WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проблеми політичної історії Великого князівства литовського у науковій спадщині С.М.Соловйова - Реферат

Проблеми політичної історії Великого князівства литовського у науковій спадщині С.М.Соловйова - Реферат

Серед політичних змін Соловйов вказує на присягу литовських князів Короні і Ядвізі[30.-Кн.ІІ.-С.293-294]. Проте безперешкодно затвердитись ці "новини" не могли: і Литва, і Русь (з різних мотивів) тривалий час чинили опір інкорпораційним намаганням Польщі.
В цілому оцінка автором Кревської унії, природно, різко негативна ("нещасний зв`язок"[37.-С.286], "фатальний шлюб"[32.-С.141], викликаний "однією випадковою обстави-ною"[30.-Кн.ІІ.-С.372]), хоча визнає, що цей союз був смертельною загрозою для Ордену[31.-С.94]. На його думку, якби не унія, ВКЛ могло б зберегти свої руські землі і в майбутньому[26.-С.200; див.також:23.-С.33]. Йоґайла перетворив Литву "на якийсь додаток до Польщі"(при цьому, однак, Соловйов вважав цілком природним процесом "обрусіння" Литви). Натомість М.В.Довнар-Запольський вказував на дуже повільну реце-пцію польських порядків і ще довгий розвиток ВКЛ "на старих руських засадах"[11.-С.1].
Проте небажання ВКЛ визнавати зверхність Корони не-вдовзі призвело до боротьби, що розпочалася "під покровом его-їстичних прагнень Вітовта"[38.-С.23]. Однією з причин цього Соловйов називає його небажання залежати як від Йоґайли, так і від брата останнього Скірґайли, що був намісником у ВКЛ (але не "в.князем"[30.-Кн.ІІ.-С.294]) і особистим ворогом Витаутаса. (В одній із праць Соловйов плутає його з іншим братом Швітріґайлою(Свидригайлом)[31.-С.95]). Союзника Витаутас знову знайшов у Ордені, саме існування якого після хрещення Литви втрачало сенс[31.-С.94-95].Спроби союзників здобути Вільнюс і Тракай(1390-1391) були невдалі, проте продемонстрували зростаючу підтримку Витаутаса у ВКЛ. Тому Йоґайла і краківський двір змушені були прийняти всі вимоги сина Кястутіса, щоб ві-дірвати його від союзу з Орденом (Острівська угода 4 серпня 1392). Однак він не отримав диплому на в.князівство Литовське (як і Скірґайла - на Руське), всупереч думці Соловйова [38.-С.24]. В дійсності Витаутас став намісником Йоґайли у ВКЛ і лише згодом(з 1395) став титулувати себе в.князем(magnus dux), а у зносинах з Краковом - з 1411 (супроти титулу Йоґайли - "верховний князь" (supremus dux))[9.-Т.ІV.-С.139-141, 147]. От-же, Соловйов помилявся, вважаючи, що Витаутас відразу зміг утвердитись "як цілком окремий і незалежний государ"[28.-С.151].
Всі ці роки ВКЛ не проявляло активності на сході; навпаки, в 1386р. воно змушене було захищатися від наступу смоленських князів. Витаутас відновлює наступ, попри родинні зв`язки з в.князем московським Василем І (своїм зятем). Після поразки хана Тохтамиша від Тимура(1395) ВКЛ стає більшою небезпе-кою для Москви, ніж Орда. Щоб розв`язати собі руки на сході, вказує Соловйов, Витаутас навіть віддав Ордену Жемайтію; за Салінською угодою 1398р. ВКЛ і Орден зобов`язалися допомо-гою у здобутті відповідно Новгорода і Пскова [30.-Кн.ІІ.-С.373]. В 1395 р. Витаутас заволодів Смоленськом; наприкінці 90-х рр. він втручається в боротьбу в Орді на боці Тохтамиша, сподіваючись в разі успіху здобути гегемонію в Східній Європі і владу над великоруськими землями. Нищівну поразку військ ВКЛ від татар Тимур-Кутлуга й Едигея на Ворсклі(12 серпня 1399) Соловйов оцінює, однак, як симптом послаблення Орди: остання лише захищалася і не змогла скористатися перемогою. В разі ж успіху Литви і Тохтамиша, вказує історик, вельми реальною ста-вала перспектива залежності всієї Північно-Східної Русі від ВКЛ[30.-Кн.ІІ.-С.366].
Наслідками послаблення Витаутаса стали його мир з Новгородом(1400), втрата Смоленська в 1401р.(остаточно здобутого в 1404). Поступкою Польщі стала Вільнюсько-Радомська унія 1401р., що тісніше пов`язала ВКЛ з Короною. Спроба ж литовського господаря відновити наступ на Новгород і Псков викликала конфлікт з Москвою(1406-1408),хоча й не позначений рішучими діями. (На думку Соловйова, приєднання Новгорода до ВКЛ вирішило б це протистояння на користь останнього[35.-С.77]). Врешті був встановлений кордон по р.Угрі (межа литовської експансії на сході) і тривалий мир. Російський історик вважав, що, відстоявши незалежність від Литви, Василь І вирішив результат боротьби між ними, оскільки після Витаутаса наступ ВКЛ на схід вже не відновлюється[28.-С.160]. Щоправда, усобиці в Москві по смерті Василя сприяли тимчасовому переходу Рязані і Твері до сфери впливів Литви; проте на цей час увага литовського князя була вже переважно звернена на захід.
Грюнвальдська битва(1410) знаменувала кінець боротьби Литви з Орденом, надзвичайно послабивши останній [3.-С.16]. Одним з її наслідків стала Городельська унія ВКЛ з Коро-ною(1413). Соловйов вважав, що вона зміцнила зв`язок між двома країнами [38.-С.26]; це, однак, навряд чи відповідає дійсності [9.-Т.ІV.-С.151-152; 21.-С.95]. Докладно торкаючись коронаційних намірів Витаутаса, Соловйов пояснює їх виключно особистим честолюбством (з причини відсутності спадкоємців) і вважає (не вказуючи підстав), нібито литовський господар бажав не стільки незалежності ВКЛ, скільки залежності Польщі від себе [38.-С.27].
Важливою "справою Вітовта" історик вважав поділ право-славної церкви, що стався за його правління(1415), визнаючи, однак, повну релігійну індиферентність ініціатора і суто політичне підґрунтя даної акції[29.-С.561; 38.-С.31-34],так само як і політичну заангажованість московських митрополитів [30.-Кн.ІІ.-С.554]. Що ж до внутрішньої політики Витаутаса (1392-1430), то її С.Соловйов практично не торкається, хоча процес ліквідації удільних князівств у ВКЛ, переведений в основному тоді, зачіпав саме українсько-білоруські землі і мав би його цікавити (не кажучи про те, що ці події якісно змінили державний устрій Литви порівняно з попередньою добою).
Більшу увагу дослідника привернула внутрішня боротьба у Литві по смерті Витаутаса. Як відомо, в.князем був одностайно обраний Швітріґайла (на думку Соловйова, зусиллями "православно-народної партії"[28.-С.194], хоча в дійсності це було справою всієї аристократії ВКЛ, незалежно від релігії і національності). Надії на нового в.князя пов`язувалися насамперед з прихильністю його до православ`я і відкритим прагненням до розриву з Польщею; привід до цього подала остання, захопивши по смерті Витаутаса Поділля. Соловйов при цьому схильний довіряти тенденційному твердженню Длуґоша, нібито під час збройного конфлікту 1431р. Йоґайла займав сприятливу братові позицію[30.-Кн.ІІ.-С.425; див.також: 9.-Т.ІV.-С.185-186].
НевдоволенняШвітріґайлою частини литовських панів (насамперед його прихильністю до руської аристократії, хоча її не варто перебільшувати) і польські інтриги призвели до вису-нення іншого претендента на великокнязівський стіл - "нікчемного брата Вітовта Сигізмунда*, що мав слабкість присягнути на вірність королю й королівству Польському [28.-С.192]. Останньому вдалося захопити владу, проте більшість східно-слов`янських земель ВКЛ продовжувала триматися Швітріґайли; фактично стався розкол Литовської держави за національно-релігійною ознакою. (Проте цікаво, що Москва в даному конф-лікті - це визнає Соловйов - з політичних міркувань підтриму-вала Жиґімантаса, без огляду на релігію[28.-С.194]).
В дійсності не варто перебільшувати прихильності Жиґімантаса І до Польщі. Як показав Б.Барвінський, останній, опану-вавши ситуацію у ВКЛ після перемоги під Вількомиром(1 вересня 1435) над
Loading...

 
 

Цікаве