WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії - Реферат

1) слов`янське; 2) соціальне; 3) політичне. "Усі тенденції Братства в усіх напрямах побудовані були на засадах християнської, євангельської етики. І це було характерним і притаманним для всіх учасників Братства, не виключаючи і Шевченка" [23].
Слушною думкою є твердження, що український месіанізм є явище виняткове й зустрічається лише в "Книзі буття українського народу" й більше в жодному з документів. Цей феномен В. Міяковський схильний пояснювати як "літературну ремінісценцію" твору Адама Міцкевича "Книга народу польського і польського пілігримства".
Багато нового В. Міяковський приніс в підході до витоків ідеології братства. Так, він звернув увагу на те, що Костомаров походив з місцевості, де часто перебував К. Ф. Рилєєв. Недарма при обшуку в кімнаті Костомарова знайшли стару газету з повідомленням про страту декабристів. В. Міяковський висловив припущення, що розповіді про виступ декабристів, один з яких часто бував на Острогожчині (батьківщина Костомарова), могли запасти в душу малому Костомарову ще в дитинстві. Але якщо це припущення довести точно неможливо, то твердження про те, що братчики (Білозерський, Гулак, Навроцький) підтримували стосунки з Софією Капніст-Скалон, яка мала тісні зв`язки з декабристами, не підлягає сумніву. До речі, ця жінка є дочка відомого письменника й українського автономіста Василя Капніста. З її братом Олексієм Капністом познайомився Шевченко в Яготині, у маєтку Рєпніних. Дуже докладно В. Міяковський висвітлює зв`язки братчиків з поляками, правда, у цьому викладі він слідує в основному за видатним істориком і літературознавцем В. Щуратом.
В. Міяковський не розподіляє кирило-мефодіївців на "два крила", як це робила радянська історіографія. Він пише, що навіть Костомаров (якого радянські історики затаврували "буржуазним лібералом і націоналістом"), "як і Шевченко мислив тоді вільну Україну "без царя і пана", але відсутність у нього Шевченкової прямолінійности, твердости і щирости робила його нестійким на цих позиціях" [23]. В. Міяковський і надалі продовжував слідкувати за розвитком історіографії Кирило-Мефодіївського товариства. Так, у 1963 р. він відгукнувся рецензією на книгу радянського історика П. А. Зайончковського "Кирилло~Мефодиевское общество 1846 - 1847", де зробив ряд слушних зауважень [24, с. 83 - 89, 90 -92, 93 - 105, 132 - 155; 23, с. 85 - 96].
Цікавим є ще одне видання, що вийшло в соту річницю діяльності Кирило-Мефодіївського товариства (1946) у Мюнхені. Це велика книга Романа Млиновецького "Історія українського народу. (Нариси з політичної історії)". Загалом погляди Р. Млиновецького на товариство традиційні, однак він категорично відокремлює Шевченка від кирило-мефодіївців, бо Кобзар "кипів ненавистю до москалів" і його обурювала "ідея поєднання з москалями", яку проповідував Костомаров. Отже, Костомаров і Шевченко представляли дві течії українського національного відродження: Шевченко - українську, а Костомаров - українофільську [25, с. 363 - 365].
Безумовно, пов`язане з сотою річницею Кирило-Мефодіївського товариства й видання в 1947 р. у Парижі видатним істориком, членом НТШ Ільком Борщаком "Книги буття українського народу" з вступною статтею про Костомарова [6].
Після закінчення Другої світової війни стрімко набрала обертів "холодна війна". Уникаючи відкритих збройних конфліктів, вона виявлялася в протистоянні двох систем, двох ідеологій. Населення західних країн постійно залякувалося "комуністичною загрозою", у країнах соцтабору можна було почути про "агресивні плани буржуазних імперіалістів". Протистояння двох ідеологій знайшло своє відображення і в історіографії. Основна маса українських зарубіжних видань припадає на 1950 - 1970-ті рр. - розпал "холодної війни".
У 1951 р, в радянському й світовому прокаті з`явилася стрічка "Тарас Шевченко". Ідеологічний підтекст цього кольорового широкоформатного фільму був зрозумілий - "боротьба за Шевченка". Робота над картиною тривала з 1948 по 1951 р. і знаходилась під пильним наглядом ЦК КП(б)У. Роль Шевченка у фільмі геніально виконав Сергій Бондарчук. Серед інших епізодів картини особливу увагу привертає участь Шевченка в одному зі зборів кирило-мефодіївців. Тут чітко проявляють себе і "революційний демократ Шевченко", і "буржуазний націоналіст Куліш", і "нерішучий ліберал Костомаров". Яскраво відображено протистояння "двох крил" у товаристві. У цілому радянська критика сприйняла цей фільм схвально, і, кажуть, що він сподобався навіть самому Сталіну. Відповідь була за українською діаспорою. І вона не забарилася. У 1952 р. в українській газеті "Свобода" (США) з`явилась стаття Петра Одарченка "Радянський кінофільм про Шевченка". Віддаючи належне таланту С. Бондарчука, П. Одарченко зосереджує весь вогонь критики на самому фільмі. Він доречно зауважує про спотворення постатей Костомарова і, особливо, Куліша. Шевченко у фільмі виглядає не як український патріот, а скоріше як прихильник "єдиної неподільної Росії". Звичайно, стаття є неприкритим вираженням антирадянської ідеології. Тому й висновок закономірний: "Радянський кінофільм про Шевченка - це символ російсько-більшовицького поневолення України... Брудний чобіт російського більшовика наступив на горло українському народові... Енкаведистський жандарм... нищить нашу культуру, нищить наш народ... Але не затерти більшовицьким російським імперіалістам великого Шевченка!" [27, с. 253 - 257].
У 1950-х рр. "боротьба за Шевченка" розгорілась з новою силою й досягла апогею в Шевченкові роковини на початку 1960-х. Не останнє місце в цій "боротьбі" займало й Кирило-Мефодіївське братство.
У 1960 р. побачила світ книга Р. Задеснянського "Апостол української національної революції". Ця велика біографічна розвідка про Шевченка, яких тоді багато видавалося по обидва боки океану, містила великий розділ "Шевченко і Кирило-Методієвське Брацтво". Погляди на саме братство й роль у ньому Шевченка тут дуже відрізняються від інших книг. Ця робота одночасно б`є і по радянській, і по діаспорній історіографи. Так, Р. Задеснянський категорично відмовляється називати об`єднання кирило-мефодіївців "Кирило-Мефодіївським братством", назвою, яка була прийнята в діаспорній українській історіографії. Він пише: "Ніде це "Общєство" не звалося "Кирило- Методієвським Брацтвом". Саме товариство автор уважає "оформленою організацією". Історик запекло доводить, що Шевченко ні в якому разі не міг входити до цього "Общєства", бо ідеологія кирило-мефодіївців - "провінціяльний патріотизм", який не міг зашкодити Росії й вів тільки до її посилення, "пропагував... збільшення створеної москалями держави і не обіцяв ані одній неслов`янській землі добровільного звільнення!" Р. Задеснянський зазначає, що, "коли б ми прийняли, що Шевченко був членом того "Славянскаво Общєства", ...то ми мусіли тоді перекреслити все написане Шевченком у"Кобзарі" з "Заповітом" включно, мусіли прийняти за правильне неймовірне припущення, що Шевченко зрікся самостійницьких поглядів, перестав ставитись вороже до Московщини..." [16, с. 179]. Питанню, чи належав Шевченко до товариства, чи не належав, автор надає
Loading...

 
 

Цікаве