WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії - Реферат

надзвичайної політичної ваги. Шевченко в інтерпретації Р. Задеснянського "український націоналіст і революціонер", який "ненавидів москвинів і намагався розбудити національну свідомість і ненависть до москвинів". Безумовно, поет знав про товариство, але не міг увійти до нього через велику "ідеологічну прірву" між ним і кирило-мефодіївцями. Твердження Р. Задеснянського про те, що братчики, серед яких був і Шевченко, заклали початок політичному прагненню до незалежної України, підриває наріжний камінь національної української історіографії. Цікаво, що менше ніж за десять років було зроблено чотири перевидання цієї книги [16, с. 178 - 202]. Концепція Кирило-Мефодіївського товариства Р. Задеснянського дуже подібна до поглядів Р. Млиновецького, в обох - це нелегальна українофільська організація, яка насправді мала промосковську орієнтацію й виступала за посилення Російської імперії. І тут, і там Шевченко - "ворог москалів", і тому не міг вступити до товариства за ідеологічними переконаннями. Впадає також в око, що книги Р. Млиновецького й Р. Задеснянського послідовно виходили в Мюнхені, а за прізвищами "Р. Млиновецький" та "Р. Задеснянський" може переховуватися одна й та сама особа.
Книга Р. Задеснянського в діаспорній історіографії - це явище виняткове. В усіх інших працях про Шевченка, зокрема в роботі видатного письменника й літературознавця Василя Барки, Великий Кобзар безумовно належить до Кирило-Мефодіївського братства і є його натхненник [5, с. 64].
Історію Кирило-Мефодіївського товариства не обходять увагою видатні історики Дмитро Чижевський та Наталія Полонська-Василенко. Якщо для Д.Чижевського - це "романтично-християнське" товариство, то Н. Полонська-Василенко вбачає в ньому велику політичну програму. Називаючи Членів братства. жінка-історик також називає серед братчиків студента Л. Загурського, правда, до прізвища М. Гулака вона додає недоречне "Артемовський", очевидно плутаючи його з письменником. Цікаво, що Н. Полонська-Василенко - єдиний діаспорний історик, яка згадала про розподіл кирило-мефодіївців на лібералів (Костомаров, Куліш) і революціонерів (Шевченко, Гулак, Савич), Це що, рецидив радянського минулого? [31, с, 398 - 399; 28, с.ЗОб - 308]. Цікаво, що в своїй статті про Кирило-Мефодіївське братство, поданій до Енциклопедії українознавства, що вийшла в 1949 р., Н. Полонська-Василенко дотримується класичної схеми: 12 братчиків, не відзначено розходжень між ними [13, с. 470]. Загалом діаспорні історики не проводили розподіл товариства, хоча інколи й зазначали розбіжності між братчиками. Так, Іван Кошелівець відзначав ліберально-поміркований реформізм Костомарова й революційні заклики Шевченка [ 14, с. 1031 -1032].
Поступово, починаючи з 1960-х рр., українська діаспорна історіографія починає переходити на англійську мову. Це було пов`язане в першу чергу з тим, що найпотужніша українська діаспора мешкала в англомовних країнах (США, Канада, Австралія), нове покоління, народжене поза межами України, швидко англонізувалося, до того ж англійська мова дозволяла розповсюджувати свої думки у всьому світі, а україномовна читацька аудиторія поступово зменшувалася, до радянської ж України діаспорні видання практично не доходили. У 1970 - 1980-х рр. зарубіжні українські історики все більше Використовують англійську мову. Англійською мовою пишуть Юрій Луцький, Іван Лисяк-Рудницький, Орест Субтельний, Роман Шпорлюк, Зенон Когут, Павло Магочий, Тарас Гунчак та багато-багаго інших. Хоча українська мова й продовжує вживатися в науковій літературі. Нею виходить більшість статей в "Українському історику". Історія Кирило-Мефодіївського братства продовжує цікавити діаспорних науковців [1, с. 235 - 237; 2, с. 203 - 204; 20]. Однак наприкінці 1980-х рр. відбувається ренесанс української мови в діаспорі, і пов`язаний він насамперед з революційними перетвореннями в Україні та проголошенням її незалежності. Українські діаспорні історики, які нарешті отримали змогу дійти до українського читача, починають плідно працювати на ниві нової хвилі українського національного відродження. На даний момент можна сказати, що сучасна українська пострадянська історична наука фактично сприйняла ідейне підґрунтя діаспорної історіографії як продовжувачки національної української історіографії, сформованої ще М. С. Грушевським. Отже, відбулося певне злиття української пострадянської та української діаспорної історичних наук. Попри все, ренесанс україномовної діяльності діаспорних істориків е явище тимчасове, і в майбутньому слід передбачати згортання такої діяльності, що обумовлене все більшим зменшенням носіїв української мови в діаспорі.
?
Література
1. Антонович М, [Рец,] // Укр. історик. - 1985. - Рік 22 (85 - 88). - Рец. на кн.: Сергієнко Г.Я. Т.Г. Шевченко і Кирйло-Мефодїївське товариство. - К.: Наук, думка, 1983.
2. Антонович М. [Рец.] // Укр. історик. - 1988. - Рік 25 (97.- 100). - Рец. на кн.: Сергієнко Г.Я. Шевченко і Київ. Історико-біографічний нарис. -К.: Дніпро, 1987.
3. Антонович М. Історії України. - Прага, 1942.
4. Барвінський О. Історія України-Руси. - Вінніпег, 1920.
5. Барка В. Правда Кобзаря.-Нью-Йорк, 1961.
6. Борщак І. Книги битія українського народу. - Париж, 1947.
7. Дорошенко В. Українство в Росії. Новіші часи. - Відень, 1916.
8. Дорошенко Д. Історії України. - Краків; Л., 1942.
9. Дорошенко Д. М.І. Костомаров. Його громадська й літературно-наукова діяльність, - К., 1920.
10. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. - К., 1992. -Т.2.
11. Дорошенко Д. П.О. Куліш. Його життя й літературно-громадська діяльність. -К.,1918.
12. Драг"ІановМД. Лі І^ратурно-пуйиііщстичні твори у двох томах,-К., 1969.-Т.2.
13. Енциклопедія українознавства: В 11 т. - К., 1995. - Т.2.
14. Енциклопедія українознавства: В 3 т. - Л., 1994.
15. Єфремов С. Історія українського письменства. - К.,1995.
16. Задеснянський Р. Апостол українсьшї національної революції. -Мюнхен, 1969.
17. Зайцев П. "Книги битія", як документ і твір //Наше минуле. -1918. -№ 1.
18. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. - К., 1994.
19. Краніхфельд В. Тарас Шевченко. Співак України. -Скрентон, 1919.
20. Крашенінніков С. Київ Шевченмзвих часів. - Нью-Йорк; Париж; Сідней: Торонто, 1956.
21. Левинский В. Царская Россия й украинский вопрос. - Женева, 1917.
22. Лепкий Б. Про житгя і твори Тараса Шевченка. - К.,1994.
23. Міяковський В. Книга про Кирило-Методіївське братство // Сучасність. -Мюнхен, 1963. - № 3(27). Березень.
24. Міяковський В. Надруковане й забуте. Громадські рухи дев"ятнадцятого сторіччя. Новітня українська література.- Нью-Йорк, 1984.
25. Млиновецький Р. Історія українського народу. (Нариси з політичної історії). -Мюнхен,1953.
26. Нарис історії України. - Берлін, 1943.
27. Одарчснко П. Видатні українські діячі. Статті. -К.,1999.
28. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. - К., 1992. - Т.2.
29. Річицький А. Тарас Шевченко в світлі епохи. (Публіцистична розвідка). - X.; Берлін; Нью-Йорк, 1923.
Loading...

 
 

Цікаве