WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Журнал “Основа” та історико-антропологічно орієнтовані підходи в українознавстві другої половини ХIX - початку ХX століття - Реферат

Журнал “Основа” та історико-антропологічно орієнтовані підходи в українознавстві другої половини ХIX - початку ХX століття - Реферат

власної тези запроваджує вказане етнографічне та етнопсихологічне дослідження. У межах своїх теоретичних побудувань П.О. Куліш, відтворив модель психології та побутової поведінки заможного селянина [13, С.78-79]. Він зокрема підтвердив думку І.С.Аксакова про поетичність українських жінок [13, С.86] та про відмінність звичок і торговельної психології українців і росіян [14, С.3]. Даній праці П.О.Куліша, як і статті А.Свидницького, властиве органічне поєднання етнографічних та етнопсихологічних сюжетів.
Подібно до П.О.Куліша, В.Б.Антонович у статті "Моя исповедь" сфокусував свої студії на психології окремої соціальної групи, але не українського селянства, а польскої шляхти, яка проживала у "російський Україні". Своєю славою "Моя исповедь" завдячує, в першу чергу, політичній спрямованості, яку надав їй автор, характерові маніфесту, "символу віри" українофілів середини XIXст. Але даній роботі властиві також історико-антропологічні риси, зокрема, реконструкція поглядів польскої шляхти на власну і на українську історію. В.Б.Антонович вказав на ідеалістичне сприйняття шляхтою політичного режиму Речі Посполитої [15, С.80] і на несумісність шляхетського порядку з духом України [15, С.81].
Таким чином, можна побачити, що історико- антропологічні підходи авторів гуртку "Основи" розподіляються на кілька напрямків, за критерієм об`єктів досліджень. М.І. Костомаров репрезентував "етнопсихологічний (загальний)" напрямок, вивчаючи цілі нації- українську, російську, єврейську; А.Свидницький реалізував дані теоретичні підходи у межах "етнічної локальної психології", дослідив і психологію та повсякденне життя подолян; П.О. Куліш і В.А. Антонович являються представниками "етнічної соціальної психології", віддавши їй перевагу у дослідженнях певних національних соціальних груп. Особливостями історико-антропологічних підходів і студій авторів "Основи" були: органічний зв`язок етнопсихологічних сюжетів з елементами інших наукових дисциплін-історією (М.І.Костомаров), етнографією (А.Свидницький, П.О.Куліш), літературознавством (П.О.Куліш) та поєднання суто наукових тем досліджень з соціально-політичною, сучасною проблематикою та полемічною діяльністью (М.І.Костомаров, В.Б.Антонович).
Етнопсихологічні дослідження "Основи" отримали продовження у творчості В.Б. Антоновича, зокрема у його змістовних статтях "Польско-русские соотношения XVII в. в современной польской призме" (1885) і "Три національні типи народні" (1888). Перша робота, як і "Моя исповедь", поєднує полемічні і наукові риси й цілі. Являючись ретельним аналізом роману Г. Сенкевича "Вогнем та мечем" (1885), дана праця присвячена вивченню причин величезної популярності роману в польському суспільстві та спростуванню його ідейного змісту. Твір Г. Сенкевича звернув на себе увагу українського ученого, значною мірою, тому, що він явився виразником "бачення світу" та світогляду польского "культурного шару" у великий більшості поділявшого погляди польского письменника на Україну XVII ст. [16, С.111, 113.], сприйняття українців цього часу як "дикунів" [16, C.115-116.], ідеї про цивілізаторську місію польскої шляхти в Україні [16, C. 109-110], ненависть до Б. Хмельницького [16, C. 125-126]40. Аналізуючи ставления польських інтелектуалів до цього видатного українського державного діяча, В.Б. Антонович зазначив, що "... как сам автор, так и восхищающаяся его произведением публика ни на волос не продвинулась в течение двух с половиной столетий и продолжает по-прежнему приносить жертвы религиозным, сословным и национальным кумирам, стоящим на алтаре Речи Посполитой" [16, C. 125-126.]. Підсумовуючи власні погляди на психологію польського "освіченого шару" автор вказав: "Г. Сенкевич и восхищающаяся им публика не умеют, кажется, в общественных вопросах выйти на путь мышления, проложенный европейским прогрессом и продолжает вращаться в тесном кругу воззрений, в котором заколдовали их иезуиты XVII в. Они подходят к новому вопросу со старыми предвзятыми суждениями" [16, C. 129]
Отже, В.Б. Антонович у своїх дослідженнях досить близько підійшов до розуміння етнічної (або "етносоціальної") психології, по-перше, як феномену великої тривалості, і, по-друге, до визнання важливої ролі соціокультурних стереотипів у формуваниі світогляду певного етносу або соціальної групи.
Статтю "Три національні типи народні" можна розглядати як розширене та поглиблене продовження "Двух русских народностей" М.І. Костомарова. До порівняних останнім етносів В.Б. Антонович додав польский етнос. На думку дослідника, етнічну психологію створюють певні "природжені" риси та риси, які утворилися внаслідок впливу відповідних історичних обставин [17, С.101]. На відміну від М.І. Костомарова дослідник зіставив не тільки психологічні характеристики етносів, які він вважав породженням певного типу нервової системи кожного із народів [17, C.94], але і антропологічні характеристики [17, C.91-92]. Для реалізації свого задуму, В.Б. Антонович відокремив ряд психологічних параметрів та етничний критерій у інтелектуальних сферах діяльності, соціальної поведінки, за допомогою яких він здійснив свій аналіз.
Серед даних параметрів, зокрема, були: тип етнічної нервової системи, родинні відносини, дружба, бійки, поетичний ідеал, релігія, живопис, методи і заходи в науці та публіцистиці, етнічний критерій.
У великому масиві наукових робіт ученого звертає на себе увагу праця під назвою "О колдовстве" в Юго-Западной Руси по актам XVI-XVII вв.(1877) [18, С. 134], яка за формулюванням теми і предметом дослідження дуже нагадує роботи представників "нової історичної науки" 1970-1990-х рр., з їх зацікавленістю темами уявлень про чаклунство та "полювання на відьом" у середньовічній Європі [19]. Отже, очевидно, що у ряді істотних рис: інтереси до етносоціальної та етнічної психології, поєднанні наукових і полемічних елементів, роботи В.Б. Антоновича, у яких використані історико-антропологічно орієнтовані підходи продовжують відповідний науковий напрямок, започаткований авторами гуртку "Основи", але скоріше розширюють ніж поглиблюють його.
Історико-антропологічно орієнтовані підходи знайшли застосування також у творчості учня В.Б. Антоновича - М.С. Грушевського та його послідовників (зокрема, К.М. Грушевської). Цьому сприяло захоплення останнього дослідницькою методологією французького соціолога Е. Дюркгейма (1858-1917), у трактовці якого соціологія виступала як сукупність наукових дисциплін: власне науки про суспільство, індивідуальної, соціальної та історичної психології [20, С.40]. Вже у праісторичній частині фундаментальної праці "Історія України-Руси", М.С. Грушевський здійснив спроби соціологічного, етнографічного і етнологічного вивчення різних етнічних груп України [21, С.67]. У "Передньому слові" до IX томуміститься своєрідний методологічний маніфест ученого щодо "історичної соціології", під якою фактично розумілася також і історична психологія. М.С. Грушевський відзначив, що при дослідженні Визвольної війни 1648-1654 рр. велике значення має вивчення впливів даних історичних подій на подальшу долю українських народних мас і переломлення в їх уяві та свідомості цих впливів [22, С.6]
На думку Грушевського, подібні студії кидають світло на те, як переломлювалися в свідомості людності історичні події і
Loading...

 
 

Цікаве