WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проблеми політичної історії Великого князівства литовського у науковій спадщині С.М.Соловйова - Реферат

Проблеми політичної історії Великого князівства литовського у науковій спадщині С.М.Соловйова - Реферат

звер-хність татар[9.-Т.ІV.-С.28; 46.-С.38-39].
На півночі, зазначає Соловйов, залежність від Ґедімінаса визнає Псков на чолі з Олександром Тверським. Так само Новгород, захищаючи свою незалежність вже не від Твері, а від Москви, змушений був звернутися до ВКЛ і прийняти у князі іншого сина Ґедімінаса - Нарімантаса-Гліба[41.-С.65; 35.-С.72]; проте вибір в даному випадку був не між волею і неволею, а лише між залежністю від Москви чи Литви. Хоча в правління Ґедімінаса й Івана Калити до реальних зіткнень між ними не дійшло, завданням Москви тепер стає "захист самостійності рівно від…татар і Литви"[42.-С.91-92]. Поділити Русь назавжди було неможливо; отже, обидві держави чекала боротьба до повної перемоги однієї з них[28.-С.145].
Під час правління Ґедімінаса, підкреслює Соловйов, ще більш примарними стали надії хрестоносців на успіх війни з Литвою; вона й далі носила характер набігів без важливих наслідків, попри союз Ордену з Бранденбургом і загальноєвропейську підтримку[31.-С.89-90]. Торкається Соловйов і перебігу боротьби за владу після загибелі Ґедімінаса (помилково датованої ним 1339р. [30.-Кн.ІІ.-С.237; 38.-С.10]) в 1341-1345рр., що завершилася позбавленням влади в.кн.Явнутіса його старшими братами - Альґірдасом(Ольгердом) і Кястутісом(Кейстутом) і встановленням "типово литовської діархії"[Див.: 20.-С.318; 17.-С.8]. При цьому російський історик ідеалізує відносини між переможцями; відо-мо, однак, що після втрати в другій половині 1349р. Галичини і Волині (крім Луцька) у верхівці ВКЛ відбувалася гостра боротьба між двома партіями з різними зовнішньополітичними програмами, очолюваними Альґірдасом і Кястутісом[46.-С.49].
Якщо Ґедімінас був зайнятий справами Південно-Західної Русі, то Альґірдас від самого початку звертає увагу на північ, наголошує Соловйов. Вже в 1341р. він допомагає Пскову проти ливонців; в 1346р. відбувається його зіткнення з Новгородом[30.-Кн.ІІ.-С245, 247-248; 35.-С.72; 41.-С.67-68]. Проте з 1345р. активізуються бойові дії з Орденом, переважно невдалі для ВКЛ; рішучого зламу на користь лицарів, однак, не відбуло-ся. Саме в правління Альґірдаса і Семена Гордого розпочинається відкрите протистояння ВКЛ з Москвою (зокрема, із-за претензій на Смоленську землю), що завершилося лише в 1569р., коли роль Литви перейшла до Речі Посполитої. Соловйов наголошує на обережності і "підступності" політики Альґірдаса, його не-схильності до рішучих, ризикованих дій (що однаковою мірою було притаманне і в.князям московським). Не розраховуючи лише на свої сили, Альґірдас намагався (невдало) використати проти Москви Орду[30.-Кн.ІІ.-С.244; 43.-С.197; 28.-С.145].
Проте нерішучість Альґірдаса пояснювалася не лише природною обережністю, а й вже згаданою боротьбою з німецькими лицарями на заході. Це було дуже важливо, оскільки після смерті хана Джанібека(1357) і початку усобиць в Орді саме ВКЛ стає найбільшою загрозою для Москви [30.-Кн.ІІ.-С.254]. Зокрема, наступ Литви (взяття Брянська) був перерваний тиском хрестоносців (1362 - втрата Каунаса, 1370 - важка поразка під Рудавою)[31.-С.91-92].
Велику увагу приділив Соловйов перебігу боротьби між ВКЛ і в.князівством Московським в 1368-1372 рр., приводом до чого став конфлікт останнього з тверським князем (чиїм зятем був Альґірдас). Сутність цих подій, на думку історика, може бу-ти визначена як боротьба Москви з Литвою за Твер[30.-Кн.ІІ.-С.260; 43.-С.200], за вирішення питання, кому бути володарем всієї Русі[28.-С.148]. Наслідком стали 3 походи Альґірдаса на Москву. Перемир`я 1372 р. зафіксувало тодішні сфери впливів: з боку ("в імені") Альґірдаса його підписали смоленський і твер-ський князі, з боку Дмитра Івановича - троє князів рязанських. В цілому ж, зауважує Соловйов, союз із ВКЛ виявився "марним" для Твері; боротьба за неї завершилася не на користь Литви, що й визнавала остання[30.-Кн.ІІ.-С.268; 36.-С.101].
Що ж до здобутків Альґірдаса в Південно-Західній Русі, то ним Соловйов приділяє лічені рядки (це можна зрозуміти, згадавши, що він датував приєднання Київської землі до ВКЛ правлінням Ґедімінаса).Здобуття Поділля він відносив до 1362 або 1363 р. і вважав безпосереднім наслідком відомої перемоги на Синіх Водах[30.-Кн.ІІ.-С.255; 38.-С.24-25]. Ця проблема досі, як і понад 100 років тому[10.-С.75], не є остаточно розв`язаною. Так, польський дослідник К.Стадницький датував приєднання Поділля до ВКЛ то 1352-1363[47.-S.123, 137], то 1357-1363 рр.[47.-S.161, 248]. Ф.Шабульдо досить аргументовано доводить, що початок приєднання Поділля слід датувати першою полови-ною 1340-х рр. і пов`язувати з діяльністю Коріатовичів - синів Карійотаса(Коріата), брата Альґірдаса [46.-С.41-45].
Досить докладно (хоча й не завжди послідовно) висвітлює Соловйов добу правління в.кн.Йоґайли до укладення ним Кревської унії 1385 р. та причини й наслідки останньої. Наголошуючи на негативних особистих якостях правителя ВКЛ (слабкість, впливи оточення), він визнає за ним прагнення до самовладдя[28.-С.150]; проте саму боротьбу з удільними князями, що розпочалася за правління Йоґайли, Соловйов не робить предметом розгляду. Причиною усобиць у ВКЛ він бачить те, що Йоґайла став в.князем не за правом (тобто старшинством); відомо, однак, що усталеної системи успадкування престолу в Литві тоді не існувало. Ця боротьба призвела до союзу братів Йоґайли - Андрія і Дмитра - з в.князем московським Дмитром Івановичем, який намагався скористатися цим для послаблення ВКЛ. (Ф.М.Шабульдом була висловлена думка, нібито похід московських військ наприкінці 1379 р. у Середнє Подніпров`я призвів до приєднання Чернігово-Сіверщини і Київщини до Москви[46.-С.129]).
Конфлікт між Йоґайлою і Кястутісом Соловйов схильний пояснювати двірськими інтригами. Обґрунтованим, однак, видається погляд на ці події як на прояв боротьби між вільнюським і тракайським політичними центрами ВКЛ (про що йшлося вище). До речі, на спадковість між політикою Альґірдаса і Йоґайли вказував і Соловйов[28.-С.150]. Ця боротьба заважала активізації дій проти Москви і дозволила останній зосередитись на підгото-вці до рішучого зіткнення з Ордою[43.-С.202]. Як відомо, Йоґайла не встиг з`єднатися зі своїм союзником Мамаєм перед Куликовською битвою; після ж цього його увага наново була відвернена боротьбою з Кястутісом, якому вдалося ненадовго стати в.князем (1381-1382). Після вбивства останнього його справа була перебрана сином Витаутасом(Вітовтом). Обидва супротив-ники зверталися по допомогу до Ордену, який намагався скорис-татися цими сприятливими обставинами. Проте, наголошує Соловйов, навіть невигідна для Йоґайли угода з лицарями1382 р. була знаменною: адже Орден уклав її з поганською державою, визнаючи тим її силу[31.-С.92-93]. В 1384р. відбулося прими-рення між Витаутасом і Йоґайлою; це завадило німцям скористатися усобицями у ВКЛ.
Видається, що мотиви Йоґайли до укладення Кревської унії висвітлені Соловйовим більш спрощено[38.-С.20], аніж мотиви малопольських маґнатів[25.-С.631], і являють, з його точки зору, не стільки державну, скільки особисту справу; в деяких працях саме в.князю приписується ініціатива у цій справі[30.-Кн.ІІ.-С.292; 37.-С.286]. Що до умов унії, то першочергову увагу приділено змінам в національно-релігійному становищі населення руських земель ВКЛ.
Loading...

 
 

Цікаве