WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історія археографії як наукова проблема та вивчення історіографічного процесу - Реферат

Історія археографії як наукова проблема та вивчення історіографічного процесу - Реферат

відривсправи писання історії від у широкому розумінні архівофільства, частково обґрунтований дидактичною метою книги; виявляється дещо штучним у всякому разі на українському матеріалі. : Ідучи в контексті домінуючої ідеї-концепції української гуманітаристики 90-х рр. XX ст., автор відвела значне місце розгляду співвідношення української історіографії й процесу національного відродження, поставивши розвиток української історичної науки кінця XVIII - початку XX ст. у занадто жорстку залежність від останнього. Без сумніву, доцільність дослідження механізмів включення українознавства в ідейно-суспільні процеси не може заперечуватися, тим паче, що подібні проекти нині добре репрезентовані на російському історико-археографічному матеріалі, насамперед в працях В. П. Козлова, який наголошував на тому, що "отношение общества к проблеме введения исторических источников в общественный оборот не остается неизменным и не является однозначным со стороны различных социальных групп..." [24 - 32]. Водночас звернемо увагу, що серед ідейних настроїв, течій і рухів періоду "українство" з різних причин зовсім не займало провідних позицій, а тому навряд чи могло бути єдиним і визначальним ідейним джерелом і натхненником української історіографії, включно з властивими їй археографічними вправами. Окрім того, варто, на мою думку, хоча б поставити питання в більш широкому, можливо навіть історіософському, вимірі. Чи не варто замислитися над тим, що за історіографічних підходів співвідношення ідейних та ідейно-наукових чинників і процесу історіописання є, по-перше, обопільним, а, по-друге асинхронним і опосередкованим. Справді, реалізація засвоєних ідеологем в текстах історика майже завжди відстає від них у часі, а їх втіленню в наукову працю сумлінного автора нерідко "заважає" сам історичний матеріал. Виходячи з цього, археографічні зусилля як спосіб конструювання джерельної бази історичних студій певної доби здатні не лише працювати на виправдання властивих авторові і його часу ідейних і історичних уявлень і переконань, але й так само відігравати "руйнівну" роль, відкриваючи варіанти альтернативного осмислення історичного процесу. Така специфіка втілення "ідейного" (у тому числі "національно-ідейного") в "історичне", "історіографічне" та "археографічне" на українському матеріалі, заслуговує, на мою думку, на подальшу ґрунтовну розробку.
Праці, що оглянуті вище, різною мірою репрезентують намічену останнім часом тенденцію усвідомлення необхідності теоретичного осмислення завдань історико-археографічних досліджень, подолання "техногенних" підходів, властивих досі цьому сегментові українських історіографічних студій. Вони задекларували розуміння сучасними авторами нероз`ємного зв`язку археографії із українським історіографічним процесом другої половини XVIII - першої половини XIX ст.
Водночас значну увагу теоретичним проблемам історії археографії приділено в працях сучасних російських фахівців, у першу чергу Є. М. Добрушкіна [8], який уважав, що основою плідного вивчення питань історії археографії повинен стати погляд на неї як на специфічну галузь самої археографії. При цьому автор уважав, що одним з найважливіших напрямків історичного розділу дисципліни, навіть її осердям, повинно стати вивчення процесу зародження, становлення й розвитку археографічним ідей у їх тісній взаємодії із історіографічним процесом у цілому [8, с. 81 - 82]. На думку, Є. М. Добрушкіна, відсутність на ранніх етапах розвитку вітчизняної археографії чіткого розуміння її специфічних задач, залежності рішень питань методики від розробки основоположних теоретичних проблем привносить додаткові дослідницькі труднощі, але не знімає цього завдання. Він наголошував, що для розуміння будь-якого етапу розвитку теорії археографії необхідно постійно ставити питання про вирішення археографами минулого - хай віть інтуїтивно - таких основоположних проблем, як мета й завдання публікації історичних джерел, роль самого публікатора як учасника загального процесу історичного вивчення, про відношення археографія минулого до історичного джерела як об`єкта публікації - і це, незалежно від того, чи є в нашому розпорядженні прямі висловлювання з цього приводу, чи ці відомості змушені будемо одержувати непрямим способом [8, с. 77].
Зрозуміло, що осмислення завдань історичного відділу археографії в такий спосіб вимагає не лише простої констатації включеності історико-археографічних проблем у систему історіографічних студій узагалі, а й осмислення характеру й змісту цієї взаємодії.
Співвідношення історіографічних ідей і концепцій з археографічною думкою і практикою не таке просте як видається, якщо виходити з формальної логіки. Так, навряд чи можна погодитись з таким узагальнюючим твердженням, що "в основі появи археографічних видань лежить кількісне зростання історичних досліджень. Наступним етапом наукового пізнання є поява джерелознавчих студій" [2. с. 6]. Можливо, автор правий, спостерігаючи певне коло такого роду взаємодії, але без урахування історіографічної ситуації така генералізація виглядає занадто схематичною.
При всій зрозумілій включеності археографічної справи в загальний процес історичного пізнання, вена, одухотворена інтелектуальними здобутками своєї епохи, виступає не лише як результат історіографічного осмислення минулого, але й як відносно самостійна форма діяльності, що здатна часом (здебільшого на ранніх етапах свого розвитку) навіть ставати провідним історіографічним чинником, що може визначати як проблемний репертуар історичних студій, так і суттєво впливати на формування історіографічних підходів і конструкцій своєї доби. Археографічні вправи, досить точно характеризуючи джерельні пріоритети різних історіографічних періодів, спроможні бути адекватним виявом джерелознавчої культури та історіографічної ситуації, стану історичної свідомості суспільства, важливим показником загальнокультурних запитів певної історичної епохи.
Дослідження механізмів формування археографічних ідеалів, їх співіснування та конкуренції дає можливість роздивитися важливі риси еволюції ставлення до історичного джерела на різних етапах вітчизняної історичної науки. Це трапляється тому, що, незважаючи на тогочасні мотиви дослідницької діяльності, направленої на цілеспрямований пошук, відбір, наукове, за мірками свого часу, опрацювання і, нарешті, друкування писемних свідоцтв минулого, вона яскраво підбиває й актуалізує джерелознавчі та історіографічні смаки доби. Без сумніву що така праця, навіть якщо наступним поколінням вона здається неусвідомленою й теоретично незрілою, неможлива без історіографічних та джерелознавчих рефлексій, якими б прихованими вони не були від прискіпливих поглядів майбутніх дослідників (останнє стосується насамперед ранніх етапів розвитку дисципліни). Саме тому історія археографії як наукова проблема являє собою специфічний з цього погляду сегмент як вивчення розвитку історичної науки в цілому, так і історіографії джерелознавства.
Водночас зосереджуючи свою увагу на специфіці археографічноїактуалізації
Loading...

 
 

Цікаве