WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Журнал “Основа” та історико-антропологічно орієнтовані підходи в українознавстві другої половини ХIX - початку ХX століття - Реферат

Журнал “Основа” та історико-антропологічно орієнтовані підходи в українознавстві другої половини ХIX - початку ХX століття - Реферат


Реферат на тему:
Журнал "Основа" та історико-антропологічно орієнтовані підходи в українознавстві другої половини ХIX - початку ХX століття
?
Дослідження М.О. Максимовича, М.І. Костомарова, П.О.Куліша [4] мали на меті довести самобутність та самодостатність історії і культури українського народу, який, хоча і знаходився тривалий час під іноземною владою, являв самостійну етнокультуру "одиницю". Саме поєднання інтересу авторів гуртку "Основи" до народу як об`єкту наукових досліджень та культуртрегерства освіченої еліти з об`єктивною необхідністю українського національного руху у визначенні етнічної самоідентифікації українців створило умови для виникнення в українознавстві, історико- антропологічно орієнтованих підходів, реалізація яких сприяла б національному самоусвідомленню і відстоюванню українських інтересів-поки що у культурній сфері: мові, літературі, історичних дослідженнях, мистецтвознавстві, книговиданні, та ін. На думку М.І. Костомарова, "... чтобы уметь показать ту истину, к которой следует вести народ, нужно прежде всего знать народ, понять его прошлое и настоящее, заговорить с ним именно с той стороны, с которой следует и можно на него подействовать... Чтобы воспитывать народ, необходимо знать его понятия, убеждения, привычки, взгляды". [5]
Вирішенню питань оригінальності історичного шляху і етнічної психології українців присвячені знакові для розвитку української ідеї, концептуальні праці М.І. Костомарова "Мысли о федеративном начале Древней Руси", "Две русские народности" (Основа. 1861. №1, №3). Останню М.С.Грушевський назвав "евангелием украинского национализма", вказавши на великий вплив ідей і аргументації цієї роботи на кілька генерацій українського національного руху. [6, С.24] По суті, ці статті являють собою своєрідну "історико-етнопсихологічну" ділогію.
У "Мыслях..." всебічно обстоюється, аргументується концепція незалежності один від одного історичних шляхів великорусів і малорусів. Вказуючи на вплив географічного фактору, дослідник зазначив, що "... Русская земля была слишком велика для скорого образования из себя единодержавного тела; племена, населявшие её были слишком разновидны, чтобы скоро слиться в один народ..." [7, С.3]. На думку ученого, "... в первой половине нашей истории стихия общерусская явилась в совокупности шести главных народностей: 1. Южнорусской. 2. Северской. 3. Великорусской. 4. Белорусской. 5. Псковской. 6. Новгородской" [7, C. 24]. Зв`язки поміж ними, які давали можливість говорити про існування єдиної Руської держави складаються, за М.І. Костомаровим, із трьох елементів: "1.Происхождения, быта и языка. 2. Единого княжеского рода. 3.Христианской веры и единой церкви" [7, C. 24]. Цікаво, що у цій, за задумом, історичній роботі, М.І. Костомаров висвітлюі такі суто історико-антропологічні питання, як: особливості сприйняття одного етносу іншим (середньовічних литовцев-українцями, полещуків- українцями) [7, C. 7], тривалість історичної пам`яті народів і стереотипів бачення "чужого"[7, C. 8.].
Головною метою "Двух русских народностей" являється доведення не тільки різниці історичного розвитку українців і росіян, але більш глибокої відмінності між ними - відмінності етнопсихологічної. Серед рис психології, які відрізняються у двох народів, М.І. Костомаров вказав, зокрема на: відношення до інших релігій та національностей [8, С.60], до приватної свободи та суспільних об`єднань [8, C. 63], роль у народному "баченні світу" матеріалізму та ідеалізму [8, С. 64], місце релігії у народній свідомості [8, C. 65], відношення до жінок [8, C. 65], до марновірств й забобонів [8, C. 66], характерний землеустрій (громадський або приватний) [8, C. 74], роль церкви в історії цих народів [8, C. 70-72], та ін. Відповідно до даних критеріїв, М.І. Костомаров створив власну модель психології росіян та українців. На його думку, росіяни: нетолерантні до інших релігій і націй, схильні до централізму у суспільному житті, матеріалісти (у всіх подіях бачать, в першу чергу, матеріальну сторону), байдужі або навіть ворожі до природи, зневажають жінок, схильні до забобонів, віддають перевагу громадському землеустрою, нерелігіозні. Українці: толерантні, цінують приватну свободу у суспільному житті, ідеалісти (М.І. Костомаров має на увазі поетичний характер сприняття світу), розуміють красоту природи, з повагою ставляться до жінок, розподіляють множину марновірств, віддають перевагу приватному землеустрою, поважають релігію та церкву-як суспільну інституцію. Проте, незважаючи на різниці між "двумя русскими народностями", а може і завдяки останнім, учений вважає "неизбежными и неразрывными" [8, C. 79] зв`язки між ними.
М.І. Костомаров продовжив етнопсихологічні студії в статті "Иудеям" (1862, №1), яка була відповіддю на "антиоснов`янську" публікацію єврейського журналу "Сион" (№10. 1861). Головною метою цієї праці дослідника було спростування тези "Сиона" про сепаратизм кола "Основи" і українського національного руху взагалі. Для того, щоб аргументовано довести власну точку зору, М.І. Костомаров зробив краткий, але змістовний нарис психології єврейської нації-погляд з боку українофілів. Дослідник проаналізував такі етнопсихологічні риси євреїв, як: віддношення до інших народів, [9, С.113] замкненість у власному національному колі [9, C.114-115]. У роботі був розглянутий такий суто історико-антропологічний сюжет, як "бачення" українцями євреїв в минулому і в сучасному [9, C. 114]. Отже, дана праця, значною мірою, виявляє риси етнопсихологічного дослідження.
На відміну від М.І. Костомарова, стаття А. Свидницького "Великдень у подолян" [10] містить поряд з етнографічними темами дослідження окремої етнографічної української групи. Окрім опису традиційних обрядів, пов`язаних з великодневим тижнем та самим Великоднем, А. Свидницький зупиняється на вивченні емоційного сприйняття подолянами великодневних свят [11, С.49], досить ретельно розглядає роль вогню у їх емоційному житті та побутовій поведінці [11,
C.58]. На думку дослідника, вогонь надає особливу психологічну атмосферу повсякденному побутові подолян і тим більше їх святам [11, C.58]. Предметом вивчення А. Свидницького стали також внутрішньоукраїнські етнопсихологічні відмінності. Він вважав, що подоляни відрізнялися від "зросійщених" мешканців Миргорода більш високим рівнем розвитку [11, C.61] та повагою до дівчат і жінок [11, C.61]. Причини цих відмінностей дослідник бачить у особливостях історичного розвитку даного регіону, зокрема тим, що на Поділлі "... нет панов, которые бы следили за каждым шагом крестьянина. Не было там и тайной экспедиции. Далее, там народ ничуть не сошёлся с солдатами и детям своим не позволяет..." [11, C.61].
У дослідженні П.О. Куліша "Гоголь как автор повестей из украинской жизни и истории" [12] головна увага автора, поряд з вивченням етнографічних тем, сфокусована на студіях побутової поведінки, "бачення світу" українського селянства. Досить своєрідним і дослідницький підхід автора. Він "йде від протилежного",намагаючись спростувати спільний для російських інтелектуалів середини XIX ст. погляд про адекватність відображення М.В.Гоголем в його "українських" повістях побуту і психології українського селянства. П.О.Куліш рішуче з цим не погоджується і для доведення
Loading...

 
 

Цікаве