WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Внесок О.М.Лазаревського у діяльність історичного товариства Нестора-літописця - Реферат

Внесок О.М.Лазаревського у діяльність історичного товариства Нестора-літописця - Реферат

Ю.Хмельницького, І.Брюховецького та П.Дорошенка, листи чернігівського полковника міщанам Чернігова з дозволом будувати вітряні млини та ніжинського полковника селянам Максаківського монастиря на прислухання його ігумену, а також 4 купчі записи. Оригінальний зміст має грамота російських царів Івана та Петра Олексійовичів місту Чернігову "на права и на земли" від 26 березня 1690 р. Вирізняються особливим характером ще два документи. Це матеріали слідства і вироку щодо розподілу спірних земель між Максаківським монастирем і жителями містечка Мени та акт №31, з якого видно, що київський воєвода П.Шереметьєв вважав, що він мав право підтверджувати законність королівського привілею. В цілому публікація здійснена на високому науковому рівні, який відповідав вимогам до археографічних видань другої половини ХІХ ст. Документи, що увійшли до нього, становлять неабияку цінність для дослідників процесу розширення приватного землеволодіння і допомагають з`ясувати методи, з допомогою яких українська шляхта та козацька старшина в другій половині XVII ст. збільшувала свої маєтності.
За своїм змістом та інформаційними можливостями подібна до попередньої інша археографічна публікація О.Лазаревського "Акты по истории монастырского землевладения в Малороссии (1636-1730 гг.)" [2]. У передмові вчений зупинився на історії накопичення монастирями своїх земельних маєтностей, підкресливши, що вони прохали буквально кожного наступного гетьмана видати їм черговий універсал з підтвердженням їх прав на маєтності, але в ці документи попередньо самовільно вписували нові землі. Окрім того, монастирі часто розширювали свої маєтності за рахунок скупівлі та "займанщини". Захоплюючи вільні землі, ченці нерідко викликали обурення й протидію з боку жителів містечок та сіл. Тут О.Лазаревський також коротко виклав зміст документів, які увійшли до збірки, наголосивши, що вони "представляют немало любопытных фактов из истории монастырского землевладения" [2,с.50]. В археографічній легенді вчений також зазначив, що всі документи передруковані ним з копій, які зберігаються в його особистому архіві. Джерела, які увійшли до публікації, були розбиті О.Лазаревським на п`ять окремих розділів (рубрик) і розміщені в кожному з них за хронологічним принципом. Заголовки до них складені автором публікації, ним також було подано пояснення та коментарі до всіх документів. Перший розділ склали 8 поземельних актів, які стосувалися Батуринського Крупецького монастиря за 1636-1668 рр. Серед низ 3 універсали Б.Хмельницького, за якими підтверджувалися права монастиря на маєтності та жалувалися нові землі, а також універсали аналогічного змісту гетьманів І.Виговського, Ю.Хмельницького та І.Брюховецького, підтверджувальна грамота Ю.Оссолінського та лист полковника Г.Гуляницького на право володіння млином. Цікаво, що практично в кожному наступному універсалі згадуються нові маєтності монастиря, які не зафіксовані в попередніх актах, що свідчить про методи, за допомогою яких набувалися ці землі. Другий розділ склали акти на земельні володіння Новомлинського жіночого монастиря за 1657-1688 рр. Всього таких документів 5: дарчий акт шляхтича К.Силича за 1657 р., грамота архієпископа Д.Балабана на охорону від посягань на монастирську власність, універсали гетьманів Д.Многогрішного, І.Самойловича та І.Мазепи. З цих документів щоправда не зовсім зрозуміло, коли і за яких обставин монастир привласнив окремі маєтності, права на володіння якими згодом підтверджувалися гетьманськими універсалами, однак, цілком очевидно, що їх присвоєння навряд чи було законним. У двох наступних розділах О.М.Лазаревський опублікував уривки слідства у справі про спірні землі між Батуринським та Новомлинським монастирями (1730 р.) та документи з приводу сутички між жителями містечка Сосниці із Спаським Новгород-Сіверським монастирем за земельні маєтності. Нарешті в останньому розділі публікації вміщено свідчення жителів с.Сорокошичів про належність навколишніх земельних маєтностей для врегулювання поземельних протирічь між Києво-Печерською Лаврою та Києво-Братським монастирем (1704 р.) Тут є цікаві подробиці про життя та побут українського народу на початку XVIIIст., подано факти з історії заселення українських земель та заснування окремих сіл і містечок.
У цілому, на наш погляд, значення опублікованих О.М.Лазаревським актових джерел з історії світського та монастирського землеволодіння в Лівобережній Україні XVII-початку XVIII ст. полягає в тому, що вони дають можливість з`ясувати окремі правові аспекти, на яких вони базувалися, а також охарактеризувати окремі аспекти, на яких базувався суспільно-економічний устрій українських земель в цей час. Слід зазначити, що ці джерела становили лише незначну частину актових документів, які були в особистому архівному зібранні О.Лазаревського, і тим більше, які були взагалі йому відомі.
Цікаві відомості з історії міст України можна знайти ще в одній археографічній публікації О.Лазаревського "Цеховые акты Левобережной Малороссии (1622-1645 гг.)" [44]. Ця публікація не має археографічної легенди або передмови. В примітці до неї лише вказано на походження цехів та їх роль в історії України, а також зазначено, що головною метою цього видання є підготовка матеріалу для майбутніх дослідників цього своєрідного феномену в економічному житті українських земель. Збірку опублікованих джерел склали два акти за 1622 та 1642 рр. на шевський цех у м.Баришівці, акти на кравецький, шевський, кушнірський та ковальський цехи в Прилуках і Лубнах, видані Я.Вишневецьким у 1633 р., його ж грамота на різницький цех у Прилуках (1636 р.), а також артикули (своєрідні статути) кушнірського, кравецького, шевського, ковальського, різницького та колодницького цехів за 1637 р. та два акти на шевський цех у Гадячі (1642 і 1645 рр.). Всі документи надруковані без скорочень, мовою оригіналу, вказано дати їх написання, підписи під документами і місця печаток. Щодо кожного документу також подано відомості про місце знаходження їх оригіналів, причому перші два з них були вилучені О.Лазаревським із Сулимівського фамільного архіву, а всі інші - з "Генерального (Румянцевського) опису Малоросії 1765-1769 рр." Незважаючи на незначний обсяг, ця археографічна публікація має важливе значення для дослідження історії цехового ремесла в містах Лівобережної України в першій половині XVII ст.
Джерела з історії розвитку торгівлі на українських землях були опубліковані ще в одній документальній збірці, підготованій до друку О.Лазаревським [18]. Це ділові листи, в яких ідеться про організацію торгівлі пенькою, яку вів багатий стародубський міщанин Дем`ян Григорович Скорупа через порти міст Архангельська та Риги. Всі трилисти, як зазначено в археографічній легенді, друкувалися з оригіналів, вилучених із сімейного архіву Скоруп. Вони датовані початком XVIII ст. і є переконливим свідченням досить широкого розмаху торгівельних зв`язків, які підтримували власники мануфактурних підприємств України в цей час.
Життя та побут заможних верств українського суспільства у XVIIIст. можна досліджувати на основі матеріалів, які увійшли до ще однієї археографічної публікації, вміщеної
Loading...

 
 

Цікаве