WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проблеми політичної історії Великого князівства литовського у науковій спадщині С.М.Соловйова - Реферат

Проблеми політичної історії Великого князівства литовського у науковій спадщині С.М.Соловйова - Реферат

Швітріґайлою, вдається до заходів з формування широкої антипольської коаліції з метою унезалежнення Литви[4.-С.69, 87; див.також: 21.-С.138-139]. Не відповідає дійсності і його нібито ворожість до православ`я [4.-С.112], що подекуди йому закидалося [6.-С.27] (так, він був цілком байдужий до справи унії). Не був Жиґімантас позбавлений і політичного таланту. Що ж до причин змови проти нього і вбивства(1440), то це була реакція аристократії (без огляду на національність) на жорстокість в.князя в діях проти неї[4.-С.113-114].
По смерті Жиґімантаса І литовським панам вдалося обрати окремого в.князя - молодшого сина Йоґайли Казімераса (Казимира). Польща і її король Владіслав ІІІ, брат Казімераса, зайняті здобуттям угорської корони, не змогли завадити цьому, і унія між двома країнами de facto перестала існувати. Спробам розділити ВКЛ дав відсіч голова реґентського правління при Казімерасі - Ян Ґоштаутас. Проте випадковість (загибель Владіслава в 1444р. під Варною) знову поєднала ВКЛ і Корону (під владою Казімераса в 1447). Соловйов вказує на важке становище останнього, змушеного приборкувати гострі конфлікти між Литвою і Польщею[30.-Кн.ІІ.-С.427]. Пізніше до цього додалися війна з Орденом (1454-1466), угорські і чеські справи; як наслідок, вся увага Казімераса була звернена на захід [Див.: 2.-С.98-99], тобто на проблеми польські і династичні; в той же час східний напрям, життєво важливий для ВКЛ, був фактично занедбаний. Як наслідок, на час вступу на московський стіл Івана ІІІ(1462) ситуація була вже повністю підготовленою для початку наступу Москви з метою осягнення "природних кордонів державної області"[39.-С.494].
Мирна угода 1449р., що регулювала відносини обох держав до Новгорода, Пскова, Твері, Рязані[Див.:8.-С.139-140, 156], не могла бути міцною. Слабкість влади Казімераса супроти са-мовладдя московських князів[7.-С.72] багато в чому визначала кінцевий результат боротьби. Найголовнішим же фактором тут, стверджує Соловйов, було православ`я[34.-С.127; 40.-С.236]. Докладно торкаючись підкорення Новгороду Іваном ІІІ, він вказував, що саме "латинство" зробило неможливим перехід цього міста під владу Литви[30.-Кн.ІІІ.-С.9 і далі; 35.-С.81 і далі]. До того ж Казімерас (нахил до якого частини новгородців М.Й.Коялович пояснював його прихильністю до руських[15.-С.15]) не міг реально допомогти Новгороду, як і Твері, і братам Івана ІІІ під час їх боротьби з останнім. Щоб зупинити московську експансію, він звертався до Орди; це, однак, спричинило вкрай небезпечний для ВКЛ союз між Москвою та Кримом. Проте до смерті Казімераса(1492) до відкритої війни справа не доходила.
Увагу Соловйова привернув той факт, що Новгород сприймав Казімераса лише як литовського господаря, а не короля польського[35.-С.162]; характерно, однак, що сам історик від цього часу все частіше залишає за правителями Литви і Польщі лише останній титул, маючи, очевидно, на увазі дедалі більше підпорядкування інтересів ВКЛ Короні; на це прямо вказував учень Соловйова Г.Ф.Карпов[14.-Ч.ІІ.-С.ІІ]. З 1492р. Литва і Польща знову отримали окремих прави-телів - Александраса(Олександра) і Яна-Ольбрахта. В цей же час, зауважує Соловйов, змінюється характер відносин ВКЛ з Москвою[36.-С.108]. Вже на початку 1493р. Іван ІІІ в зносинах з Литвою титулує себе князем "всієї Русі", чого раніше не було. Активізуються переходи верховських князів з волостями до Мо-скви. Александрас, не в силі чинити опір, прагнув миру, скріп-леного шлюбом з дочкою Івана Оленою. Головною причиною слабкості ВКЛ Соловйов небезпідставно вважав розлом всере-дині між католиками і православними [28.-С.220]. Надзвичайно докладно досліджений російським істориком хід переговорів, що завершилися миром на вигідних для Москви умовах(1494). Проте ані це, ані згаданий шлюб не покращили московсько-литовських відносин. Навпаки, посилюється втручання у внут-рішні, перш за все релігійні справи ВКЛ. На думку Карпова, ли-товці повелися необачно, коли "своїми виправданнями, що ніко-го з православних в Литві не нудять до римської віри, так би мо-вити, визнавали за московським государем право втручатися у внутрішні справи Литви; розповсюджували право, дане ними щодо однієї Олени Іванівни, на всіх підданих литовського государя"[14.-Ч.ІІ.-С.76]. Природні вимоги Александраса щодо обопільного невтручання ігнорувалися Москвою, свідомою своєї сили. До релігійних додавалися тертя з приводу титулу Івана ІІІ і претензій останнього на руські землі ВКЛ як "дідичні".
Безпосереднім поштовхом до війни стало прийняття Іваном ІІІ у підданство низки князів (разом з більшою частиною Чернігово-Сіверщини). Можна погодитися з Соловйовим щодо релігійних мотивів переходу останніх; проте мотиви Москви, як видається, були чисто політичні [28.-С.219-220]. Війна для Литви була невдалою, навіть після нового сполучення з Польщею по смерті Яна-Ольбрахта(1501), і завершилась перемир`ям з ви-знанням усіх втрат ВКЛ ("вічним миром" Москва не бажала зв`язувати собі руки).Смерть Івана ІІІ(1505) викликала сподіван-ня на реванш. Але очікуваних усобиць у Москві не було, а неза-баром помер сам Александрас(1506). Це викликало "сміливу спробу" нового князя московського Василя ІІІ отримати литовський великокнязівський стіл мирно, обіцяючи, зокрема, недоторканість католицької віри[34.-С.142]. Це показує, зауважує Грушевський, "як мало щирості було в тім запалі московських вел.князів до православ`я, яким вони маніфестувалися, підпираючи руську іреденту в.кн.Литовського: православ`ям вони лише воювали на політичному полі"[9.-Т.ІV.-С.280].
Владу у ВКЛ перебрав брат Александраса - Жиґімантас ІІ. І він, і Василь ІІІ готувалися до війни, яку й почала Москва в 1507р. На початку ж 1508р. становище ВКЛ погіршило повстання князя Михайла Глинського - "другий акт історичної драми, початок якої зіграно колись так невдало Свідрігайлою"[11.-С.5]. Як наслідок, в тому ж році Литва змушена була укласти "вічний мир", яким зрікалася всіх захоплених Іваном ІІІ земель[30.-Кн.ІІІ.-С.221]. В цій ситуації, вказує Соловйов, зручну позицію займає Крим, вимагаючи грошових дарунків від ВКЛ і Москви і принагідно грабуючи обидві країни.
Нова війна буларозпочата Василем під час конфлікту Польщі (королем якої одночасно був Жиґімантас ІІ) з Тевтонським орденом(1512). Найбільшим успіхом Москви стало здобуття Смоленська(1514); навіть блискуча перемога литовських військ під Оршею(8 вересня 1514) не поліпшила становища вже вкрай ослабленого ВКЛ. Подальші мирні переговори, вказує Соловйов, розбивалися о питання про приналежність Смоленська ("вічний мир" так і не було укладено протягом усього ХVІ ст.)[43.-С.244].Навіть смерть Василя ІІІ(1533) і малолітність Івана ІV не допомогли Литві повернути втрачене. В 1545 ж році (насправді в 1544) Жиґімантас ІІ передає в.князівство Жиґімантасу-Августу[30.-Кн.ІІІ.-С.494], і ВКЛ востаннє отримує осібного правителя. При цьому Соловйов вказує, що і за правління Жиґі-мантаса ІІ зберігалося прагнення Литви до окремішності, навіть королівського титулу свого правителя[30.-Кн.ІІІ.-С.593-594]. Тоді ж розпочинається протистояння між маґнатами і шляхтою; щоправда, Соловйов лише констатує це явище, яке в подальшому багато в чому визначило долю ВКЛ. За правління Жиґімантаса-Августа("литовського
Loading...

 
 

Цікаве