краєзнавців. Нові обрії, що їх відкрила перед краєзнавцями незалежність, вимагають і нових підходів, нових форм і методів роботи" [2, С. 147].
Однією із актуальних проблем дослідження джерельної бази сучасного історичного краєзнавства є не тільки суттєва зміна кількісних показників і організаційних форм, а і якісні зміни у теоретичних підходах до її вивчення. Це відбувається завдяки змінам у методології історичних наукових досліджень: заідеологізованість, політизованість у постановці проблем (ленінські місця, пам'ятники вождю пролетаріату, ім'я Леніна на карті рідного краю і т.п.) відходять у минуле, натомість на перший план висуваються об'єктивність і гуманістичний характер досліджень. Значно розширилась структура джерельної бази, більше уваги приділяється дослідниками проблемам вірогідності та автентичності носіїв інформації. Відомо, що історичними джерелами стають лише ті носії інформації, в яких сама інформація, що міститься в них, буде структурована в результаті цілеспрямованої діяльності дослідника і подана нам у вигляді знань про якісну своєрідність певної системи, тобто про її структуру і функції [4, С. 30]. Тому актуалізація і публікація, оприлюднення будь-якої інформації про "містилище" знань із краєзнавчого руху вже стає науковим фактом, що невпинно розширює структуру джерельної бази.
Опрацювання нового масиву історичних джерел змушує історичне краєзнавство співпрацювати не тільки зі джерелознавством та джерелознавцями, а й з іншими спеціальними історичними дисциплінами.
Архівознавство орієнтує на використання усіх видів архівних матеріалів не тільки письмових, а й фото-, кіно-, фотодокументів. Це значно збагачує джерельну базу краєзнавчих досліджень.
Археографія допомагає краєзнавцямправильно, тобто відповідно до затверджених норм, публікувати різноманітні історичні джерела, що є сьогодні в розпорядженні вчених та аматорів. Археографічні видання вдосконалюють джерелознавчу основу досліджень, вносять більше елементів науковості замість публіцистичності, що переважали в перші роки незалежності України.
Геральдика давно і традиційно пов'язувалась із напрямками саме історико-краєзнавчих досліджень. Вивчення гербів як історичних джерел збагачує соціально-економічну і культурно-мистецьку історію, допомагає зайняти наукову позицію при вирішенні проблем, що виникають зараз у зв'язку із поверненням історичних назв та гербів міст й інших населених пунктів.
Ономастика, вивчаючи імена та
Loading...

 
 

Цікаве