WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Методика організації історико-краєзнавчої екскурсії на фортецю Кодак - Реферат

Методика організації історико-краєзнавчої екскурсії на фортецю Кодак - Реферат

воїн,
Із Чернігівщини родом,
Вів життя шляхетським бродом,
Був шанований народом,
Славився між козаками
На Туреччину походом,
Сильно-дужими руками
Та свавільними думками,
Ще й горілку лихо пив
І турецькую галеру,
З трьомастами мужиками
Ніби мокрую...химеру,
Взяв хоробрими руками.
За зухвалеє гетьманство
Сулиму шановне панство
Негуманно катувало, -
Розп`явши, четвертувало.
Кодак було відновлено у значно зміненому вигляді за проектом інженера Гектанта. У основі нового укріплення був квадрат, сторона якого складала 112,5 м. По периметру йшов вал, який мав висунуті вперед бастіони. Вал із трьох боків прикривав рів, з одного боку він був захищений Дніпром. Фортеця могла вмістити 800 осіб залоги. Єдині ворота знаходилися з боку степу. З відновленим Кодаком легенда пов`язує слова Б.Хмельницького: "Що рукою людською збудовано, те рукою людською і руйнується". Вони стали відповіддю на хвалькуваті заяви поляків щодо неприступності Кодака.
Так фортецю зруйнували,
Порозкидали вали,
Щоб не відали й не знали,
Що поляки тут жили.
А поляки з переляку
З моря, з горя, може здуру
Потяглися знов до муру
І фортецю підняли;
Мертвих друзів поховали,
Привидів порозганяли,
Все владнали, як змогли;
Заселили новим людом,
Святістю новою й блудом, -
Так старі фортечні стіни
Нову силу прийняли.
Щоб Січі зробити лячно,
То поляки необачно
Козацьких старшин возили
Показати власні сили,
Що, мовляв, і думать - зась
Козакам кодацька "масть".
І тоді Хмельницький мовив:
"Ще такого не бувало,
Щоб людині сил не стало,
Розвалити, що рука,
Теж людськая збудувала."
Мовив так Хмельницький ґречно
І подався геть безпечно -
Так собі - на Жовті Води
Щоби не псувати вроди.
Напредодні Визвольної війни комендантом фортеці був К.Гродзицький. Він опинився у складному становищі, коли навесні 1648 р. повз Кодак пройшли повсталі козаки. Зачепити їх комендант не ризикнув. Б.Хмельницький на початку повстання не став витрачати ресурси на здобуття фортеці. Час до неї дійшов лише восени, коли козацькі полки під командуванням Я.Вовченка, М.Нестеренка та П.Шумейка примусили гарнізон капітулювати. Про Я.Вовченка відомо небагато. Максим Нестеренко (восени 1648, ймовірно, мав посаду наказного корсунського полковника) був одним з організаторів козацької розвідки та контррозвідки. Фаховість козацького підходу до цієї справи засвідчує хоча б той факт, що на українські спецслужби працював покоєвий слуга польського короля Яна Казиміра. Третій з козацьких провідників - Прокіп Шумейко. Досвідчений воїн, восени 1648 р. він був ніжинським полковником і оперував на півночі України. Саме під його орудою козаки здобули Чернігів. Козацькою була і смерть П.Шумейка. На 80 році життя він загинув у битві під Берестечком, прикриваючи відступ українських військ з обложеного поляками табору.
Та хоч як їх там чекали,
Наче ясні блискавки,
На Кодак із неба впали
Три козацькії полки.
Навіть не допомогли
Ті високії вали.
Полк один привів Вовченко,
Ніби зграю вовкулак;
З ляку затремтів поляк,
Як угледів їх кулак,
Що націлився для жарту
На озброєний Кодак.
А за Яковом Вовченком
Не спізнився й Несторенко;
Лиш уздрів Максима слід,
То гродзицьків грізний вид
Чи злиняв, а чи поблід.
Несторенко ж-бо, відомо,
(Це, між іншим, не ля-ля!)
Мав шпигунство навіть вдома
У покоях короля!
Третій полк привів Шумейко.
Прокоп був завзятий дід,
(Сімдесят із гаком літ)
А проте не стратив сили
Й козаки його любили,
Бо прадавній рід козацький
Вчинки діда не зганьбили.
Перед Прокопом у пекло
Забігаючи, скажу -
Він, рубаючись запекло
Перейшов життя межу.
Як з містечка-Берестечка
Відступали козаки,
Цілив ворога в сердечко
І не жалував руки.
Так, рятуючи життя,
Він пішов у небуття.
Кодак капітулював 1 жовтня 1648 р. Залога з особистою зброєю, майном і навіть прапорами покидала фортецю, залишаючи у ній гармати. Полякам дозволили взяти з собою також тіло загиблого у Жовтоводській битві С.Потоцького.
Має комендант почесно
Скапітулювати чесно:
Геть іти з майном своїм
Та лишить фортецю їм.
Збройний, навіть з прапорами,
Гарнізон виходить з брами,
За умови не займати
Всі кодацькії гармати;
Ще й взяли, бо захотіли,
Стефана - (з Потоцьких) - тіло,
Що загинув з "жовтих" ран,
Взявши долю на таран.
Тихо, без убивства злого,
Закінчилась та облога.
Кодацька твердиня була подразником для іноземних володарів, які прагнули поставити Січ під свій контроль. І.Брюховецький, сподіваючись вислужитись перед московським урядом, пропонував розмістити в Кодаці 1000 російських стрільців. У 1668-1669 рр., коли йшли переговори між П.Дорошенком та Туреччиною про прийняття османської протекції, вже султанський уряд намагався розмістити у Кодаці залогу з 300 яничарів.
А Брюхло ж хвостом мота,
Пишучи царю листа.
Мов, слуга я ваш нижайший,
Повелителе дражайший,
Ваша вірная підніжка,
Як ізволить ваша ніжка...
(Сказано:хто плазував -
Зроду-віку крил не мав!)
І потворная рука
Простяглась до Кодака...
Брюховецький від служіння,
Мабуть, дуже захмелів:
Вельми дивного начиння
У фортецю заволів -
Наказав із козаками
Поселити москалів.
Мухамед четвертий, хижий
Всіх османів володар -
Тільки-но зачувши ледь,
Що бажає Дорошенко
Воювати хорошенько,
(Як сповитий в пісню дід)
Щоб обтяти ляхам роги
Жде від нього допомоги.
Раз почувши цей закид,
Обіцяв турецький пан
Свій могутній ятаган.
(Яничар бо у Кодак
Заселити б... - оце так!)
Гетьман аж розвів руками:
"Ех, султане, пишний пане -
Січ на теє не пристане!
Чи б ви били, чи б молили
Я на те не маю сили!"
Знав розумний Дорошенко,
Безсумнівно, хорошенько,
Як буває небезпечно
Із подібними думками
Жартувати з козаками.
З Кодаком та місцевістю навколо нього пов`язані події Кримського походу 1687 р. Навесні близько 100 тисяч російських військ під проводом князя В.Ґоліцина та 50 тисячкозаків під орудою гетьмана І.Самойловича вирушили на Крим. Проте похід був невдалим, війську довелося повернути, навіть не дійшовши до Криму. Значну роль у цьому зіграло і те, що татари підпалили траву в степу. Група козацької старшини, прорахувавши бажання В.Ґоліцина звалити на когось провину, звинуватила у зриві походу І.Самойловича, який був заарештований.
Якось раз Василь Ґоліцин,
Уподобанець царицин,
Чи на сором, чи на стид
Кримський видумав похід:
Захотілось під горами
Порубатись з татарами.
Йдуть безкраїм Диким полем
Самойлович путь клене,
Спльовує під ноги болем,
"Нас тут лихо не мине..."
Ледве-ледве прозвучали
Ці пророчії слова,
Як загони закричали,
Що взялась вогнем трава.
То хитрющії татари
Ворогу піддали жару.
Випалили степ широкий -
Позапали в коней боки:
Ніде їм трави вщипнуть,
Щоб продовжувати путь.
Людям теж недобре жилось,
І Ґоліцину лишилось,
Видихнути та зітхнути,
І додому повернути.
Під похнюплий княжий ніс
Чемний хтось донос підніс:
Ніби, клятий Самойлович
Так Василю насолив -
Козакам своїм під ноги
Степ широкий запалив.
Князь - зрадів! - залютував
Й гетьмана арештував.
Так от доля
Loading...

 
 

Цікаве