WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → С.Петлюра і українсько-польські відносини. Армія УНР у польських таборах (1920-24 рр.) - Реферат

С.Петлюра і українсько-польські відносини. Армія УНР у польських таборах (1920-24 рр.) - Реферат

антибільшовицьких воєнних дій в Україні.
Після підписання договору Пілсудський разом з Петлюрою розпочав похід на Київ. Оскільки політична і військова конвенції Варшавського договору були таємними, його учасники звернулися з відозвами до українського народу. У цих документах наголошувалось на тимчасовості перебування польських військ на території України з метою надання допомоги українському національному уряду в оволодінні ситуацією. Однак польсько-українська акція не мала однозначної підтримки серед українського населення, тим більше, що поведінка польської адміністрації та військових чинників після підписання в грудні 1919 року спільної деклярації щодо українського населення та головоноуповноваженого уряду УНР в Кам'янці-Подільському проф. Івана Огієнка включно з поведінкою військових польських командирів та військового духовентсва давала до цього підстави. Між іншим 8 травня 1920 року з нагоди здобуття польсько-українськими військами Києва по патріотичній промові польського священика, насиченій ейфорією походу на "вікові польські землі", яка кінчалась словами "Білий орел вже над Дніпром. Київ повертається до матері!" - уповноважений уряду УНР на знак протесту покинув мітинг [9]. Підставою до огірчення українського населення був також запис угоди, який відкладав долю польських землевласників в Україні, що одночасно з армією повертали в Україну, до прийняття нової Конституції.
Проблеми арогантної і негідної союзника поведінки польської адміністрації на українських землях були темою Меморандуму до Юзефа Пілсудського від 22 січня 1920 року [10]. Вже під час спільної війни з більшовиками і геройських боїв Армії УНР надійшли нові несподіванки. Польща почала переговори з Совєтською Росією та не гаючись визнала у тих переговорах сателіта Росії - Радянську Україну, а протести уряду УНР залишились голосом волаючого у пустелі. Ризькі переговори та рішення відносно УНР остаточно перекреслили романтичний візерунок Польщі, яка боролась "За нашу і вашу свободу". Згасла серед українців надія на відродження польсько-українського братерства під час Київського походу. Нічого дивного, що потім Кедрин-Рудницький напише: "Ризький мирний договір є повчальним для України: не йти з Польщею на будь-які угоди з винятком тих, в яких гарантії її дотримування надаватиме українська сторона".
12 жовтня 1920 року між Польщею і Совєтською Росією підписано перемир'я, а 18 жовтня 1920 року Юзеф Пілсудський спеціяльним наказом подякував Армії УНР за її участь в спільній війні з більшовиками, пишучи між іншим: "...Від імені польської армії вітаю армію Української Народної Республіки, яка відроджена і зміцнена, ставить собі нові завдання, від яких може залежати майбутнє Европи. Наша армія пам'ятає криваві битви, в яких незмінне брало участь українське військо, як у дні звитяги, так і в години випробувань. Спільно пролита кров і могили героїв заклали наріжний камінь для взаєморозуміння й успіху двох народів. Нині, після двох років важкої боротьби з варварським нападником, я прощаюся з прекрасними військами Української Народної Республіки й стверджую, що в найтяжчі хвилини, в нерівних боях вони високо несли свій прапор, на якому виписане гасло ЗА НАШУ І ВАШУ СВОБОДУ, що є символом віри кожного чесного вояка" [12]
Ще перед прощальним наказом маршала Ю. Пілсудського про героїзм українського вояцтва у війні з більшовиками польський дипломат Каєтан Моравський 16 липня 1920 року в кореспонденції до посла Річ Посполитої у Празі Еразма Пільца писав, що: "...На півдні Ридз Смігли опанував ситуацію і утримує лінію Збруча. Велика в цьому, заслуга українських формувань, які навіть підчас відвороту не втратили холодної крові, і перевищуючи значно наші війська дисципліною, воюють як герої. У найкритичнішій ситуації український офіцерський легіон стримав наступ червоних гвардій на територію Галичини, оплачуючи свій героїчний подвиг втратою 350 офіцерів вбитих або поранених. Що за іронія подій?" - закінчив дипломат.
Підписання договору з Росією для Польщі означало кінець воєнних операцій. Давало їй мир та визначення східного кордону. Для України-союзниці Польщі у цій війні, на практиці це була зрада союзника та недотримання, як бувало в історії, чергового договору.
Осамітнена Армія УНР, закінчивши 15 жовтня 1920 року ефективно проводжену мобілізацію на зайнятій території (зголосилося понад 15 тисяч осіб, що підлягали військовій мобілізації) продовжувала підготовку до протибільшовицького наступу, наміченого на 11 листопада 1920 року в порозумінні з діючими на майже 200 кілометровому відрізку фронтового тилу партизанськими загонами. Натомість більшовики перегруповували свої війська, що були на фронті та стягали відділи з відлеглого запілля.
Стан війська УНР на 10 листопада 1920 року: 3888 офіцерів і 35.259 рядових військових [13], в тому озброєних було 2100 офіцерів, 9713 піхотинців та 2560 кіннотників. Їх піддержували російські відділи, які на основі порозуміння з керівництвом російського політичного комітету Савінкова були підпорядковані командуванню Армії УНР.
Плянований наступ військ УНР на один день випередили більшовики, й українська армія після героїчних боїв з великим власними втратами, винищивши значні сили ворога і взявши сотні полонених, мусіла відступати за Збруч (перш за все через брак боєприпасів), де й була обеззброєна військами вчорашнього союзника.
На еміграції в Польщі налічувалось майже З0 тисяч вояків [14], в тому більше чотирьох тисяч офіцерів і майже сто генералів [15]. На еміграції в Польщі опинились також тисячі біженців і всі урядові установи УНР. В Польщі, уже вдруге, опинився Головний Отаман Симон Петлюра. Короткий час перебував у Варшаві, а відтак у Тарнові.
Інтернована і обеззброєна Армія УНР протягом двох місяців [16] була відправлена до переповнених вже таборів майже стотисячною масою більшовицьких полонених [17], і з перших днів поселення змушена була перебувати в дуже поганих житлових умовах, ще до того переносити моральні зневаги зі сторони більшовицьких полонених, а також частини польської табірної адміністрації, яка вважала інтернованих за чергову партію більшовицьких або галицьких полонених.
Війська УНР було поселено в таких таборах:
ПИКУЛИЧІ - 1-а ЗАПОРІЗЬКА ДИВІЗІЯ з її командиром ген.хор.Гаврилом Базильським та його помічником ген.хор.Миколою Яшниченком; ШТАБ і культурно-освітній відділ 1-ї КУЛЕМЕТНОЇ ДИВІЗІЇ з командиром ген.хор. Олександром Бурківським, відділи обслуги бронепоїздів, технічні частини військ, ряд старшин з різних дивізій та міністерства Військових справ. Кілька тижнів перебувалитут також деякі формування ОКРЕМОЇ Кінної дивізії з командиром ген.хор. Іваном Омелянович-Павленком, яких відтак переведено до Вадовиць.
ЛАНЦУТ - 5-а ХЕРСОНСЬКА ДИВІЗІЯ з її командиром полк. Андрієм Долудом та начальником штабу полк. Василем Чабанівським; СПІЛЬНА ЮНАЦЬКА ШКОЛА з начальником ген.хор. Миколою Шаповалом; КОРПУС ПОГРАНИЧНОЇ ОХОРОНИ з ген. Олександром Пилькевичем; БРИГАДА ПОЛЬОВОЇ ЖАНДАРМЕРІЇ з командиром полк.Михайлом ПОГОТОВКОМ; ТРИ СОТНІ КУЛЕМЕТНОЇ ДИВІЗІЇ та деякі формації ЗАПАСНИХ військ УНР з командиром ген.Наумом Никонівим.
ВАДОВИЦІ - 2-а ВОЛИНСЬКА ДИВІЗІЯ (деякі частини) з командиром ген.хор. Олександром Загродським (перший командант табірної групи військ УНР); ОКРЕМА Кінні дивізія з командиром ген.хор. Іваном Омелянович-Павленком, згодом, від квітня також інші формування з Пикулич та Ланцута.

 
 

Цікаве

Загрузка...