WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії - Реферат

рейху час від часу виходила українська книжкова продукція, здебільшого вона мала антирадянське спрямування. До такого типу книжок можна віднести кишенькову "Історію України" М. Антоновича, що вийшла в Празі 1942 р. тиражем 3 300 примірників. Незважаючи на малий обсяг - 90 сторінок, - книжка містить докладний аналіз діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Шевченко виступає в ній поборником спільної боротьби українців і поляків за визволення. "Цей заклик випливав з диктованої потребами хвилини тактики". (Заклики до спільної боротьби українців і поляків за визволення, нехай і в минулому, нехай і в історичному дослідженні, могли спричинити для автора таких рядків украй небезпечні наслідки). Великий Кобзар подасться як передвісник "політичної програми модерного націоналізму". "Честь заснування формального товариства з гуртка знайомих у Києві, які випадково і непримушено сходились то у одного, то у другого, належить Миколі Гулакові (1846). Зі своїх університетських студій у Дорпаті виніс він знання німецьких студентських порядків і замилування до організаційного життя. Саме Кирило-Методіївське братство являло собою передовсім релігійно-філософську, а не політичну організацію. Але згадувати його доводиться, бо в ньому вперше на Україні проявився принцип суверенности народу... ...У українців являвся їх месіянізм наслідком слабости свіжого патріотизму і неспроможности бачити самоціль лише у власнім народі. Тільки зв`язуючи свій націоналізм з універсалістичною програмою, могли Кирило-Методіївці надати йому атракційної сили. Українці занадто довго звикали думати категоріями понаднаціональної держави... Неспроможність ідейно вирвати свій нарід з обов`язкового зв`язку з іншими рівнялась нездібности до кінця засвоїти засаду суверенности народу. І-то, що "Книги Битія" представляють собою серед писань братчиків по політичному радикалізмові, поруч з поезіями Шевченка, виїмкове явище. Інші проекти не йшли так далеко: Білозерський, наприклад, вважав самостійну Україну неможливістю - вона буде негайно роздавлена сильнішими сусідами...
Нездібність Товариства з його високими етично-релігійними засадами... вплинути на настрої широких мас була занадто очевидна... Але ідейний поворот уже стався, і ціль праці для свого народу витісняє в ділах слідуючого покоління української інтелігенції щораз більше давню ціль служби державі". Цей досить великий уривок наочно показує ставлення М. Антоновича до Кирило-Мефодіївського братства. Автор залишається відданим істориком (навіть з ризиком для себе). Але якщо в цьому випадку в душевному протиборстві історик - пропагандист переміг саме історик, то в наступному творі маємо безсумнівну перемогу пропагандиста. Мається на увазі ще одна кишенькова книжечка "Нарис історії України", що була видана 1943 р. у Берліні. Загальний сенс; книги - споконвічна боротьба України за волю. "Кирило-Методіївське Братство - таємне політичне товариство, яке мало своєю метою визволення України, як окремої самостійної держави, та утворення конфедеративного союзу слов`янських національних держав з центром у Києві, на республіканських засадак". Костомаров, і особливо революціонер-Шевченко, вказали шлях до національного й соціального визволення України. Подібні кишенькові книжки були дуже популярними серед українського націоналістичного підпілля. Обидві книги, хоча й видані за межами України, були розраховані саме на читача-українця й виконували певну інформаційно-агітаційну роботу. Про це свідчать і великі кількатисячні наклади цих книг. До такого типу книжок можна віднести й "Історію України" Д. Дорошенка, видану в Кракові - Львові 1942 р., де також йдеться про кирило-мефодіївців, які "мріяли про визволення не тільки свого українського народу, але й братніх слов`янських народів" [3, с. 37 - 47; 26, с. 96 - 97; 8, с. 201-202].
Визволення України радянськими військами від німецько-фашистських загарбників у 1943 - 1944 рр. спричинило нову хвилю еміграції українців, які мали підстави побоюватися повернення радянської влади, на Захід. Серед таких було дуже багато представників української інтелігенції, зокрема історики: О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко, В. Міяковський (усі троє були радянськими науковцями), В. Кубійович та інші. Особливий внесок в історіографію Кирило-Мефодіївського товариства зробив Володимир Міяковський. Його творчий доробок містить більше десятка праць, присвячених виключно товариству чи його окремим діячам. У 1920-х рр. В. Міяковський активно видавав статті про кирило-мефодіївців. Вік зробив дуже багато для висвітлення фактичної діяльності товариства, дав аналіз ролі його окремих членів. Заарештованому у зв`язку з "процесом СВУ", В. Міяковському все ж таки пощастило вціліти у вирі сталінських репресій над українською інтелігенцією. Отже, В. Міяковський мав усі підстави не відчувати особливих симпатій до радянського ладу. У 1946 р. радянська ідеологічна машина видавала на-гора пропагандистські твори на честь столітнього ювілею Кирило-Мефодіївського товариства. 1946 р. проголошувався втіленням мрій р.1846. Завдяки Радянському Союзу відбулося визволення України та інших слов`янських держав від чужоземного ярма,, в усіх визволених країнах встановлено республіканський лад. Звичайно, проти такої ідеологічної лавини голос В. Міяковського був краплею в морі. Але він прозвучав. Перебуваючи в Німеччині (у зоні окупації союзників), В. Міяковський пише статті, присвячені 100-річчю Кирило-Мефодіївського братства. У них історик особливо наголошує, що кирило-мефодіївці активізували процес українського національного відродження. У цих статтях яскраво проглядає надія й віра в те, що колись "встане Україна зі своєї могили". В. Міяковський продовжував працювати над дослідженням Кирило-Мефодіївського товариства протягом усього життя. Особливо цікава одна з його останніх робіт написана на початку 1960-х рр. "Шевченко в колі кирило-методіївців". В. Міяковський відзначає, що братство "виникло на тлі загальноєвропейських рухів" і мало безперечний зв`язок з українським, російським і польським рухом. Інтерес саме до цього товариства "підносився ще й тим, що в ньому брав участь ряд найвидатніших людей того часу - письменників і вчених, таких як Шевченко, Костомаров, Куліш, що згодом стали відомими і поза межами своєї батьківщини,
"Кирило-методіївське Братство ліквідовано на самих печатках свого формування і діяльності. Ми не знаємо точно дати фактичного початку його праці. Припускають..:, що діяльність Братства тривала рік-1,5 року. За цей час братчики не встигли здійснити ні одного зі своїх намірів, ...не встигли також організаційно і ідеологічно оформитись...
Не зважаючи на це, відомості про саме Братство одразу ж почали ширитися у суспільстві і викликати інтерес до його ідейного напрямку" [23]. В. Міяковський визнавав членами братства традиційних одинадцять осіб (крім Пильчикова), хоча й зазначав, що "було велике коло близьких доних людей, з яких ідейно можна зарахувати до останньої основної групи, таких, як учителі Дм. Пильчиков або П. Чуйкевич" [23]. В ідеології братчиків В. Міяковський виділяє три найголовніших питання:
Loading...

 
 

Цікаве